… Ну а місто починається з таксиста

Випадок, про який піде мова нижче, я записав відразу, щойно сів у купе, просто на столику, на першому-ліпшому чистому папірці. Так поети пишуть вірші, коли на них находить натхнення.

Поспішаючи у Львові на вечірній київський потяг, я замовив таксі по телефону. Це дешевше не лише в місті Лева – так дешевше тепер в усіх великих містах. Машину подали вчасно. За кермом сиділа жінка. Коли я сказав, що кваплюся, відповідь була така: "То й що? Я через ваші проблеми свою машину тлумити не буду!" Поки я постигав глибинний зміст незнайомого мені поняття "тлумити", жінка-таксист приготувала черговий харч для роздумів. Дорогу з центру Львова до вокзалу я приблизно знаю, тому дуже здивувався, коли вона чомусь поїхала в об’їзд. Відповідь на моє логічне: "Чому?" була дуже проста: "Не люблю цю вулицю". Ввічлива спроба почати розмову на тему, чи важко жінці працювати в таксі, була різко перервана фразою: "А чоловіки хіба кращі бувають?" Фінал виявився блискучим. Доставивши мене до вокзалу, таксистка запитала: "Ви знаєте ціну?" — "Так, — відповів я. – Часто їжджу з центру до вокзалу у Львові". – "Ну раз так, то до цієї ціни додайте дві гривні і ми розрахувалися".

Можливо, це я так потрапив, одначе львівські таксисти хоч так, хоч так варті окремого роману. Їхню трошки дивну і незвичну поведінку почасти визначають абсолютно не пристосовані до такої кількості машин львівські вулиці. Це не може не діяти на психіку і психологію професійної людини за кермом. Бо в результаті найважче все ж таки таксистам, клієнти яких постійно поспішають. Тільки у Львові "шеф" може висадити вас на півдороги, бо "далі не годен їхати". Правда, з галицькою акуратністю бере не всю плату за проїзд, а лише наїжджене по факту.

Зовсім інша ситуація на іншому кінці України – в Харкові. Простори "першої столиці" майже звільняють таксистів та їхніх пасажирів від багатохвилинних пробок. Центром можна рухатися повільніше, ніж деінде в місті, проте стояти ви не будете. Звідси – помітна безшабашність харківських "драйверів". Вони нічим не скуті і не обмежені в русі. Звісно, кількамільйонне місто бентежить тих, хто потрапив сюди вперше. Тому вони беруть таксі – і переплачують рівно в два рази. Якось проти ночі мені припекло їхати з центру на одну з найбільш віддалених міських околиць. Таксист назвав суму, еквівалентну $ 10. Але варто мені було сказати, що я місцевий і добре знаю місто, він погодився везти мене за $ 5. І головне – харківські таксисти на моїй пам’яті жодного разу не звірялися з картою міста.

Незнання міської географії, тобто – свого робочого місця, є коронною, можна сказати – фірмовою "фішкою" київських таксистів. Вони готові везти тебе хоч на край світу, тільки спочатку запитають: "А де це?" Подібним грішить мало не кожен третій столичний "шеф". До того ж у київських таксистів є ще одна паскудна звичка – не зупинятися, навіть коли їдуть порожняком. При цьому вони не конче їдуть за викликом. Скільки разів, намагаючись замовити таксі по телефону, чув у відповідь: "Вибачте, в вашому районі машин нема", хоча живу я близько від центру. Під будинком, на перехресті – маса таксистів. Проте, як мені здається, там якійсь клуб за інтересами, аніж зібрання робочого люду. Вони тусуються, слухають музику, п’ють розчинну каву з кіоску навпроти, розважають дівчаток анекдотами. Коли хтось хоче поїхати – називають суму, за яку потенційний клієнт згоден пройти цей шлях пішки. Складається враження, що київським таксистам у принципі не надто потрібні заробітки.

Через те столиця – чи не єдине місто в Україні, де вільно літають "грачі". Ступивши крок із тротуару на шосе і піднявши руку, ви швидше зупините "лівака", який довезе дешевше. Причому часто це робиться просто перед носом у машини з упізнавальними знаками таксі, і таксист пальцем мне ворухне, аби вийти з машини, запитати: "Куда ехать?" та спробувати заробити бодай зайву десятку. На мій погляд, київські таксисти живуть за принципом: "Краще заробити за раз півсотні, але категорично відмовитися заробити "четвертний". Між тим, і те, і те – гроші…

Про особливі прикмети та притаманну тільки цьому конкретному місту (Сімферополю, Одесі, Дніпропетровську тощо) манеру поведінки можна говорити і писати багато. Проте суть лишиться одна: перше, що чуєш на залізничному чи автовокзалі кожного населеного пункту – брехливу пропозицію: "Єхать нєдорого!" Насправді досвідчені люди знають: за сто метрів від вокзалу такі ж самі таксисти везтимуть за набагато меншу ціну. Одначе не в накладі як нахаби, так і пофігісти.

Все це – яскрава ознака помітної перевантаженості ринку. Бо лише за таких умов послугу можна отримати з переплатою, отримати за реальну ціну і не отримати зовсім. Ще варіант – розширення сфери впливу великих міст на малі. Наприклад, чим більше киян розміщає свій бізнес у регіонах, тим швидше та впевненіше зростають там послуги таксі. Поняття "київські ціни" дедалі активніше входить в лексикон районних центрів, не надто віддалених від міст-"мільйонерів".

Та якщо навіть у Києві звичайний таксист не завжди готовий скласти собі ціну, то за якими тарифами ми з вами взагалі живемо?