Пригоди іноземців в Україні

Нада було придбати щось для компа. У традиційних крамницях його не було. Заліз в інтернет і знайшов те, що треба, на одному з сайтів. Вирішив замовити по телефону. Замовлення не прийняли, оскільки години роботи, вказані на сайті, невірні. Довелося замовляти по нету. Отримав повідомлення, що замовлення буде реалізовано наступного дня.

Коли наступного дня ввечері замовленого мною товару не побачив, знову подзвонив у крамницю. Це було у пятницю. Хтось, хто представився менеджером, повідомив, що моє замовлення знаходиться в стадії реалізації і товар надійде тільки в понеділок. Хлопчина розмовляв російською, до того ж надто швидко, а що я, з незалежних від мене причин, російською володію погано, попросив його говорити повільніше, щоб я все зрозумів.

- Давайтє тогда на англійском — почув від продавця.

- Давайте — погодився я і виклав свою річ мовою лондонських докерів.

Коли закінчив, запитав його — знову англійською — якою буде дальша доля мого замовлення.

У відповідь почув стогін приблизно такого змісту: "мєнєджєр хі ворк, іс фрайдей енд ай ем тайред". Я зрозумів, що він хотів мені передати люб’язне fuck off, але не піддався.

Спершу поділився з ним враженням щодо його англійської, натякаючи, що "ви мабуть біля неї навіть не стояли". Потім виклав йому принципи поведінки з клієнтом. Він, цілком не збентежений, повторив, що "сєгодня пятніца, у мєня єсть сєм’я" і т.п. Розпрощались як добре виховані люди, кинувши трубками.

У понеділок я й надалі чекав замовленого товару. Він не надходив. Вирішив перевірити номер замовлення на своїй персональній сторінці в інтернет-крамниці і подзвонити з запитанням про долю цього замовлення. Вписав логін-пароль і онімів. "Замовлення скасовано" — повідомив бездушний сайт.

Телефон в магазин, короткий опис історії переданий телефоністці, чергова розмова з менеджером.

"Оскільки ви розмовляли зі мною нечемно, ваше замовлення скасовано. Я не хочу продавати товар таким клієнтам" — заявив хлопчина.

- "Не буде німець плювати нам в обличчя" — пригадав слова однієї пісні і ввічливо повідомив продавця, що опишу цю історію у засобах масової інформації.

- У мєня тоже єсть связі. Я здєлаю так, що ви в жодній крамниці в Україні нічого не купите, а нє забувайтє тоже, що у мене є не толька ваш телефон, але й домашня адреса — відповів мені він.

Знову, згідно найкращих традицій французького королівського двору, ми кинули трубками. І тільки тоді я відчув певне занепокоєння. А що, якщо він — Божа Людина, і вирішить мене вбити? Порізати шини в авто? Викрасти рідних?

Черговий телефон в Інтернет-магазин, прохання з’єднати з главним, опис історії. Віддзвонили. Вибачилися. Продавець дістав штраф — сказали.

Моє замовлення залишилось скасованим. Моя адреса все ще в їхній базі даних. Добре, що є пес. Шкода, що нема гвинтівки...

(* Назва крамниці засекречена, оскільки хлопці вибачилися)