Нема питань

Відтак вона бере на озброєння цей герметичний жаргон, який віддалено нагадує звичайнісінький суржик, але має свою специфіку. Якщо будь-яке каліцтво мови не може знищити сенс сказаного (а часто-густо ще й посилює зрозумілість та ефектність висловлювання), то за допомогою “чиновницько-українського” діалекту можна протягом годинної проповіді не сказати нічого. Титанічні вербальні зусилля маскують безрозмірну порожнечу, і розшифрувати такі “меседжі” не здатні навіть спеціально треновані політологи. Ця говірка завжди стає у пригоді, коли треба виступити перед телекамерами або виборцями, і люди до неї звикли, як до будь-якої іншої “фахової лексики”.

Крім віртуозних конструкцій на кшталт “ми постановили внести до порядку денного розгляд рішення про відміну рішення (і далі – ще кілометр тексту)”, існують і безневинні фрази-паразити, які поширились у суспільстві вірусним шляхом заради позначення пауз, мугикань та інших словесних порожнин. Наприклад, словосполучення “нема питань”. Щодня вітчизняні бізнесмени, робітники та службовці видобувають з цих слів тони оптимізму. Це бадьоре запевнення переповнює телефонні розмови, зміцнює колективи та покращує порозуміння. Хтось тільки починає доколупуватись до тебе із пропозиціями-проханнями-вимогами, і ти ще не знаєш, як на все це реагувати, – а з язика вже зривається запопадливе “нема питань”.

“Нема питань”, – кричить держслужбовець у диктофони і телекамери, хоча сама лише їхня присутність натякає, що питань – до біса. “Нема питань”, – заявляє сантехнік, який учора міняв кран у тебе на кухні, а сьогодні не вірить, що він протікає ще більше. “Нема питань”, – усміхається лікар, у чиїй голові проявляється рентгенівський знімок твоєї платоспроможності.

“Нема питань” – це своєрідна мантра, програмне забезпечення для свідомості. Втім, ліцензійна версія бадьорого американського символу віри – “no problem” – коштує для нас занадто дорого, тож доводиться використовувати піратську копію – “нема питань”. І чи варто дивуватися, що після інсталяції вона хоч і працює, але криво і з численними глюками?

Я поступово звикаю до того, що вислів “нема питань” – це лише моральна підготовка співрозмовника до відсутності відповідей та ще якоїсь казуїстики.

Днями почув цей вираз у маршрутці – й нашорошив вуха. Одна жінка поскаржилась своїй сусідці на кепський зір й забуті вдома окуляри і попросила прочитати, що там за оголошення висить біля кабіни водія. У відповідь – після життєрадісного “нема питань!” – пролунала така цитата: “У зв’язку з погодженням розрахунків з органами місцевої влади підвищення вартості проїзду відбудеться з 1 грудня 2007 року і орієнтовно буде становити 2 грн. 50 коп.”

– А-а-а, ясно, – сказала допитлива пасажирка без окулярів.

І хоча у цьому шедеврі, писаному чиновницько-бюрократичним стилем, справді “все ясно”, я й досі не можу збагнути, чому причина підвищення вартості проїзду – це “погодження розрахунків”. Не подорожчання бензину, не інфляція і не загальне зростання цін, а якесь загадкове, наче масонський ритуал, “погодження розрахунків”. Але у країні, де в кожного другого “немає питань”, можливе і таке вичерпне роз’яснення.