Директор Інституту книги: Без інтернету сучасна бібліотека існувати не може

Література дозволяє виживати нації в складних умовах і виховує свідомих громадян, а не пасивних споживачів

В масовій культурі П´ятниця, 13 має дещо зловісний характер як дуже нещасливий день. Втім, для українських письменників остання "чорна п´ятниця" стала досить позитивною датою: сам в цей день було названо лауреата Міжнарородної літературної премії ім. Джозефа Конрада, заснованої Польським інсттитутом у Києві саме для вітчизняних авторів. Переможцем цьогорічного конкурсу стала Таня Малярчук. Одним же з членів журі, яке визначило переможця, став директор Інституту книги у Кракові Ґжегож Ґауден.

Пан Ґжегож підкреслює, що він є не літературознавцем, а лише чиновником. Втім, від наших посадовців директор польського Інституту книги відрізняється разючо. Він з захопленням розповідає про те, як Польща непомітно, але наполегливо спонукає своїх громадян читати – а без читання, переконаний Ґауден, свідомого громадянина не може бути. "Коментарі" поспілкувалися про те, чому Польща підтримує українських літераторів, а також як і навіщо у ХХІ столітті розвиває бібліотечну мережу.

– Пане Ґжеґоже, розкажіть трохи про саму премію Конрада: чому вона була заснована і за якими критеріями обирається переможець?

Премія була заснована для українських пиьсменників, які ще не є відомими, і покликана відзначити певний спосіб мислення в літературі – мислення понад кордонами. Бо якщо говорити про постать Конрада, то це – письменник, який народився в Україні, за національністю був поляком, писав англійською і відомим на весь світ став саме як британський письменник. Це – перша причина. Друга полягає в тому, що Польща зацікавлена в українській літературі і бажає долучитися до її популяризації у світі. Дуже важливо, щоб українські письменники мали контакт з Польщею і з Європою.

Що стосується оцінки, то там є чотири критерії. Це універсальність представлення свого бачення, інноваційність форми, ламання стереотипів і безперервність творчого шляху. Премія присуджується не за якусь конкретну книжку, а за творчий доробок загалом. Людина має йти, розвиватися, і довести, що це і є обраний нею шлях.

– Чому Польща приділяє так багато уваги Україні?

Мені здається, що поляки люблять Україну з огляду на спільну історію. Можливо, через докори сумління щодо деяких подій минулого. Але, передусім, з огляду на досить велику подібність наших народів, держав і шляху до демократії. Бо Польща теж довгий час не мала можливості розвивати власну культуру. І коли протягом 123 років ми не мали своєї країни, то чинником, який свідчив про національну ідентичність, була література. Саме тому її варто підтримувати, бо написане слово дає людям силу, можливість бачити більше і глибше. Слово створює відчуття культурної спільноти.

– Українська література відрізняється від польської? Є якісь характерні риси?

Згідно моїх відчуттів, українська література є досить насиченою, щирою. Ваших письменників більше цікавить зміст, а не форма. Остання теж є важливою, але в українській літературі вона не домінує.

–Хто з українських письменників є найпопулярнішим у Польщі?

Це, напевне, Юрій Андрухович. Він дуже популярний. Також можна назвати Оксану Забужко, Наталку Сняданко і Сергія Жадана. Їх читають, а це важливе зрушення. Бо Польща має великий потік літератури з Америки та Британії, і якщо у нас все одно цікавляться українською літературою, то це великий поступ.

– Якщо говорити дещо узагальнено, чи розвинута культура читання в Польщі?

З читанням в Польщі погано. Згідно з опитуваннями, 40% осіб протягом року прочитали лише одну книгу – дуже низький показник. Це викликано передусім конкуренцією Інтернету, телебачення і так далі. Що, у свою чергу, спричинено двома факторами. Перший – це погана якість навчання. Зараз дітей в школі вчать не читати книги, а вміти відповідати на тести. Тобто ми, скажімо, вміємо орієнтуватися на місцевості, а от для чогось глибшого у нас нема потрібних знань. Другий чинник – вартість книг: люди з більшими статками купують книжки, а ті, хто заробляє набагато менше, не можуть собі цього дозволити.

– А польська держава якось підтримує видавців?

Протягом тривалого часу в нас була нульова ставка ПДВ на книжки, зараз – 5% у порівнянні з 23% на інші товари. Крім того, з певного часу польський уряд почав замовляти книжкові новинки для польських державних бібліотек.

– Ви сказали, що дітей зараз не вчать читати книги. А чи можна взагалі привчити людину до читання?

Якщо людина не навчилася цьому в дитинстві, то потім це зробити дуже важко, оскільки в неї нема самої звички. А щоб діти вчилися читати в школі, треба змінювати систему освіти.

– Як? Як повернути дітей до старого способу отримання інформації?

Є можливість розвивати медіа, Інтернет-ресурси, і при цьому вчити дітей читати. Мова не йде виключно про папір, йдеться про книгу загалом – серед іншого і електронну. Я, на жаль чи на щастя, не маю можливості змінити освітній процес, оскільки працюю не в Міністерстві освіти, а в Міністерстві культури. І для нас головним завданням є зробити книжки доступнішими. Тому ми запровадили шестирічну програму будівництва бібліотек в малих містах. Ця програма, на яку держава виділила 150 млн. злотих (майже $50 млн. – "Коментарі"), триває вже 4 роки, лишилось ще два роки на її реалізацію. Протягом згаданих 4 років ми побудували у маленьких містечках 220 нових бібліотек.

– А вони затребувані в сучасному суспільстві?

Вони є не лише бібліотеками, а центрами, в яких можна отримати знання про культуру чи інформаційно-освітні послуги. В них є швидкісний Інтернет, а це дуже важливо. У Швеції, наприклад, цей момент свого часу проґавили, і кількість відвідувачів, людей, які читають книги, впала. Вони це помітили, провели Інтернет, і відвідуваність одразу зросла. Ми не хотіли повторювати цю помилку і одразу все зробили, оскільки без Інтернету сучасна бібліотека існувати не може. І головне – 2,5 тисячі працівників бібліотек пройшли курси підвищення кваліфікації, їх навчили користуватися Інтернетом і вчити цьому старших людей, осіб літнього віку. Крім того, в цих бібліотеках є зали для проведення зустрічей і, звісно ж, книгосховище. Вони мають працювати щонайменше 8 годин на день, і туди обов’язково мають потрапляти новинки. І це вже починає давати свої результати.

– Довелося впроваджувати якусь програму інформаційної підтримки, щоб люди дізналися про ці центри і прийшли?

У цьому не було потреби, оскільки вони розміщені у центрі цих населених пунктів. І люди, які приїздять за покупками чи до церкви, одразу бачать ці бібліотеки. Це правило теж запозичене зі шведського досвіду. Бібліотека – це головна будівля в районі, осередок культурного і суспільного життя, куди всі мають потрапляти. Це місце, де зустрічаються люди, місцева громада, і це дуже цікаво.

Хочу підкреслити, що Швеція, одна з найбагатших країн світу, має 80-% показник читання книжок серед громадян (Німеччина – 70%). І коли я їжджу світом, то завжди кажу: не тому вони там читають, бо багаті, а вони є багаті, бо читають. Річ у тому, що там будують бібліотеки вже протягом 150 років, і кожен швед має доступ до книжок и безкоштовного навчання.

– Наскільки розумію, це неприбутковий проект?

Так, але він має приносити суспільний прибуток.

– Тобто держава вкладає в якість своїх громадян – інтелектуальну, культурну і так далі?

Так. Оскільки людина, яка не читає, не може бути свідомим громадянином, який бере участь у розвитку своєї країни. Уряду і владі, звісно ж, простіше мати справу з громадянином, який не читає книжок. Він пасивний, його нічого не цікавить, ним можна легко маніпулювати. Але ми хочемо, щоб було інакше. Бо розвиватися мають шанс виключно громадянські, а не пасивні споживацькі суспільства. Майбутнє в економічному розвитку світу ґрунтується на креативності. А ви знаєте когось креативного, хто не читає?

– Вважаєте, мережа бібліотек змусить людей стати активними і креативними?

Бібліотека нікого ні до чого не змушує. Але ми маємо давати шанс. У Польщі дуже великий розрив між багатими і бідними, між великими містами і провінцією. Саме тому ми і йдемо у малі міста з нашим проектом. Щоб люди з бідних родин, в яких нема комп’ютера чи доступу до Інтернету, могли ним скористатися. А також мали доступ до книг, які не можуть собі купити. І щоб в них не було відчуття, що вони відкинуті світом, а був шанс повірити у себе – що вони можуть піти далі, чогось досягти. Крім того, для старшого покоління у маленьких містах виходом у світ є недільний похід до церкви. А бібліотека стає для них місцем, куди вони можуть приходити щоденно і спілкуватися з людьми, читати газети, книги і користуватись Інтернетом. Дуже часто наші бібліотеки набувають нових функцій. Саме в них войти, керівники місцевого самоврядування, зустрічаються зі своїми мешканцями. Є бібліотека, де раз на місяць відбувається зустріч з комендантом поліції – люди бояться піти до комендатури, а тут вони можуть ставити запитання, які їх цікавлять. Завдяки цьому створюються громадянські відносини.