На вибори йшли дві України, а прийшла одна

Можливо, винесена у заголовок статті фраза на сьогодні є більше авансом, однак вона точно відображає головну тенденцію, які оформилася у ході цьогорічної кампанії. Схід та Захід України зробили крок назустріч один одному. Борючись за місця в парламенті, пропонуючи альтернативні механізми розвитку країни та критикуючи опонентів, політики мимоволі зблизили між собою виборців різних регіонів.

Найбільшою несподіванкою виборів стали не скільки великі чи малі відсотки, які загалом отримали політичні сили, а їх результати в окремих регіонах. Так, Партія регіонів отримала цілком гідний результат у західних Рівненській та Луцькій областях (відповідно близько 10% та 7%), а "помаранчеві", особливо Блок Юлії Тимошенко, у багатьох східних та південних регіонах. На початку виборчої кампанії навряд чи хтось із експертів міг прогнозувати, що за блок НУ-НС в Криму проголосують близько 9% виборців, а прихильників БЮТ на Харківщині набереться близько 16%.

Результати виборів засвідчують, що кількість затятих, так званих "базових" регіонів, у яких окремі партії традиційно і беззаперечно домінували на виборах 2006 року (показали результат, що на 50% перевищив їхні ж досягнення у цілому по Україні) зменшилася на чверть. До того ж скоротилася кількість регіонів, у яких традиційно спостерігалося "відторгнення" певних партій (коли партія чи блок отримували менш ніж 50% голосів у порівнянні зі своїм загальноукраїнським результатом). Це означає, що "страшилки" про "бандерівців із Заходу" і "бандитів зі Сходу" відходять в минуле, а партійні проекти поступово, але невідворотньо перетворюються із регіональних у загальнонаціональні.

Чим можна пояснити такий, по суті, досить несподіваний результат? Насамперед, варто враховувати "блискавичний" характер кампанії. Партії не мали часу на розгортання тривалих пропагандистських кампаній. Наприклад, у 2004 році теми зближення з Росією та асоціювання Віктора Ющенка з радикальним націоналізмом та американським впливом здійснювалося протягом семи-шести місяців. Трохи менше тривав сюжет з оприлюдненням даних про судимості Віктора Януковича. Попередня парламентська кампанія фактично почалася з моменту "корупційного скандалу" у вересні 2005 і тривала більше ніж половину року. А цьогорічні вибори де факто стартували лише у червні, а їхня активна фаза ледь перевищила місячний термін. Окрім того, у 2007 році партіям потрібен був результат у вигляді якомога більшої кількості голосів, а не кардинальних зрушень у громадській думці.

З огляду на це, головні політичні сили (Партія регіонів, БЮТ і НУ-НС) використовували одні й ті ж агітаційні теми і фактично відрізнялися одна від одної лише постатями своїх лідерів. А Тимошенко, Ющенко та Янукович хоча й враховували у своїй роботі регіональні відмінності, але використовували в агітації стандартизовані гасла, говорили про однакові для громадян усіх регіонів проблеми (соціальний захист, боротьба з корупцією, економічний розвиток). Лише на фінішній прямій Партія регіонів використала свій останній козир – питання про державний статус російської мови. Однак цей крок мав на меті, насамперед, мобілізувати виборців – прихильників цієї ідеї на лише на Сході, але аж ніяк не загострити політичне протистояння в країні.

Таким чином, чи не вперше за часи незалежності України політики помістили громадян в єдиний загальноукраїнський контекст, хоча, можливо, й мимоволі.

*****

******

Крім цього, виборча кампанія стала чудовою нагодою для виборців виставити рахунок політичним силам, які не виправдали їхніх сподівань, або й відверто зрадили їхні інтереси. Головними "жертвами" народного гніву стали Соціалістична партія України та пропрезидентський блок "Наша Україна – Народна самооборона". Перша втратила усі "базові" регіони: найбільшого падіння СПУ зазнала у Вінницькій (мінус 120 тис. голосів), Полтавській ( мінус 90 тис. голосів), Київській (мінус 80 тис. голосів), Черкаській (мінус 70 тис. голосів) та Чернігівській (мінус 67 тис. голосів). У цих же регіонах відбулося суттєве зростання рейтингу БЮТ та Партії регіонів. При чому такі втрати жодним чином не могли бути компенсовані за рахунок фантастичної мобілізації виборців у Маріуполі за рахунок популярності соціаліста і генерального директора металургійного комбінату ім.Ілліча Володимира Бойка. Отже, перебування у "помаранчевому таборі", а потім участь в антикризовій коаліції закінчилися для Олександра Мороза перетікання голосів його прихильників до більш харизматичних і молодих лідерів, які стали уособленням двох опонуючих таборів.

Блок НУ-НС втратив звання "партії Майдану" і поступився місцем лідера БЮТ у Львівській (БЮТ — плюс 210 тис. голосів), Івано-Франківській (плюс 115 тис. голосів) та Тернопільській областях (плюс 105 тис. голосів), які були "базовими" регіонами тоді ще “нашоукраїнців” на виборах 2006 року.

Успіх Блоку Володимира Литвина також підтверджує зближення політичних преференцій різних регіонів України. Скажімо, у таких різних місцевостях, як Крим і Вінницька області, чи Київська і Запорізька області екс-спікер не лише посів 4-5-те місце, а й набрав приблизно однакову кількість голосів (по 30-40 тис.). Ключовим гаслом своєї кампанії Литвин обрав наведення порядку в державі та припинення політичних чвар. І таким чином йому вдалося зібрати голоси тих, хто однаково розчарувався у "біло-блакитних" і "помаранчевих". Однак, на думку експертів, цей результат пояснюється не стільки ефективністю роботи Володимира Литвина та його виборчої команди, як об’єктивною наявністю достатньої кількості розчарованих (свого часу, у 1998 році їх голоси допомогли потрапити до парламенту Партії зелених).

Головним підсумком виборів для двох фаворитів перегонів – Партії регіонів та Блоку Юлії Тимошенко – стало розмивання симпатій електорату у колись базових для них регіонах. Так, втрати на Сході країни, зокрема у Харківській та Херсонській областях, “регіонали” були змушені компенсувати здобутками на Кіровоградщині, Полтавщині та Київщині. Такі зрушення відбулися насамперед завдяки більшій поміркованості та меншій агресивності кампанії Партії регіонів. З іншого боку, БЮТ вдалося суттєво поліпшити свої результати на Дніпропетровщині (плюс 40 тис. голосів), Одещині (плюс 25 тис. голосів) та Харківщині (плюс 18 тис.). Зважаючи на нижчу явку у порівнянні з 2006 та 2004 роками, досвід праці саме в цих регіонах може стати для Юлії Тимошенко бесцінним під час президентських виборах у 2009 році.