Гончара, Тичину і Сосюру – геть з бібліотек?

Проблема засміченості українських бібліотечних фондів піднімалася Міністерством культури Україні не один раз. Нещодавно її порушили знову: Мінкульт готується до системного вивчення, цитата, "якісного складу бібліотечних фондів".

Логічно передбачити, що за результатами тотальної ревізії, яка триватиме щонайменше рік, фонди в подальшому будуть вичищатися. А застарілі та неактуальні книги – утилізуватися.

Під збільшувальне скло Мінкульту потрапить насамперед література комуністичного та шовіністичного змісту. Принаймні, цього вимагає логіка. Хоча перелік шкідливих для сьогодення книжок та авторів навряд чи є навіть у секретних сейфах міністерства. Але не треба мати спеціальну освіту, аби здогадатися – макулатурою сьогодні вважається україномовна і російськомовна література про заводи, колгоспи та значення комуністів у суспільному житті , видана в часи СРСР.

Екземпляри таких книжок обов’язково розходилися по бібліотеках. Література видавалася держаним коштом і за державні ж кошти закуповувалася, створюючи колообіг рублів у природі. У такий простий спосіб поповнювалися бібліотечні фонди. Далі преважна більшість таких книжок вкривалася пилюкою на полицях, не будучи затребувана притомними читачами.

Навіть враховуючи те, що Міністерство культури – структура не оперативна, як і всі бюрократичні державні установи, і на швидкий результат годі сподіватися, рано чи пізно він буде. І породить ще більше проблем, ніж є тепер. Ось кілька з них.

Рай для графоманів

У незалежній Україні книжок видається на кілька порядків менше, ніж у радянській. До того ж не кожен видавець надсилає обов’язковий примірник навіть у парламентську бібліотеку. Наявність нових книжок у бібліотечних фондах – добра воля авторів, комерційних видавництв, спонсорів. Потрапляючи в фонди, книга перетворюється на одиницю зберігання. Незалежно від того, читають її чи ні, вона має свій номер і відповідним чином описана.

Бібліотека – бюджетна структура. Фінансування кожної не в останню чергу залежить від обсягу фондів. Тобто, якщо фонди за рахунок грядущих чисток зменшаться на половину, а десь – на дві третини, їх треба або знову наповнювати, або зменшити фінансування книгозбірні з маленькими фондами. Те, що кількість літератури зменшена на користь якості, мало кого хвилює.

Вихід – поновити баланс і поставити на звільнені полиці нові, більш актуальні книжки. Проте за хороші книжки доведеться платити, що неможливо через погане фінансування книгозбірень. Безкоштовно можна отримати лише аналогічну, тобто – погану літературу. Там уже не буде про комуністів, колгоспи та дружбу всіх народів із братнім російським. Натомість буде інша дурня, інший пафос, інша некомпетентність, інша графоманія.

Правда, ризикну припустити: оголошена ревізія бібліотечних фондів – частина плану поступового знищення самих бібліотек. Вилучивши з фондів левову частину нехай неактуальної, але – літератури, і не давши нічого навзаєм, можна цілком легально припинити фінансування збіднілих на фонди бібліотек.

"Капітал" Маркса для зеківських бібліотек

Куди будуть дівати неактуальну літературу? Здавати в макулатуру? При діючих розцінках на вторинну сировину це не дуже вигідно. Спалювати? Тут проти виступить навіть патріотично налаштована українська інтелігенція.

Між тим, нецікавій вільним людям літературі все ж таки знайшли застосування. Свого часу я з подивом дізнався: списані бібліотеками книжки передаються безоплатно до бібліотек у місця позбавлення волі.

Українські в’язні в тюрмах та на зонах не без охоти читають таку літературу. По-перше, більше нема чого. Засуджені до серйозних термінів від безвиході починають займатися самоосвітою. По-друге, рецидивісти, як пояснили мені в одній зонівській книгозбірні, охоче читають радянські книжки. Адже для них час зупинився, і більшість з них не готова сприймати друковане слово в сучасному контексті.

Таким чином, утилізуючи неякісні книжки, Мінкульт позбавить злочинців чи не єдиної розради. Адже з книгою вони теоретично можуть стати на шлях виправлення. До речі – саме з радянською книгою, зміст якої наповнений виключно позитивом і доступно розповідає, що таке добре, а що таке – погано.

Удар по історії

Особисто я проти, аби з бібліотек вилучали книжки, які є яскравими прикладами нашої безглуздої ідеологічної роботи. Пропаганда – вона і в незалежній Україні пропаганда. Перш ніж готувати до друку ідеологічно правильний, сто двадцять третій опус про героїв Крут, Голодомор або визвольні змагання, таким авторам треба прочитати хоча б кілька книжок комуністичного змісту, аби зрозуміти – вони рухаються зі своїм пафосом у тому ж напрямку.

До того ж кожен зразок подібної літератури може стати експонатом для не побудованого ще музею тоталітаризму. А філія такого музею мусить бути в кожному райцентрі. Аби сьогоднішні ідеологічні працівники мали з ким себе порівнювати.

Нарешті, до списків застарілої літератури повинна потрапити частина творчого доробку Олеся Гончара. Зокрема – "Прапороносці", відзначені комуністичними преміями, та "Собор", де діють не хороші і погані люди, а хороші й погані комуністи. Наступний у черзі – Павло Тичина. В кожній бібліотеці є щонайменше одна його збірка з "Партією веде!". Ну, хіба аркуші з цим віршем буде рекомендовано вирвати з книги… Далі йтимуть Рильський, Сосюра, Малишко, навіть Загребельний із романом про заводських комуністів "Прорив".

Чи готові у Міністерстві культури заодно визнати наявність шкідливої комуністичної ідеології в тих, кого сьогоднішні школярі поки що вивчають, як класиків? Якщо не готові, значить, існування подвійних стандартів у нашому суспільстві буде зайвий раз підтверджено.

Краще вже не чіпати неактуальні книжки. Нехай самі зотліють, аніж доведеться відповідати на поставлені тут та інші незручні питання.