Секс-символ по приколу

Учора, 1 жовтня, українська художня література отримала своїх секс-символів . Як це водиться в Україні, ані гетьман, ані президент, ані секс-символ не може бути в однині. Тому кожна письменницька стать отримала аж по три (!) секс-символи: тобто, троє чоловіків-літераторів і троє жінок-письменниць різного віку.

Теоретично сексуальний символ визначався методом таємного голосування. Було запропоновано кілька кандидатур, як на виборах у парламент, і кожен бажаючий міг віддати за свого улюбленця голос або, як варіант, написати власне сексуальне вподобання. Формально акція мала зняти з сучасної української літератури сексуальні табу. Як зазначають ініціатори сексуальних виборів, серед яких – письменники та видавці брати Капранови, українська література має репутацію цнотливої, іноді навіть святенницької. Проте після того, як у опитуванні взяло участь півтори тисячі сексуально стурбованих читачів, організатори визнали свою помилку. І обмовилися: переважна більшість людей сприйняла ідею з гумором.

Отже, якщо електорат голосував із гумором, то маємо секс-символів, обраних, як кажуть, по приколу. Свого часу приблизно таким чином співачка Наталя Могилевська стала першою красунею України. Журнал "Viva", щороку влаштовуючи конкурс на першого красеня і першу красуню серед наших публічних людей, в умовах конкурсу зазначає: переможець буде вибраний після завершення голосування шляхом випадкового відбору (виділено мною – А.К.). Так у нас є: одну методом тику обирають красунею, іншого з гумором називають найсексуальнішим.

Термін "секс-символ" має в енциклопедіях таке визначення: "Знаменита особистість, як чоловік, так і жінка, котрих більшість вважає сексуально привабливими. Вважається, що поняття ввійшло в широкий вжиток у 1911 році. Воно активно породжується індустріями звукозапису, кіно, моди та спорту". Тому розмови про те, що Маруся Чурай та Марко Вовчок були першими секс-символами української літератури, щонайменше є підміною понять та видаванням бажаного за дійсне. Ми лише можемо уявити сексуальне життя цих особистостей. Тим паче, що вони жили і померли задовго до 1911 року.

Викликає сумнів і твердження організаторів щодо показної цнотливості української літератури, особливо – сучасної. Автор цих рядків теж вважається сучасним українським письменником. Але ваш автор – один із двох літераторів, хто якось обходиться в художніх текстах без сцен злягання. Другий – мій друг і колега Сергій Жадан. Решта літераторів так чи інакше торкається сексуальної сфери життя. Не скажу, що в багатьох це виходить добре. Та я не вмію писати про секс, тому і не пишу. Але до усвідомлення того, що не вмієш писати про секс, треба дорости. Признатися собі в тому, що не хочеш і собі спробувати дефлорувати цноту українського художнього слова, може не кожен. Через те секс у художніх текстах сучасних українських письменників присутній часто і густо. До чого тоді розмови про асексуальність?

Нарешті, персоналії. Секс-символами стали три жінки: Марія Матіос, Лариса Денисенко та Ірена Карпа. З них лише остання дає хоч якесь посилання в бік сексу. Карпа проводила фотосесії для глянцевих журналів, без комплексів роздягаючись перед фотографами. Вона описує різностатевий секс, який часом відбувається навіть у екстремальних місцях типу туалету в літаку. Проте для Карпи подібні речі одночасно і спосіб життя, і елемент самопіару. Тобто, маємо рідкісний випадок, коли життя людини стає частиною творчості. Але не треба забувати: так чи інакше, але Карпа неофіційно проголосила себе секс-символом сама. Бо коли згадуєш в Україні про ходяче втілення сексу, просунута публіка називає Карпу чи не першою. Тоді як реальний секс-символ нічого не робить для того, аби ним стати: він ним просто є.

У цьому контексті лауреат Національної премії ім. Шевченка Марія Матіос і адвокат, телеведуча та письменниця Лариса Денисенко швидше просто вродливі, інтелігентні та талановиті жінки, аніж секс-символи в прямому розумінні цього слова. Раз уже на те пішло, то чому, як зазначив колега-журналіст після оприлюднення цієї інформації, серед символів сексу нема авторки роману "Польові дослідження з українського сексу" Оксани Забужко, де того самого сексу більше, ніж у згаданої Карпи.

Тепер – чоловіча стать. Лесь Подерв’янський – високий красень, який займається східними єдиноборствами і давно вже став культовою постаттю мистецької України. Його ким не назви, всім буде добре, а йому байдуже. Юрій Винничук, автор "Дів ночі" та цілої низки романів з елементами еротики, має, навпаки, дуже скромну зовнішність, аби претендувати на звання символу українського сексу. Ну, хіба літературного. До того ж організатори зазначають: саме голоси львівських читачів принесли йому місце у лідерах рейтингу. Добре, а якби львів’яни не голосували? Або голосування проводилося не на львівському Форумі, а просто?

У цьому плані вирізняється молодий поет Дмитро Лазуткін, який теж займався східними єдиноборствами і має відношення до спортивної журналістики. Саме його молоді шанувальниці поезії вирізняють серед інших, в чому я переконався на власні очі. Дівки, поетеси і просто, ходять за ним табунчиками, і цьому потрібне, очевидно, окреме пояснення. Він, мабуть, найближче підійшов до секс-символу в класичному розумінні цього поняття.

Бо саме Лазуткін має головну рису, яка відрізняє його від інших двох названих секс-символами чоловіків-літераторів і яка повинна бути притаманна секс-символу: він не одружений. Принаймні, за інформацією, яка є в мене на момент написання цього тексту. Адже секс-символ мусить бути бажаним і жаданим. А значить – не належати нікому, бо належить усім. Згадані в переліку жінки-письменниці мають стабільне особисте життя, чого і всім бажають. Тому навіть для найсміливіших зазіхальників вони недосяжні.

З усього сказаного можна зробити однозначний висновок: піаритися самим або піарити когось на слові "секс" і далі лишається вигідним та вдячним. Але чи вплине це на динаміку продажів книжок означених секс-символів – це вже питання п’яте. Мені особисто в зв’язку з цим дуже подобається вислів латвійського актора Івара Калниньша: "Я хочу бути не символом сексу, а його учасником".