УКРАИНА

Десять книжок, які розширюють національну свідомість

0

У суспільстві є запит на серйозну, вдумливу літературу, яка дає змогу глибше усвідомити свою ідентичність

«Коментарі» поміркували, як читачу сформувати власну позицію щодо суперечливих моментів української історії

Той факт, що книга Ірини Фаріон про Степана Бандеру мала великий успіх у Донецьку (як повідомлялося, 300 примірників монографії розійшлися за п’ять хвилин), свідчить не тільки про цікавість публіки до особи самої Фаріон. Вочевидь, у суспільстві є запит на серйозну, вдумливу літературу, яка дає змогу сформувати особисту позицію щодо суперечливих моментів української історії, глибше усвідомити свою ідентичність. Тож «Коментарі» вирішили запропонувати читачам таку лектуру. Це не «бібліотечка патріота». Це перелік важливих (і цікавих) книжок на історичну та культурологічну тематику, що виходили останніми роками.  

 

Наталя Яковенко. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХVI – ХVII ст. – К.: Критика, 2002

Наталя Яковенко. Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХVI – ХVIII ст. – К.: Laurus, 2012

Дві книжки доктора історичних наук Наталі Яковенко присвячені одній темі: як ранньомодерна людина (переважно представники шляхти) сприймала навколишній світ і себе в ньому, що відчувала, чому на певні події реагувала саме так, а не інакше. Професорка відмовилася від хронологічної побудови тексту на користь окремих статей, адже джерела, на які доводиться спиратися, фрагментарні, й вибудовувати цільну картину тут означає «нав’язувати» минулому власні упередження. А дослідниця прагне якраз протилежного: вловити найтонші сигнали крізь товщу часу й інтерпретувати їх, обережно відділяючи «індивідуальні» (особисті) від «суспільних» – юридичних і риторичних штампів, норм етикету, суспільних стереотипів.  

 

 

Тетяна Таїрова-Яковлева. Іван Мазепа і Російська імперія. Історія «зради». – К.: Кліо, 2013

В роботі директора Центру вивчення історії України історичного факультету Санкт-Петербурзького державного університету здійснено детальну ревізію образу Мазепи. Оцінюючи діяльність гетьмана на тлі доби, професорка відмовляється від трафаретів радянської та російської історіографії: облудний зрадник, що зламав Переяславські угоди, «антихрист» і другий Іуда. Її формулювання коректні, й у інтерпретації Таїрової-Яковлевої Мазепа постає освіченим державцем і розважливим дипломатом, який, хоч і був здатен на експресивні вчинки та зважувався на несподівані рішення, умів у критичний момент стриматися й майже завжди керувався політичними мотивами.    

 

 

Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр. – Вінниця: ДП «ДКФ», 2011

Юрій Горліс-Горський – одна з найбільш загадкових постатей вітчизняної історії. На початку 1920-х рр. він приєднався до повстанців Холодного Яру, що воювали із загонами продрозверстки. У книзі спогадів «Холодний Яр», яка завдяки авторській експресії близька до роману, старшина армії УНР змальовує перебіг боротьби із більшовицькими загонами, ставлення селян до нової влади, загальну атмосферу доби, позначену тотальною недовірою та готовністю як до відступництва, так і до подвигу, нарешті, власну шпигунську діяльність, коли доводилося вдавати з себе чекіста, щоб визволити з побратимів з тюрми. На підтвердження мемуарної достовірності упорядники додали низку архівних документів і фото. 

 

 

Голодомор 1932–1933 років в Україні: документи і матеріали / Упоряд. Р. Пиріг. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007

Солідний фоліант із матеріалами щодо причин Голодомору в Україні, організації та перебігу цієї соціогуманітарної трагедії, її розмаху та наслідків. Крім офіційних документів Політбюро ЦК ВКП(б) і Політбюро ЦК КП(б)У, РНК СРСР і РНК УСРР, місцевих партійних та радянських органів, установ ДПУ, суду, прокуратури, міліції, тут вміщено листування керівників найвищого ешелону Йосипа Сталіна, Лазаря Кагановича, В’ячеслава Молотова, Станіслава Косіора. А також заяви, скарги прохання до очільників від пересічних громадян, щоденникові нотатки очевидців, повідомлення преси та свідчення іноземних дипломатів і матеріали емігрантських організацій.

 

 

Андрій Козицький. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. – Л.: Літопис, 2012

Посібник доцента кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету ім. І. Франка Андрія Козицького тлумачить й дотепер неоднозначний термін «геноцид» на прикладі головних трагічних уроків минулого століття – масового знищення вірмен в Османській імперії, Голодомору в Україні 1932-1933 рр., Голокосту європейських євреїв, воєнних злочинів під час Другої світової війни – аж до етнополітичних конфліктів на Балканах та в Руанді у 1990-х. Теоретичні позиції дослідник підкріплює посиланнями на конкретні події, не забуваючи надавати слово не лише скривдженій стороні. Такий підхід дозволяє отримати об’ємну картину, без розуміння якої нині не знайти вирішення багатьох актуальних проблем.   

 

 

Іван Патриляк. «Встань і борись! Слухай і вір!..»: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939 – 1960 рр.). – Л.: Часопис, 2012

У чи не найповнішій на сьогодні монографії про український націоналістичний рух і створену ним Українську Повстанську Армію Іван Патриляк проаналізував діяльність ОУН і УПА від витоків, що беруть початок з визвольної боротьби 1920-х рр., до придушення останніх спалахів спротиву у 1960-х. Крім, власне, історії організованого руху, діячі якого спромоглися сформувати власний підпільний парламент, уряд, дипломатичні місії, армію, чималу увагу науковець приділив тодішньому націєтворчому міфові, ролі УПА у Другій світовій війні та докладному описові на основі облікової архівної статистики структури цього військового формування та «колективного портрету» українського повстанця.

 

 

Володимир В’ятрович. Друга польсько-українська війна. 1942—1947. – К.: КМА, 2012

Трагедію двох народів, яку польські колеги воліють називати «конфліктом», вітчизняний історик Володимир В’ятрович пропонує розглядати як локальну українсько-польську війну під час і після Другої світової. Її хронологічні межі – від 1942-го до 1947 р., тобто до акції «Вісла», а арена – спірні землі Волині, Галичини та Холмщини. Оперування більш жорстким терміном «війна» дозволяє взяти до уваги симетричні дії, що не обмежувалися тільки боротьбою підпільних армій. В’ятрович детально описує, яку роль відіграло тоді цивільне населення: обидві сторони синхронно демонстрували безжалісність та агресію, і через це позмінно ставали то катами, то жертвами.     

 

 

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник. – К.: Смолоскип, 2010

Перша енциклопедія, де зібрано інформацію з вітчизняних та закордонних джерел щодо подій, без яких утвердження самостійної держави було би просто немислимим. Тематика цього унікального видання – якнайширша: феномен шістдесятництва (моральної опозиції тоталітаризмові), правозахисний рух (зокрема, діяльність Української Гельсінської Групи), явище самвидаву (цієї трибуни кількох поколінь інтелігенції), доба перебудови із дебютами у створенні перших незалежних медіа та політичних партії. Цей матеріал доповнено біографіями діячів українського руху опору та понад 700 світлинами, що ілюструють їхній внесок у боротьбу. 

 

 

Кирилл Галушко. Украинский национализм: ликбез для русских. – К.: Темпора, 2010

Навіть побіжний погляд на перелік розділів цього солідного тому – «Націоналізм з погляду лібералізму», «Чи існують нації в об’єктивній реальності?», «Історія як конкуренція сучасних міфів», «Про комплекси неповноцінності у новітньому викладі російської історії» – дозволяє говорити про ерудованість автора, сучасне розуміння теми й уміння окреслювати її у якнайширшому контексті. А ще – це найменш академічне за стилем наукове видання: дослідник складні речі пояснює простими словами, для чого сміливо користується метафорами. Відтак Олександр Невський у нього – татаро-монгольський колабораціоніст, «возз’єднання України з Росією» у середині ХVII ст. – шлюб із розрахунку, а кінець української автономії він порівнює з економічним явищем «злиття та поглинання».

 

 

Дмитро Степовик. Історія української ікони Х – ХХ століть. – К.: Либідь, 2004

Автор фундаментальної та щедро ілюстрованої історії української ікони відповідає на кілька наріжних не тільки для мистецтвознавства питань. Зокрема, Дмитро Степовик аналізує її тісний зв’язок з народною естетикою, прослідковує цілком автономне явище домашнього сакрального малярства, не характерне для інших європейських країн, і доводить, що саме українська ікона, крім ознак візантійського стилю, активно всотувала риси ренесансних, барокових, класицистичних і модерних взірців. А це демонструє відкритість наших майстрів, готовність сприймати нове та не боятися власної окремішності й стильового розмаїття у найбільш регламентованій царині мистецтва.    

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Теги: культура, национализм, история, книги, Украина

Версия для печати
Загрузка...
Loading...

Новости mama.land

..

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «КомментарииУА:», 2016

Система Orphus