Як пан Батрух підвів «Русский мир»

Нещодавно трапилася історія, яка, здається, пройшла повз увагу широкої громадськості. А разом з тим вона наснажена цілком життєствердним гумором.

Коротко справа виглядала так. Патріоти Росії народні депутати України від Партії регіонів Ірина Бережна та Олег Царьов задалися святою, здавалося б, метою: зменшити обсяги використання української мови при показі фільмів у кінотеатрах та підняти, відповідно, рівень використання російської.

А потрібно сказати, що норми діючого закону дозволяють, наприклад, таке: франкомовний, англомовний, німецькомовний та будь-який іншомовний (крім російськомовного) фільм може бути дубльований звуком по-російськи, але зобов’язаний мати хоча б українські титри. Втім, свого часу у розвиток цього закону було випущено наказ міністерства культури, згідно з яким звуковий дубляж іншомовних фільмів для показу у кінотеатрах (окрім російськомовних фільмів) має здійснюватися по-українськи. Потім правомірність такого становища підтвердив Конституційний Суд.

Звичайно, власне російськомовні фільми для українських кінотеатрів жодним звуком не дублюються, та не завжди й титруються, але на це офіційні інстанції особливої уваги не звертають.

Ось проти такого мовно-кінематографічного балансу і повстали панове Бережна і Царьов. Вирішили діяти через Кабінет міністрів, написали проект постанови і отримали загальне схвалення її духу на всіх можливих верхах. Так народилася Постанова КМУ №551 від 21.06.2010р. "Про внесення змін до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів".

Її суть стисло подає в своєму прес-релізі сама пані Бережна: "Дуже прогресивним є положення про те, що кінофільми у вітчизняному кінопрокаті будуть дублюватися іноземними мовами, в першу чергу, російською". Для того, щоб документ набув хоч якихось культурницьких рис, в нього вписали й кілька слів про авторські фільми — інтелектуальні, альтернативні та експериментальні.

Але налагодження державного регулювання бізнес-діяльності, в тому числі й кінематографічної, завжди є в Україні справою дуже неформальною і, навіть сказати б, інтимною. Тому, як зазначає Ірина Бережна, в процесі підготовки постанови до неї "закралася лобістська тональність". Ця тональність полягає в тому, що віднині "повний цикл з дубляжу чи озвучення фільму має відбуватися виключно на території України суб’єктом господарювання, який виробляє товари, виконує роботи та надає послуги на території України". У переможному запалі на цей пункт своєчасно уваги не звернули і постанову ухвалили. Як виявилося, дуже поспішили.

Бо, за даними тієї ж пані Бережної, сьогодні в Україні існує тільки одна студія дубляжу, яка має відповідні потужності для повноцінного дублювання або озвучення фільмів. І власником її є такий собі пан Богдан Батрух, особистий феномен якого постанова не врахувала.

Цей пан Батрух вже й раніше неодноразово дозволяв собі заявляти, наприклад, таке: "Хочу щоб раз і назавжди всі зрозуміли, що жодна дистриб’юторська компанія в Україні не додаватиме [у дубляжі для кінотеатрів] до української якусь іншу мову". Тому й зараз цілком можна собі уявити картину, коли він читає новоприйняту постанову і каже: "Та не буду я дублювати на жодну іншу мову, крім української, хай ви там хоч скільки собі постанов наприймайте".

Чим, звичайно, дуже засмутив пані Бережну. Бо, з одного боку, "За что боролись?", а з іншого – держава тепер "...повинна прикласти максимум зусиль щодо стимулювання створення нових вітчизняних студій дубляжу".

Враховуючи місце вітчизняної культури серед пріоритетів нинішньої влади, таке меценатство з боку держави уявляється малоймовірним. Теоретично, звичайно, можливі й інші способи вирішення питання – "рейдернути" єдину вітчизняну фірму дублювання, або переконати її власника за допомогою бейсбольної біти. Бо інших аргументів, здається, зловмисний пан Батрух не зрозуміє.

Який з цих способів оберуть прихильники "авторського кіно", побачимо ближчим часом.