Відбитий ніс Леніна. Майже по Гоголю

Тиждень тому "головному Леніну України" відбили ніс та пошкодили ліву руку. П’ятеро учасників акції, яку очолив Микола Кохановський, відразу ставши черговим символом боротьби з рудиментами тоталітаризму в Україні, заарештовані. Порушена кримінальна справа, та згодом хлопців відпустили на підписку.

Сьогодні, коли емоції позаду, а ейфорія від чергової демонстрації національної свідомості спала, виникла потреба спокійно подумати і самому собі відповісти: що сталося, хто це зробив, для чого, а головне – хто ПОВИНЕН насправді боротися з пам’ятником Леніну. П’ятеро молодих людей, від яких завбачливо відхрещуються офіційно зареєстровані патріотичні організації, чи уряд України та голова нашої держави. Тобто, дати Леніну по носі та по руках – частина нашої державної політики чи приватна ініціатива кількох наших співгромадян.

Почнемо з того, що Миколу Кохановського та його однодумців збиралися судити за пошкодження пам’ятника, котрий є державним надбанням, витвором мистецтва і перебуває під охороною ЮНЕСКО. Але дуже швидко з’явилася інформація: насправді монумент роботи скульптора Сергія Меркулова під охороною ЮНЕСКО не перебуває. І спростування цієї інформації досі нема! Ніхто ніде не заявив: "Ні, люди, націоналісти брешуть – Леніна таки охороняють і він – цінність!" Отже, вже майже два десятки років нас годують цією байкою незалежно від того, хто в незалежній Україні президент: партократ Кравчук, корупціонер Кучма чи апологет рустикальності, щирий патріот своєї країни Ющенко. Аби ця брехня врешті проявилася, потрібно було лише набратися сміливості і глупої ночі дати Леніну по носі.

Підемо далі. Керівництво КУН (Конгресу Українських Націоналістів) мало того, що не підтримало ініціативи свого ж активіста – організація назвала акцію Кохановського його приватною ініціативою, не взявши на себе відповідальності за скоєне . Нічого не нагадує? Навесні цього року хтось вночі підпалив відразу три книгарні мережі "Книжковий супермаркет". Робилося це нібито з благородною патріотичною метою – на знак протесту проти того, що в мережі продається книга Олеся Бузини "Вурдалак Тарас Шевченко". Проте жодна з патріотичних організацій відповідальності на себе так само не взяла, хоча на словах всі очільники виявили солідарність з невідомими борцями.

А тепер увага: хоча Микола Кохановський належить до київської організації КУН, наступного дня хтось із якогось переляку закидав пляшками з "коктейлем Молотова" офіс… ВО "Свобода". Прес-служба організації заявила — це акт помсти за відбитий ніс Леніна, тобто – удар у відповідь. Але чому пляшки з горючою сумішшю кидають у офіс "Свободи", якщо Кумановський належить до КУНу? Автор цих рядків не схильний думати, що сили, котрі називають антиукраїнськими, зовсім уже не відрізняють КУН від "Свободи". Хоча ці організації стоять на одних позиціях, голова Секретаріату КУН пан Степан Брацюнь в президенти на грядущих виборах не йде. Тоді як пан Олег Тягнибок має такі амбіції. Значить, в цьому контексті силова акція, застосована проти "Свободи", члени якої не мають відношення до замаху на пам’ятник Леніна, може сприйнятися зі знаком запитання: чи не додатковий це все піар для одного з кандидатів у президенти?

Між іншим, чому для акції було обрано саме цей день, теж не ясно. Якщо просто подивитися на перелік пам’ятних дат, то можна з великою натяжкою сказати: акція могла бути приурочена до дня народження скульптора-монументаліста Віри Мухіної, автора низки символів тоталітаризму, в тому числі – одного з численних пам’ятників Леніну (народилася 1 липня 1889 року). Але навряд чи це так. Очевидно, борці з залишками тоталітаризму не надто зважали на дати, створивши натомість свою – день замаху на найвідоміший пам’ятник Леніну в незалежній Україні. Так чи інакше, увійшли в історію.

Ще одне: не лише керівництво ВО "Свобода" вимагало звільнити патріотів від кримінальної відповідальності. Подібну заяву склали та підписали, наприклад, представники української творчої інтелігенції. Проте, по-перше, чому такі заяви почали з’являтися лише зараз? Виглядає так, що монумент таки дратував патріотів від 1991 року, коли Україна стала незалежною, але всі, навіть ультрарадикали, все одно його терпіли. Навіть не зважаючи на те, що минулого року цей монумент навіть називали радіоактивно небезпечним. І терпіли б далі, якби п’ятеро людей не вирішили серед ночі пошкодити вождю писок! Невже всі патріоти такі довірливі, що лише тепер сподобилися перевірити, справді цей Ленін – мистецька вартість, чи нам усім парять мізки? Загалом питання звучатиме так: де всі національно свідомі громади та особистості були весь цей час, від 24 серпня 1991року до 30 червня 2009 року? А по-друге, невже хтось іще вірить у силу таких підписаних звернень, особливо після того, як Віктор Ющенко мав на увазі нещодавнє звернення тих же митців, яким вони закликали його накласти вето на Закон про кримінальну відповідальність за зберігання порнографії. Отже, для Ющенка порнографія небезпечніша за пам’ятник Леніну: з нею він готовий боротися, тоді як на виконання власного ж Указу йому начхати.

Ось воно, найцікавіше: пам’ятник не будуть реставрувати, його демонтують . Проте з цього приводу був виданий згаданий уже цілий президентський Указ від 27 березня 2007 року, яким голова нашої держави нібито зобов’язав тих, від кого це залежить, зробити все для боротьби з комуністичною спадщиною. А тепер у численних зверненнях патріоти вимагають дотримуватися президентського Указу… від кого? Від мера Києва Леоніда Черновецького? Від Уряду та його голови Юлії Тимошенко? Від керівника головного управління культурної спадщини Києва Руслана Кухаренка? Чи від самого голови держави?

Тут треба нагадати: коли Україна ще не була незалежною, перший демонтаж пам’ятника Леніну відбувся в Тернополі, про що широко писала тодішня преса. Згодом бронзових та гіпсових вождів світового пролетаріату почали знімати у Львові, Івано-Франківську, по всьому західному регіону. І для цього вистачало розпорядження місцевої влади. Тобто, центральна влада була ще радянською, але на місцях проти цієї влади йти не боялися. Ніхто за самовільний демонтаж Леніних покараний, здається, не був.

Після 1991 року зняли Леніна з Майдану Незалежності. Заодно скинули бюстик так званого вождя з постаменту в приміщенні Спілки Письменників України, після чого літератори, вони ж – майбутні народні депутати всіх можливих каденцій, по черзі приклалися до нього молотком. Потому повальне зняття Леніних почалося на всіх рівнях. Не всіх і не всюди познімали, але, повторюю, офіційної відмашки на подібні акції ніхто нікому з приміщення на вулиці Банковій у Києві не давав.

Чому тепер схрещуються шаблі довкола одного-єдиного монументу? Чому його не можна спокійно демонтувати навіть після набуття чинності згаданого вище Указу президента? Віктору Ющенку саме цей монумент дорогий, як пам’ять? Зверніть увагу: більшість видань та випусків новин у той день назвали Миколу Кохановського та його однодумців "варварами" та "вандалами". І ніхто ані з Банкової від імені президента, ані з Грушевського від імені прем’єра не висловився з цього приводу ані в дусі: "Так, ці люди – вандали!", ані: "Ні, ці хлопці – патріоти та герої!"

Відсутність в очільників, представників та речників діючої влади усвідомлення того, в якій країні ми з вами живемо і за керівництво якою країною вони ведуть уперту боротьбу, призводить до того, що їм наплювати, які монументи і кому саме стоять у наших містах і, зокрема, височать у центрі нашої столиці. Між іншим, російській владі на подібне не наплювати. Мавзолей Леніна в Москві далі існує, на догляд за мумією Леніна витрачаються бюджетні кошти, а взагалі там поважають навіть не Леніна, а його послідовника, "успішного менеджера" товариша Сталіна. Нам це не подобається. Нас це обурює. Але, як не крути, вшанування Леніна та повернення до "менеджменту" Сталіна – частина нинішньої російської державної політики. Нам вона не подобається – але вона, чітко визначена державницька політика, в Росії є.

Ось тут варто згадати, що днями парламентська асамблея ОБСЄ прирівняла режими Гітлера та Сталіна. Показово, що Росія виступила проти цього, не побоявшись висловити свій протест і при цьому лишитися в очах Європи непопулярними захисниками тоталітаризму. Тоді як Україна з цього приводу… промовчала. Ні, в побуті більшість українців так вважає. Але чи підтримують керівники країни свій народ, чи приєднаємося ми до думки ОБСЄ офіційно – невідомо. Швидше за все – ні. Бо хоча пам’ять про Сталіна в нас дійсно не збережена в монументах, монументи Леніну та інші символи тієї доби, яка втілює сталінізм-нацизм, не просто збережені – вони множаться. Зокрема, скандально відомий депутат від БЮТ Віктор Лозинський, якого звинувачують у вбивстві, свого часу був ініціатором заміни тризуба, українського державного символу, на… знак серпа і молота, символу тієї самої ідеології, яку Європа прирівняла до нацистської. Навіть знайшов на це діло гроші. Про те, що в БЮТ без відома лідера цієї політичної сили не робиться нічого, тепер усе частіше пише преса та навіть складаються легенди.

Отже, чому може мовчати прем’єр-міністр, більш-менш зрозуміло. Але чому Віктор Ющенко, як поки ще глава нашої держави, досі не дав оцінку як вчинку хлопців, від яких тепер усі відхрещуються, так і необхідності збереження на території України всіх символів сталінізму-нацизму — пам’ятників Леніну, що лишилися дотепер? Кого він боїться? Комуністів? Так вони його ніколи не підтримають. До речі, комуністам і без цього монументу буде де збиратися під червоними прапорами. Так що їхнє право на ідола ніким і ніде в нашій державі не порушене.

Тим не менше, президент мовчить, хоча з менш серйозних приводів дуже любить висловлюватися. Ось якби Тимошенко, скажімо, заступилася за Леніна, Ющенко точно щось би сказав всупереч їй. І навпаки…

… На Хмельниччині є приватні підприємці, котрі з власної ініціативи поставили в себе на городі бюстик Сталіна. Знайшли і поставили, додали до нього пізніше Леніна. Знаю людей, котрі збирають у себе на обійстях подібні символи радянської доби. В одного національно свідомого журналіста є на дачі навіть бюст Фрунзе. Але все це – приватні ініціативи. Бессарабська площа ніким не приватизована. І так само атака на бронзового Леніна не мусить мати характер приватної ініціативи. Повинно бути чітке рішення на офіційному рівні, яке унеможливить як руйнування неактуальних монументів серед ночі, так і кримінальне переслідування за це. Мабуть, саме так, а не молотком по носі, буде правильно.