Про вовків-вегетаріанців і український «ізюм»

Майже за два тижні – День Святого Миколая. Найбільш організовані батьки починають думати про те, що Миколай покладе дитині під подушку за їхні гроші, вже зараз. Так і треба: коли купуєш подарунок похапцем, піддавшись лише його зовнішній привабливості, можна самому вскочити в халепу і як мінімум дезорієнтувати дитину. Зокрема, обережними слід бути з книжками для дітей.

Сьогодні ринок дитячої літератури, особливо – абеток, перенаповнений. Поки в суспільстві точаться дискусії довкола доцільності визначати українську мову в Україні домінуючою, комерційні видавництва, навіть ті, хто раніше з українською мовою справи не мав, поставили друк україномовних книжок для дітей на потік. Звичайно, що першим авангардом цієї друкованої продукції є абетки – діти мусять знати літери і вчитися грамоті. Проте будь-який бурхливий потік визначається насамперед піною. Прикро, що в якості піни виступають згадані абетки.

Замість того, аби купити своєму чотирирічному синові нейтральні дитячі віршики, я повівся на яскраву та якісно проілюстровану "Енциклопедію для маленьких вундеркіндів "Перший крок до школи", видану в Харкові видавництвом "Фактор". Тут не лише абетка, де кожній літері відповідає віршик, а ще й загадка до кожної літери, плюс – можливість граючи вивчити цифри та дні тижня. Правда, моя дитина все це вже знає, але закріпити знання, та ще й за допомогою яскравої книжки, ніколи не зайве.

Тепер ця книжка захована далеко. Бо інформація, яку вона несе, навіть за умови, що це все – дитяча гра та казка, не завжди відповідає дійсності. Більше того: часом вона демонструє чиюсь елементарну неграмотність – автора, редактора, видавця чи всіх разом.

Наприклад, з "Енциклопедії для маленьких вундеркіндів" діти можуть дізнатися, що вовки – вегетаріанці. Книжка переконує: "Вовк повадився у сад красти вишні й виноград". Зрозуміло, чимось треба проілюструвати літеру "В". Але як батькам пояснити дітям, що далі робитиме хижак, який харчується зайцями та баранцями, з украденими вишнями та виноградом. До того ж ворона, яка охороняє ягоди, чомусь так і не зловила вовка. Про ворону – окрема розмова: ця птаха просить у дівчинки вареників, і дівчинка їй ці вареники ліпить. Смачного вовкам і вороні!

Досить оригінально вирішено ілюстративну проблему стосовно суперечливої літери українського алфавіту — "Ґ". Аби діти краще засвоїли цю незвичну для них літеру з хвостиком, пропонується віршик: "Так загрались ґедзенята, що зламали ґринджолята". Ви знаєте, що таке "ґринджолята"? Це, за задумом авторки, похідне від "ґринджоли" — так гуцули називають санчата. Ще так називається українська музична група, продюсована політиком Миколою Томенком, яка з тріском, наче санчата з віршика, провалилися на "Євробаченні-2005". Поламані ґедзенятами санчата ілюструють цей віршик. Проте, здається, навіть у віддалених селах Прикарпаття слова "ґринджоли" не вживають. Тим більше дивно чути його з Харкова: адже саме там і в Києві живуть маленькі вундеркінди – основні споживачі цієї абетки. Можливо, знання слова "ґринджоли" і є ознакою юного вундеркінда… Хоча особисто я в цьому поки що сумніваюся.

Та найбільше претензій – до слова, яке наводиться як приклад використання літери "І" (з крапочкою). Пропонується загадка: "Я маленький і смачний / Солоденький, запашний / З сушеного винограду / Мною ласують всі радо". Пропонована відповідь бентежить своєю безграмотністю – це "ізюм". Можливо, щось змінилося з українським правописом: "Російсько-український словник" двадцятирічної давнини чітко зазначає: слова "ізюм" в український мові немає, воно перекладається з російського "изюм" як "родзинка". Тобто, в українській мові відповідає літері "Р". Може, тепер усе помінялося, і на зло українському радянському правопису прийшов правопис незалежний, де слово "ізюм" припустиме? Справді, припустиме: виняток можуть становити сталі вирази типу "це вам не фунт ізюму", або – коли йдеться про місто Ізюм у Харківській області. Проте "Енциклопедія юного вундеркінда" не є фразеологічним словником чи підручником із географії, а призначений насамперед вчити дітей грамоті. У зв’язку з цим пригадується інший випадок, про який не раз говорили та писали ті, хто видає дитячу книгу в Україні. Якесь видавництво, прописане на Сході нашої держави, так само видрукувало якісну кольорову українську абетку. Де під літерою "А" був намальований лелека – російською він звучить як "аист". Коментарі, думаю, в обох випадках зайві.

Нарешті – про дійових осіб "Енциклопедії юного вундеркінда". Крім тварин, чиї назви починаються на різні літери алфавіту, у віршиках діють дітлахи. Звуть їх Йосип, Карпо, Мокрина (особливо розчулює словосполучення "маленька Мокрина"), Ніла, Прокіп, Мартин, Улас, Фрося, Солоха, Юхим, Євдоким та Яким. Ви називаєте так своїх дітей? Навіть герметичні націоналісти та рафіновані українські інтелігенти в сучасній Україні не дають дітям таких старосвітських імен. Отже, є всі підстави вважати: якщо автор дає своїм героям "мертві" імена, то сама книжка вийде, м’яко кажучи, не зовсім для живих та осудних людей. До всього іншого наявність подібних імен та згаданих вище помилок можуть скласти як у дітей, так і в певної категорії дорослих уявлення про Україну як країну, котра надовго завмерла в своєму розвитку.

Це – лише один приклад. Але про чистоту експерименту та підстави для побоювання свідчить той факт, що згадана книжка вибрана випадково, серед кілька десятків подібних. І це не може не насторожувати.