Росія повертається до Африки

Червневе турне російського президента Дмитра Медведєва країнами Африки, у ході якого він відвідав Єгипет, Нігерію, Намібію і Анголу, стало найдовшим і найширшим за географією (усього він подолав 18,5 тис. км) візитом лідера Росії на Чорний континент за всю його історію. Медведєв привіз із собою чималу делегацію, що складається з міністрів економічного блоку й топ-менеджерів енергетичних, гірничодобувних, транспортних, будівельних і фінансових компаній. Тим самим було підкреслено, що на Африканський континент Росія повертається не як країна, що претендує на статус великої держави, а як нова економічна сила, у якої є гроші.

"ГАЗПРОМ" ІЗ ПІВДНЯ

У рамках "тандемократії" російська зовнішня політика поділена. Володимир Путін особисто керує українським напрямком, а також курує відносини із традиційними партнерами РФ — країнами СНД, Німеччиною, Францією, Італією, ЄС у цілому. А ось "перезавантаження" у діалозі зі Сполученими Штатами веде в основному Дмитро Медведєв. Щодо нетрадиційних і допоміжних напрямків — відносин із країнами Латинської Америки й Африки, то тут у Медведєва найширше поле для прояву ініціативи. Участь Путіна обмежується узгодженням загальних параметрів стратегій і включенням у делегації близьких до російського прем’єра людей (передусім найактивнішого лобіста посилення російської присутності віце-прем’єра Ігоря Сечіна в країнах, що розвиваються). Тому не в останню чергу здійснення Дмитром Медведєвим за рік двох великих турне Латинською Америкою і Африкою пов’язано не тільки із загальним зміцненням міжнародних позицій Росії, а й з тим, що до становлення "тандемократії" у Путіна, який займався усіма питаннями розвитку країни, до настільки віддалених регіонів просто не доходили руки.

В активізації російської присутності в Африці є й великодержавні нотки. Москва хоче брати активну участь у близькосхідному врегулюванні, а тут не обійтися без тісних контактів із Єгиптом. Для неї є важливою підтримка африканських держав в ООН, тут і бажана дружба з Нігерією, найбільш багатолюдною країною континенту. Безглуздо було б не використовувати старі зв’язки в Анголі, якою усе ще правлять люди, що із вдячністю згадують радянську допомогу. Але все-таки наступальної геополітики в африканському турне Медведєва було небагато. Домінувала саме економіка. Сам факт включення до програми візиту в Намібію (країну, якій СРСР допомагав домогтися незалежності від ПАР, але яка не має політичної ваги) показує, які саме інтереси Москва переслідує в Африці в короткій перспективі.

Головним зовнішньоекономічним проектом Москви виступає закріплення за нею статусу енергетичної наддержави. Цим і визначалася логіка турне. Якби у Нігерії були тільки 130-мільонне населення й фактор участі в більшості миротворчих операцій у Західній і Центральній Африці, навряд чи Медведєв їздив би туди. Але Нігерія — одна з найбільших нафто-, а в перспективі й газодобувних країн. ЄС виношує плани закупівель газу в Нігерії за допомогою будівництва транссахарського газопроводу, що в перспективі знизить його енергетичну залежність від Росії. Саме тому в рамках візиту Медведєва "Газпром" підписав угоду на $2,5 млрд. із Нігерійською національною нафтовою корпорацією (Nigerian National Petroleum Corporation, NNPC) про створення спільного підприємства. Нова компанія, що одержить назву Nigaz, займатиметься в Нігерії будівництвом нафтопереробних підприємств, трубопроводів і газових електростанцій. Створення Nigaz дозволить Росії брати участь і в транспортуванні величезних нігерійських запасів вуглеводнів до Європи транссахарським газопроводом, який повинен пройти через Нігер і Алжир.

Ще раніше Москві вдалося встановити тісне партнерство в галузі енергетики з Алжиром. У підсумку може вийти, що на південному напрямку при спробах диверсифікувати джерела поставок газу ЄС доведеться мати справу з тим самим "Газпромом". Якщо враховувати, що російському енергогіганту не вистачає коштів на реалізацію проектів усередині країни, готовність інвестувати в далеку Нігерію свідчить про те, що Москва, як у 70–80-і роки, повна рішучості відмовляти багато в чому самій собі заради зовнішньої експансії. Інша справа, що на відміну від радянських часів про братню допомогу й інтернаціоналізм тут уже не йдеться. Всі проекти, у які Росія вкладатиме кошти в Африці, розглядаються як прибуткові.

У Намібію Медведєва привели інтереси вже не стільки "Газпрому", скільки алмазодобувної компанії "Алроса". Ще в 90-і роки вона була лише молодшим партнером транснаціональних алмазних корпорацій. Зараз же сама прагне одержати частину африканського пирога. Через входження в намібійський алмазний бізнес можна підключитися до всіх алмазних ланцюжків континенту, а через них здійснювати прямий вплив на численні громадянські війни й ринок зброї в екваторіальній Африці.

В Анголі росіяни хочуть шукати й добувати нафту, займатися її переробкою, а також створювати національну систему супутникової навігації на основі російської ГЛОНАСС. Завдяки дружбі з Луандою Москва одержує й новий важіль впливу на ОПЕК.

ЗА КОЛОНІАЛЬНИМИ РАХУНКАМИ

Дотепер головним гравцем на Африканському континенті є Китай. Цю роль він зумів зайняти в 90-і роки, коли Москві було не до Африки, а Вашингтон, переставши там суперничати зі СРСР, втратив до континенту інтерес. У рамках свого турне Медведєв, мабуть, намагався не надто насторожити Піднебесну. Він відвідав саме ті країни, де вплив Пекіна не дуже великий. Але з нарощуванням присутності російського бізнесу в регіоні суперництва уникнути не вдасться. Хоч і у віддаленому майбутньому. Поки ж нервувати повинні в основному в Брюсселі. Енергетична й економічна експансія Росії до Африки ускладнить використання континенту для ресурсної підтримки промислового розвитку Європи. І в Москві розраховують, що це змусить європейців бути більш зговірливими. Росія зараз не має ресурсів, щоб всерйоз боротися за перетворення хоча б частини Африки на сферу свого впливу. Але в неї вже вистачає сил, щоб ефективно перешкоджати спробам використовувати Чорний континент для підриву російських позицій в галузі експорту енергоносіїв. Москві зараз не потрібні союзні країни "народної демократії", що одержують від неї безкоштовну допомогу. Їй необхідні партнери в реалізації концепції змушування Європи до рівноправного діалогу з тими, від кого вона залежить енергетично. І тут багато хто не тільки в Африці, а й у Латинській Америці, і на Близькому Сході готові виявити солідарність із Москвою. Росія готова допомогти країнам, що розвиваються, змусити Європу ще раз сплатити за колоніальними рахунками.

Discovery

Сечін згадав про роботу в Анголі

До Африки в багатьох у російських спецслужбах і дипломатичних колах ставлення особливе. Ще в 80-і роки вона була площадкою, на якій уже падаючий Радянський Союз досить успішно вів ар’єргардні геополітичні бої з США. Зокрема, Ігор Сечін кілька років працював по лінії розвідки в Мозамбіку й Анголі. Тому Ангола потрапила до програми поїздки Медведєва не тільки завдяки демонстрованим нею в останні роки двозначним цифрам росту ВВП і членству в ОПЕК. За 20 років без підтримки Москви Луанда значно зміцнила зв’язки з ЄС, США й Китаєм, але при владі в країні усе ще стоїть та сама партія, на підтримку якої в молодості працював Сечін та інші радянські "радники".

За матеріалами: "Комментарі:"