Держава орієнтується на гумор і… фантастику

Математика "Української книги"

28 квітня тимчасовий виконувач обов’язків голови Державного комітету телебачення та радіомовлення Анатолій Мураховський підписав наказ №171, яким затвердив програму "Українська книга" на 2009 рік. Як уже писав свого часу "proUA", складний механізм реалізації "Української книги" можна кількома реченнями: з бюджету виділяються кошти, паралельно спеціальна колегія Держкомтелерадіо приймає заявки від видавців, розглядає кожну пропозицію і приймає рішення, на закупку яких саме книжок і в якій кількості підуть ці мільйони. І запитань до колегії як до структури, яка розподіляє бюджетні кошти, виникає дуже багато. Як, з рештою, до будь-якої структури, котра освоює халявні мільйони з державної скарбниці.

Отже, до остаточного переліку потрапили 78 видань, затверджених колегією Держкомтелерадіо 26 березня, а також 46 видань, по яких у комітету залишається кредиторська заборгованість перед видавництвами і друкарнями за 2008 рік. Загальний наклад видань за програмою становить 472,4 тис. примірників, вартість — 20 млн гривень, з яких 3,8 млн гривень — на покриття кредиторської заборгованості за 2008 рік.

За примітивною хлопською логікою, не актуальних і не затребуваних українськими громадянами видань у цьому переліку бути просто не повинно. Адже платить держава, а держава, як вважається, порожняка не гнатиме. Значить, у цьому списку всі видання повинні бути актуальними і потрібними. А отже, для початку візьмемо звичайний калькулятор і розв’яжемо простеньку шкільну задачку. Розділимо загальний тираж на загальну кількість книжок і отримаємо результат: якщо підходити до цього всього з принципом "усім – порівну", то тираж кожної з 78 книжок становитиме 6 тисяч примірників.

Але це – неправильний підхід. Бо в переліку є книжки, підготовка яких до друку коштує дорожче. Здебільшого це наукові видання. Наприклад, на видання 1 тисячі примірників книги "Радянські органи державної безпеки у 1939 – червні 1941 рр." видавництво "Києво-Могилянська Академія" витратить майже в два рази дорожче, ніж на видання 3 тисяч примірників не менш важливої книги "Українська національна революція XVII ст.". Таким чином, підхід до кожного видання лишається індивідуальним, що в принципі правильно, коли йдеться про інтелектуальний продукт.

Значить, оцінюючи кожну позицію наведеного тут списку книжок, котрі будуть видані держаним коштом, треба озброюватися не поверховими знаннями зі шкільного курсу арифметики, а іншими критеріями. Серед яких – логіка. А як раз логіка всього цього зовсім не зрозуміла.

Радянське і антирадянське держава цінує однаково

Переглядаючи згаданий список, ваш автор, налаштований спочатку аж надто скептично, згодом частково змінив свої погляди. В першу чергу це стосується книжок, видання яких підпадає під дію Указів президента України Віктора Ющенка, серед яких — "Про заходи щодо популяризації творів лауреатів Національної премії України ім. Т. Шевченка", "Про вшанування пам’яті Володимира Івасюка", "Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років" та кількох інших, не менш корисних.

Коли подумати, Укази дійсно правильні. Скажімо, твори лауреатів державної премії популяризувати в Україні треба. Ніхто не винен, що цю премію дають і достойним митцям, і кому попало. Причому останніх – пропорційно більше. Так само ніхто не винен, що лауреат Сталінської премії Олесь Гончар поки що – класик української літератури, твори якого є в шкільній програмі. Значить, черговий том зібрання творів Гончара треба видати державним коштом, а легітимізує це дійство президентській Указ "Про відзначення 90-річчя від дня народження Олеся Гончара".

Інша річ, що до виконання певних Указів видавці могли б підійти дещо формально. На жаль, поки що для України 5 тисяч копій книжки вважається досить великим тиражем, якого варті лише успішні та популярні автори. І коли твори вічно живого політика Володимира Яворівського, покійного співця хороших комуністів Олеся Гончара і Миколи Хвильового, за провезення яких на територію радянської України можна було отримати за вироком суд кілька років таборів (хоча Хвильовий теж ніби був комуністом) держава фінансує в однаковій пропорції – по 5 тисяч примірників кожен, то це так само не правильно. Ну, видайте для "галочки" Яворівського і Гончара по 1 тисячі, все одно в бібліотеки розсилати. Натомість "антирадянського" Хвильового надрукуйте більше, він ще довго буде актуальнішим за "радянського" Гончара. Або взагалі спрямуйте кошти, зекономлені на Яворівському, на виконання якихось інших президентських Указів…

Для чого нам стільки фантастики?

Проте найбільше бентежать і забавляють одночасно позиції, в яких йдеться про твори сучасної української та зарубіжної літератури. Як уже писалося, цей список у колегії Держкомтелерадіо чистили найбільше, пояснюючи це бажанням уникнути… корупційних схем. У результаті актуальні українські автори такі зуміли залишитися в списку державних книжкових пріоритетів – але виключно як… дитячі письменники! Львівське приватне "Видавництво Старого Лева" виграло тендер на видання невеличкого збірника для дітей "Неслухняні вірші", серед 50 авторів якого – сучасні українські письменники. Хоч так українська дітвора дізнається про існування ще когось, крім Володимира Яворівського. До речі, ця збірка теж вийде тиражем у 5 тисяч.

Але все ж таки найбільш несподіваним виявилося відкриття, що найважливіша книжка в Україні – це польська фантастика. Пояснюю: більшість із 78 книжок, які видадуть державним коштом, матиме середній тираж 3 тисячі примірників. Згадані 5 тисяч – швидше виняток, ніж правило. І давайте покладемо руку на серце: твори Гоголя і Франка все ж таки варті таких накладів. Проте зустрічаються позиції, поряд із назвами яких зазначена цифра 10 тисяч тиражу. Отже, ці книжки, на переконання членів колегії Держтелерадіо, не просто потрібні, а дуже потрібні Україні та, зокрема, українським бібліотекам.

Зокрема, йдеться про збірку "Україна сміється", де читач, згідно анотації, може ознайомитися, цитата, "з надбанням української гумористики, оцінити дотепність та почерпнути наснагу". Гаразд, український гумор, особливо – про кума, солдата та чорта – це наше все. Я готовий погодитися, що такої книжки потрібно 10 тисяч. Може, це видання навіть опиниться в списку модних нині "антикризових" проектів.

Але хто мені пояснить, чому держава повинна платити за видання роману українських фантастів Марини та Сергія Дяченків та, головне, видання нової книги польського фантаста Анджея Сапковського? Причому цих книжок так само заплановано надрукувати по 10 тисяч копій.

До уваги та порівняння: збірка оповідань за мотивами українських народних дум "Козак Голота" вийде тиражем 7 тисяч екземплярів. Польський фантаст важливіший за український фольклор? Причому – польський фантаст, який у себе на батьківщині вважається досить успішним і взагалі, активно перекладається та досить популярний серед любителів фантастики. Те ж саме варто сказати і про літературне подружжя Дяченків: не бідують, плодовиті, продаються успішно.

Але чому, в такому разі, з загального переліку були викреслені інші актуальні українські автори? Причина вже згадувалася: аби уникнути корупційних схем. Мовляв, нехай їх видають комерційні видавництва. Вибачте, а чому тоді не менш комерційних Дяченків, і тим більше — польського фантаста повинні друкувати державним коштом? Та ще й тиражами, які вважаються для пересічного українського автора захмарними?

До того ж змушений нагадати: фантастика – це, звісно, добре. Але це все ж таки більшою мірою – субкультура. Так само, як творчість відомої поетичної групи "Бу-Ба-Бу" — і ця субкультура теж буде оплачена з державної скарбниці і теж буде надрукована у вигляді антології тиражем 10 тисяч примірників.

Як бачимо, зрозуміти державні пріоритети у видавничій галузі за допомогою таких наук, як математика і логіка, справді неможливо. Лишається повірити, що вибір держави: справді фантастика і гумор. Причому фантастика – не наукова, а так зване "фентезі", про паралельні світи. Ось де живуть державницькі ідеї: сам фантазую – сам сміюся.