Апарат готовий до бою

Особисті діловоди керівників уряду

Перше, чим зайнялася Юлія Тимошенко, повернувшися в будинок уряду, — це, звичайно ж, чисткою Апарату прем’єр-міністра. Цей орган (який формально перебуває у складі Секретаріату Кабміну, але підпорядковується безпосередньо прем’єрові), був утворений попереднім урядом 11 жовтня 2006 року на базі колишньої Служби прем’єр-міністра. Реорганізація була затіяна Сергієм Льовочкіним, як тільки він на пропозицію Віктора Януковича очолив цю структуру, і мала на меті підвищити статус її чиновників, наблизивши його до статусу працівників Секретаріату Президента України.

Зараз Сергій Володимирович має крісло у Верховній Раді прямо за спиною Віктора Федоровича. А його колишній кабінет у будинку уряду зайняв Михайло Лівінський, який заради цього пожертвував мандатом народного депутата від БЮТ. Це стало найпершим призначенням, яке здійснив новий Кабмін.

Саме Михайло Олександрович керував службою Юлії Володимирівни під час її першого прем’єрства (до того він п’ять років пропрацював в урядовому секретаріаті начальником управління автоматизації діловодства). Останні два роки він числився штатним консультантом парламентської фракції БЮТ. Зростання його ваги в партії "Батьківшина" проявилося у підвищенні його позиції у виборчому списку БЮТ: 2006 року він мав завідомо непрохідний 190-й номер, а на минулорічних виборах — вже 143-й, який виявився цілком щасливим.

Певно, Лівінський не для того відмовився від депутатства, щоб зосередитися виключно на діловодстві. Але наростити вплив прем’єрського апарату йому навряд чи вдасться — такі склалися об’єктивні умови. По-перше, для нинішнього уряду набагато більше, ніж для уряду Януковича, важитимуть вказівки і побажання з президентської канцелярії, яка протягом минулого року довела, що вона є одним з найважливіших центрів прийняття рішень у країні. По друге, сама Тимошенко зараз не зацікавлена в тому, щоб зайвий раз дратувати Ющенка. До того ж вона змушена демонструвати боротьбу із спадком попереднього Кабміну — роздутими штатами. Поки що уряд призначив Юлії Воломирівні лише трьох помічників і жодного штатного радника, тоді як у Віктора Федоровича до останнього часу було шість помічників і десять штатних радників.

Перший віце-прем’єр Олександр Турчинов зробив керівником своєї служби давнього апаратника "Батьківщини" Володимира Онопрієнка. У березні 2005-го Володимир Тихонович отримав в Секретаріаті Кабміну посаду першого заступника директора господарсько-фінансового департаменту, на якій зумів протриматися і за Єханурова, і за Януковича.

Керувати службою віце-прем’єра Григорія Немирі погодилася Ірина Кравчук, яка є досить відомим фахівцем з питань європейської інтеграції, автором багатьох публікацій, була провідним експертом державних установ. Григорій Михайлович та Ірина Вікторівна, в якості представників міжнародного фонду "Відродження" і Центру європейського та порівняльного права при Мін’юсті відповідно, неодноразово перетиналися на конференціях, присвячених поглибленню співпраці України з ЄС.

Головний канцелярист головного канцеляриста

Віце-прем’єр Іван Васюник з керівником власної служби ще не визначився, а міністр Кабінету Міністрів Петро Крупко зупинив свій вибір на кандидатурі Олега Гнатцова — людині з цікавою біографією і широкими зв’язками у чиновничому середовищі. Близько десяти років Олег Георгійович працював в апараті РНБО, де обіймав посади завідувача відділу проблемного аналізу політики національної безпеки, керівника управління стратегії забезпечення економічної безпеки, помічника заступника секретаря РНБО, керівника управління стратегії сталого розвитку, поки у листопаді 2003 року Леонід Кучма не доручив йому керувати усім апаратом РНБО.

Ще в ті часи Гнатцов завдяки службовим обов’язкам добре познайомився із своїм старшим (зокрема, за номенклатурною вагою) колегою Крупком, який, втім, ніколи не був його начальником, оскільки долав кар’єрні сходинки у зовсім іншій канцелярії — урядовій. Ще в жовтні 1990 року Петро Миколайович перейшов працювати з Київського міськвиконкому в Управління справами Ради Міністрів УРСР, з листопада 1996-го керував юридичним управлінням Кабінету Міністрів (потім — юридичним департаментом Секретаріату Кабміну), а з січня 2000 року, не залишаючи цю посаду, незмінно був ще й заступником керівника Секретаріату. Перше таке призначення підписав ніхто інший, як Віктор Ющенко — через півмісяця після того, як став прем’єром. І він же, але вже у президентському статусі, через півмісяця після своєї інавгурації призначив Петра Крупка першим заступником міністра Кабінету Міністрів (фактично — виконувачем обов’язки міністра), а згодом і повноцінним міністром Кабміну в уряді Тимошенко. За твердженнями джерел "k:", Крупко поручився перед новою владою за Гнатцова, завдяки чому той зберіг крісло керівника апарату РНБО, а потім Олег Георгійович віддячив Петру Миколайовичу тихим саботажем вказівок тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка, спрямованих проти очільниці уряду.

Так чи інакше, але слідом за Тимошенко і Порошенком були звільнені й головні апаратники Кабміну та РНБО. Щоправда, Крупку невдовзі дали компенсацію у вигляді посади першого заступника міністра юстиції; її відібрав у нього уряд Януковича у лютому 2007-го. Гнатцов, навпаки, нового призначення від Віктора Андрійовича не дочекався, а от від Віктора Федоровича його отримав. Це був портфель заступника міністра вугільної промисловості, відповідального за сферу безпеки, який швидко потяжчав завдяки дуже важливій папочці голови новоствореного тендерного комітету Мінвуглепрому.

Втім, у травні 2007 року, коли позачергові вибори стали майже невідворотними, Олег Георгійович подав заяву про відставку. За час своєї роботи у Мінвуглепромі під керівництвом Сергія Тулуба він поглибив свою обізнаність у таємницях вугільного бізнесу "регіоналів", і це для нового уряду може виявитися навіть ціннішим, ніж особисті зв’язки з багатьма працівниками апарату РНБО. Тому не буде дивним, якщо посада керівника служби Крупка стане для Гнатцова лише відправною точкою у новому витку кар’єри.

Свій своїх не чіпає

Що ж стосується власне Секретаріату Кабміну як органу, підпорядкованого міністру Кабінету Міністрів, то тут важливо не тільки хто прийшов, а і хто залишився. Керівники більшості з трьох десятків самостійних підрозділів (управлінь, департаментів, відділів) Секретаріату працювали на цих чи схожих посадах (або принаймні посадах заступників) ще за часів Леоніда Кучми. Коли на початку 2005-го Петро Крупко очолив урядову канцелярію, з неї звільнилося лише кілька управлінців, і то за власним бажанням. Схоже, і зараз Петро Миколайович намагається вберегти цінні кадри, з якими він пропрацював разом багато років. Принаймні, поки що новий уряд відправив у відставку (знову ж таки, згідно з поданими заявами) лише призначенців Януковича, таких як екс-депутат від "Нашої України", заступник голови Партії промисловців і підприємців Лев Гнатенко (разом з Анатолієм Кінахом перейшов до "антикризової" більшості у парламенті V сликання, а у вересні 2007 року отримав посаду заступника міністра Кабміну) та колишній перший заступник Юрія Кравченка на посаді міністра внутрішніх справ Василь Жук (у січні 2007-го був призначений начальником управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів Секретаріату Кабміну).

На місце Гнатенка уряд призначив сина депутата від БЮТ Ярослава Федорчука Володимира Федорчука (останні три роки працював у Секретаріаті Кабміну заступником начальника управління зовнішньоекономічної політики та міжнародного співробітництва — завсектором двостороннього міжнародного співробітництва); на місце Жука — колишнього віце-президента УСПП з питань зовнішньоекономічних зв’язків Сергія Чеботаря (останні три роки був першим заступником керівника головної служби адміністративно-правової політики Секретаріату Президента України). Крім того, моральну сатисфакцію отримав Павло Кондик, якого уряд Януковича понизив із начальника управління правового забезпечення Секретаріату Кабміну до першого заступника начальника. Місце начальника управління тоді було звільнено для Олександра Лавриновича, якому заради підвищення номенклатурного статусу було даровано ще й посаду першого заступника міністра Кабінету Міністрів. Потім (коли Лавринович став міністром юстиції) обидва ці портфелі успадкувала парламентарій від Партії регіонів Олена Лукаш. І от тепер вони дісталися Кондику (Лукаш після перевиборів завбачливо віддала перевагу депутатському мандату), щоправда, з назви посади заступника зникло слово "перший".

Натомість воно перекочувало на портфель Георгія Берадзе, який до того був просто заступником. Берадзе — давній соратник Крупка, з лютого 1995-го керував фінансовим відділом Кабінету Міністрів (потім — управлінням фінансової політики Секретаріату Кабміну), а 8 лютого 2005 року зайняв крісло заступника міністра. Очевидно, саме Георгій Риносійович буде правою рукою Петра Миколайовича в урядовій канцелярії.

Напевно збереже свою посаду Іван Ратушняк, якого було призначено заступником міністра Кабінету Міністрів того ж таки 8 лютого 2005 року і який теж є довгожителем Секретаріату (з вересня 1994 року він незмінно керував підготовкою засідань уряду). Навряд чи будуть проблеми й у ще одного заступника міністра Володимира Павленка, який з грудня 2003-го по вересень 2005-го працював у Секретаріаті начальником управління експертизи та аналізу розвитку техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування, потім отримав від Віктора Ющенка призначення на посаду першого заступника міністра Кабінету Міністрів, з якої його було понижено до звичайного заступника міністра вже урядом Януковича (причому з досить гучним у чиновничих колах скандалом).

Підвішеним залишається становище Івана Куцика, якого уряд Януковича у лютому 2007 року призначив ще одним (крім Олени Лукаш) першим заступником міністра Кабінету Міністрів. У 2005—2006 роках Іван Маркович обіймав посади заступника секретаря РНБО, радника Президента України — керівника головної служби з питань діяльності військових формувань і правоохоронних органів Секретаріату Президента, але у листопаді 2006-го раптом перейшов працювати радником до Януковича. Навіть якщо Куцик збереже свою нинішню посаду (що було б дивним, оскільки він для Крупка і загалом для Секретаріату "чужак"), вага її у будь-якому разі знизиться.

Серед керівників структурних підрозділів Секретаріату поки що залишилися двоє "чужаків", які отримали посади завдяки попередньому уряду. Це призначений у вересні 2006-го начальник управління протокольного забезпечення та організації прийому офіційних делегацій Віталій Соболєв (до того він протягом місяця керував протоколом прем’єра) і призначений у липні 2007-го начальник управління оборонно-мобілізаційної роботи Микола Матюх (колишній заступник начальника Генштабу Збройних Сил, креатура Олександра Кузьмука). У решти ж, якщо вони не встигли надто вислужитися перед урядом Януковича, особливих підстав для хвилювання немає.