Поручник Роулінг

Джоан Роулінг на прощання таки грюкнула дверима. Вочевидь, низка сльозогонних смертей в останній книжці про Поттера видалася їй не дуже ефектним фіналом епосу, тож минулої п’ятниці письменниця сповістила читачам один з найбільших секретів світу магів і маглів, який вона так і не наважилася оприлюднити на сторінках семи книжок. Виявляється, поважний професор Дамблдор, героїчна загибель якого стала кульмінацією шостої частини, був геєм.

Агенція “Associated Press”, яка розповсюдила це одкровення, наголошує, що читачі зустріли таку несподівану звістку оплесками.

Що змусило Джоан Роулінг уподібнитися до поручника Ржевського, який полюбляв бовкнути трохи зайвого на прощання, – запитання до певної міри риторичне. Комусь може ввижатися авторська помста прототипу героя, комусь – банальний PR-вибрик, адже така заява істотно змінить подальше прочитання (а точніше – перечитування) усієї поттеріани. У пошуках натяків та прихованих алюзій фанати перериють весь серіал, як натхненні кроти.

Також можливо, що найзаможніша письменниця світу, на чию адресу не стихають найабсурдніші звинувачення (від пропаганди сатанізму до плагіату), стала банальною жертвою політкоректності.

Усі ці версії на жаль, не матимуть жодного впливу на результат недорікуватої письменницької відвертості: Роулінг запустила у свою казку гендерного демона, і тепер кінця краю подальшим з’ясовуванням, хто з ким спав у Гоґвардсі, не передбачається.

Тисячі психологів скажуть, що нічого в цьому поганого немає. Адже сюжети казок давно стають сценаріями для порнофільмів – і боротися з цим безглуздо. Тож кожен сприйматиме статеві уподобання Дамблдора відповідно до власного рівня розбещеності.

Але цю ситуацію можна сприймати й інакше – суто зі споживацької позиції. Попри застереження консервативних організацій, які критикували початок поттеріани, згодом навіть представники християнських церков дійшли згоди, що твір цей загалом не суперечить релігійним поглядам. Нагадаю, зокрема, скільки зусиль до реабілітації Поттера доклав один із найвідоміших православних публіцистів сьогодення диякон Андрій Кураєв. І раптом з’ясовується, що Роулінг нахабно обдурила цю частину своєї аудиторії, підсунувши їм у якості символічного добра содомського персонажа. Це вельми серйозний моральний нокдаун, завданий ортодоксальним християнам, для яких фентезі асоціюється передусім з євангельськими чеснотами циклу “Хроніки Нарнії”.

У чому я певен – письменниці, на відміну від поручника Ржевського, тепер важко буде віджартуватися. І навряд чи її нові прихильники з якої-небудь ліги сексуальних меншин візьмуться повертати гроші ошуканим читачам, для яких гомосексуалізм і добро – не синоніми.