УКРАИНА

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

Де живуть українські дракони

0

Книга маэ захоплювати, а не повчати дитину

«Коментарі» поспілкувалися з авторкою «Найкращої дитячої книги–2014» – відомою українською ілюстраторкою Катериною Штанко

Катерина Штанко народилася у Сімферополі у 1951 році. Закінчила Кримське художнє училище та Київський державний художній інститут. Як ілюстратор співпрацювала з багатьма видавництвами, брала участь у багатьох республіканських, всесоюзних, а пізніше – українських та міжнародних виставках та конкурсах. А у 2014 році видала першу власну книгу – «Дракони, вперед!» – і одразу була визнана літературною спільнотою і як талановита дитяча письменниця. Кілька днів тому у Києві відбулася церемонія нагородження авторів найкращих українських книг за версією ВВС, і книга Штанко «Дракони, вперед!» була визнана «Дитячою книгою року».

Пані Катерино, для тих, хто ще не читав «Драконів», – про що ваша книга?

Головною її темою є відповідальність. Мені здається, що в нашій країні спостерігається криза відповідальності: відбувається багато різних речей, часто негативних, часто кримінальних, і ніхто ні за що не хоче відповідати. Тому мій герой не є дуже сильним або вольовим, але це людина, яка здатна взяти на себе відповідальність. І невблаганна доля так розпорядилася, що він вимушений подбати про сімох здоровезних істот, що дихають вогнем. Він змушений стати навігатором зграї драконів і провести її до того місця, де їх зможуть врятувати. Бо хоча вони страшенно величезні, небезпечні і дуже погано керуються, всі ці дракони – це діти, які виросли в неволі. Вони зовсім необізнані в реаліях цього світу, і моєму герою доводиться подбати, щоб з ними не сталося якогось лиха.

Хочу одразу уточнити маршрут. Наскільки розумію, кінцева зупинка в Криму. А де вони народилися?

Починається історія в Криму. Під час екскурсії до Нікітського ботанічного саду герой – звичайний київський школяр Михась Вербицький – здобуває насіння Драконового дерева. Він висаджує його вдома у звичайний квітковий вазон і чекає, що в нього виросте таке ж дерево, яке він бачив у Нікітському саду. Але раптом виростає зовсім інша рослина, і через деякий час він здогадується, що в нього виріс дракон. В якусь мить він зникає. Герой починає пошуки і знаходить його в ув’язненні такого собі кутюр’є, що виготовляє з драконівської шкіри витончену галантерею для київського бомонду. В нього багато драконів – він чекає, поки вони підростуть, і шкіри стане більше. – і, власне, з цього дракона він хоче зшити чобітки і сумочку для дружини міністра фінансів. От з цієї халепи герой і визволяє свого дракона, але доводиться звільнити і інших. Михась телефонує знайомим з Нікітського саду, і ті кажуть, що він має привезти їх на Карабі (гірський масив у Кримських горах, – «Коментарі»), де є заповідник драконів, а там вже знають, що робити. Михась починає думати, як йому пізно вночи дістатися Криму, і вирішує летіти вздовж Дніпра. І з кожним з цих драконів при зіткненні з реальним світом відбувається якась пригода. Ця книжка будується так, що перша пригода – природницька, друга – така собі пародія на літературу катастроф, наступна – детектив, третя – героїчна сага, і так далі. Кінець історії, звісно ж, позитивний. Я вважаю, що книги для дитини завжди мають закінчуватися позитивно, тому що з дорослими – як завгодно, а у дітей має бути надія.

Ви відомі передусім як ілюстратор. Як довго ви малюєте, зокрема, для дитячих книг?

Все життя з п’ятирічного віку. Власне, я мала стати художником-живописцем, з відзнакою закінчила Кримське художнє училище – факультет живопису, але надто любила книги, була надто запеклим читачем. Державна екзаменаційна комісія відібрала мене на живопис в Києві, і вони дуже образилися, коли я подала документи на книжкову графіку.

А чому вирішили писати, ще й для дітей?

Справа в тому, що все найцікавіше в ілюстрації відбувається в дитячій літературі. І взагалі мені здається, що з дорослими зробити вже нічого не можна, а з дітьми – можна. Їм ще можна викласти щось розумне, добре, вічне.

Це ваша перша книга?

Власне, ні. Це – перша надрукована книга. А першу, яка називалася «Яскрава сонячна ніч», я написала кілька років тому. Цю книжку я подала на конкурс «Золотий лелека» від видавництва «Грані-Т» і взяла на ньому другий приз.

Складно писати для дітей?

Це дуже дивний літературний процес. Поки я не робила цього сама, то не знала, як це відбувається. Колись в інтерв’ю Василь Аксенов казав, що спочатку ти задаєш якісь параметри, відштовхуєшся від них, а потім ця зав’язка рушить сама і тягне тебе за собою. От це я відчула на собі. Часом ти хочеш повернути сюжет в якийсь бік, але це не виходить, бо логіка характерів не дозволяє. Логіка оповідання така, що вона його штовхає і штовхає, і здається, що ця повість пишеться сама, без всякої твоєї участі.

Що вас надихало в роботі? Взагалі, на вашу думку, що треба для написання цікавої дитячої книги – а може і не тільки дитячої?

В силу професії я за своє життя прочитала дуже багато книг, особливо дитячих, бо хотіла зрозуміти, чому треба саме такі ілюстрації, а не інші. До речі, коли я вчилася, нам казали, що кожну книгу треба ретельно дослідити, щоб вийшли якісні ілюстрації. Останнім часом я читала дуже багато саме української дитячої літератури і дійшла висновку, що досить часто в Україні література створюється під гаслом «тому що так треба». Виникає певна штучність при її створенні. Я ж вважаю, що головним завданням автора дитячої книги, попри всі ті високі істини, які закладає письменник в літературу, має бути захоплення дитини самим процесом читання. Тому я писала цю книжку так, щоб зацікавити дитину: був потрібен цікавий сюжет, то ж я і намагалася писати щось бурхливе і захопливе.

Кінцевий результат охоче взяли до друку?

Коли віддавала рукопис Івану Малковичу, а він дуже жорсткий редактор, я побачила, що він скептично до цього ставиться – ну, знаєте, не літератор, не професійний... А потім раптом серед ночі пролунав дзвінок, я взяла трубку, і Малкович таким досить сердитим тоном каже: «Я через вас не сплю, тут такі жахи творяться! Я маю читати, тому що не можу заснути! Але ми будемо це видавати». І далі вже я не могла заснути.

Для якого віку вам найкомфортніше писати?

Для підлітків. Ця повість розрахована на 10-12 років, на середній шкільний вік. А вчора я віднесла рукопис – там для більш старших дітей. Це нова повість про чарівницьку школу, яка розташована в Києві всередині Замкової гори.

На вашу думку, що можна писати, а чого не має бути в книзі для дітей?

Писати можна будь про що, але тут важливо, як писати. Саме на цьому рівні і проходить межа між дорослою і дитячою літературою. Можна писати про відносини жінки і чоловіка, про що завгодно, але треба писати так, щоб це не було брутально, фізіологічно і так далі.

Як би ви оцінили стан сучасної дитячої книги?

Я дуже рада, що з української дитячої літератури потрохи зникає те, що в російській мові називається словом «назидательность». Нарешті в ній з’являється більш живий, цікавий сюжет.

А чого, на вашу думку, не вистачає українській книзі як галузі? Можливо, коштів, авторів, майстерності?

Чому я працюю з видавництвом «Абабагаламага» – тому що це видавництво, котре може запропонувати художнику якісний друк. Тому що художник книги дуже залежить від друку: ти можеш намалювати дуже непогану ілюстрацію, але потім її просто не впізнаєш. Отже,на мій погляд, не вистачає якісного друку.

Книга, так чи інакше, має виховний характер. А що б ви порадили українським батькам у вихованні маленьких читачів?

Ви знаєте, років три тому нас – художників, письменників – запросили на книжковий ярмарок у Казюкасі, в Литві. І там я звернула увагу на те, що литовські діти поводяться зовсім не так, як українські. Наші діти на книжкових ярмарках ходять з батьками, і ті вибирають і купують для них книжки. З литовськими дітьми це було зовсім інакше: батьки виділяли їм якусь суму, після чого вони абсолютно самостійно ходили цими всіма ятками, вільно спілкувалися з видавцями, письменниками, і самі обирали те, що їм цікаво. От саме цього я і хотіла би для українських дітей – самостійності в виборі.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Теги: досуг, чтение, искусство, культура, воспитание, литература, книга, дети

Версия для печати
Загрузка...
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

   © «КомментарииУА:», 2016

Система Orphus