Коли українські діти отримають Черепашок-козаків та Запорожця-Павука?

Побачивши в випуску ТСН журналіста Сергія Швеця, худенького хлопця в окулярах, мій чотирирічний син показав на нього пальцем: "Дивися, дивися, там Гаррі Поттер!" Наступне запитання було цілком логічним: "А він буде зараз грати в квідич?" Довелося пояснити дитині, що в цю хвилину Гаррі Поттер тримає в руці чарівний мікрофон і бореться з чудовиськами. Цілком задовольнившись моїм поясненням, дитина побігла гратися в настільну гру.

Розробили та виробили цю гру в Україні, в місті Харкові, на ВК "Майстер". Називається гра "Людина-Павук". Разом із Пітером Паркером гравці перемагають чудовиськ на кшталт Зеленого Гобліна та професора-мутанта Отто. Переможе той, чия фішка першою дійде до фінішу. Кидати кубик і ходити фішками дитині подобається – слава Богу, невідворотне знайомство з комп’ютерними стрілялками трошки відтягнеться. Подобається дітворі і сам персонаж. Багато разів бачив, як хлопці гралися на дитячих майданчиках у Людину-Павука.

Ще вони граються в Черепашок-нінзя, юних мутатів, готових покарати різних трансцендентальних монстрів і відновити справедливість. Рідше, але все ж таки граються і в героїв мульсеріалу про Скубі-Ду. Можуть погратися також у Шрека – журнал "Пригоди Шрека" батьки приречено запитують у кіосках кожних два тижні. Тільки після цього просунуті хлопці на кшталт моєї дитини згадують Котигорошка як супергероя, котрий вбив Змія булавою. Спроба сусідів "підсадити" свою та нашу дітвору на Альошу Поповича, Добриню Микитовича та Іллю Муромця не те щоб зовсім провалилася, але якось не вдалася.

Я достатньо осудна та поміркована людина, аби зараз розпачливо кричати про засилля чужої дитячої та підліткової культури та ментально чужих і бездуховних героїв у вітчизняному дитячому просторі. З рештою, через відсутність українських аналогів я сам виростав на "Острові скарбів", "Трьох мушкетерах" та пригодах Чінгачгука. Той самий Гаррі Поттер вважається головним "українізатором" нашого суспільства. Діти почали читати товсті книжки без картинок українською мовою. Та й мультики про їхніх супергероїв теж старанно і досить непогано озвучені українською. Тут усе в порядку: чужі супермени цілком прижилися в нашому мовному просторі.

Справа в іншому. Багато хто бачить проблему не в тому, що Черепашки-нінзя заговорили українською, а в відсутності саме українського, національного і одночасно – сучасного, близького нашим дітям ментально супергероя. Ним міг би бути Котигорошко – прекрасний персонаж героїчної казки. Проте перевдягнути його з шароварів у джинси, а замість неестетичної, хоча й практичної булави дати в руки якусь сучасну зброю ніхто не додумався. До того ж казка про Котигорошка – одна, а про Гаррі Поттера їх аж сім.

Ми забули про ще одну пару українських суперменів – Барвінка та Ромашку. Наприкінці 60-х – початку 70-х років минулого століття вони зробили чи не єдиний прорив в українській героїчній дитячій, а їхній "тато", письменник Богдан Чалий, став за конвеєр і написав цілий серіал. Ідею підхопили, зробили креативною: почав виходити дитячий журнал "Барвінок", який для свого часу реально забивав баки російському "Мурзилці". Барвінок став героєм коміксів, а дітвора комікси дуже любить. Те, що бренд "Барвінок" зараз із різних причин розвивається не так активно, як бренди "Шрек", "Гаррі Поттер" чи "Людина-Павук", має багато пояснень, на яких тепер не хочеться зупинятися – це тема окремої, не зовсім веселої розмови.

Супергероїв творить індустрія. У Росії, між іншим, індустрії альош поповичів та добринь микитовичів нема при наявності цих героїв. У теперішній Україні індустрії інтелектуального продукту, і не лише для дітей, ще більш катастрофічно бракує. На свята містом ходять численні Міккі Мауси, Шреки, Кіндер-сюрпризи, і немає жодного Котигорошка чи Барвінка. Причому вивести їх перед дитячі очі не проблема: знайти шаровари, вишиванку, смушкову шапку, бутафорські булаву та спис – і вперед. Тільки в даному випадку саме візуальне національне забарвлення і зробить цих героїв безликими. Котигорошко від Барвінка буде відрізнятися хіба видом зброї. Варто їм помінятися зброєю – і все, ім’я стерлося з пам’яті.

А раз так, то жодна індустрія їх не врятує і на щит не підніме. Спроба прочитати синові про пригоди Барвінка – зачитану до дірок книжку, яка, по суті, сформувала в подальшому всі мої літературні смаки і зорієнтувала на хороші зразки пригодницької літератури, вийшла невдалою. Хлопчик не "підсів": героїчні пригоди Людини-Павука для нього ближчі, бо доступніші. Він завдяки тій самій індустрії може отримати нову порцію цих пригод. Тоді як у нас досі думають: якого рівня повинна бути духовність вітчизняного супермена і якого політичного кольору повинен бути ворог.

Не знаю, чи варто сьогодні вигадувати когось на кшталт Черепашок-козаків, або козацького джури, який перетворився на Людину – Павука і ганяє татарів, ляхів та москалів. Але десь у глибині душі кожному, хто працює для дітей, хочеться придумати якогось персонажа, котрий як не витіснить Гаррі Поттера, то, принаймні, в свідомості нашої дитини займе рівноцінне місце поруч із хлопчиком-чарівником, черепашками-мутантами та іншими борцями з чудовиськами.