Головатый „наехал” на Литвина

Текст заявления предоставляем полностью:

„ЗАЯВА

Міністра юстиції України

з приводу неналежного виконання повноважень Головою Верховної Ради України у частині, що стосується забезпечення функціонування Конституційного Суду України

Орган конституційної юрисдикції посідає найважливіше місце у системі органів влади кожної держави, яка, проголосивши свою відданість принципам демократії та верховенства права, зобов’язана повсякчас засвідчувати і забезпечувати таку відданість. Якщо такого органу немає в системі органів влади, або ж якщо він є, але не функціонує, то ні про демократію, ні про верховенство права не може взагалі йтися.

Запровадження постійно діючого органу конституційної юрисдикції в системі органів державної влади України, здійснене внаслідок ухвалення Конституції України 1996 року, стало одним з найвагоміших здобутків українського народу на шляху наближення його суспільно-державного буття і розвитку до європейських стандартів. Європейська комісія „За демократію – через право” (Венеціанська Комісія), ухваливши 11 березня 1997 року Висновок стосовно Конституції України 1996 року в частині оцінки положень Розділу ХІІ („Конституційний Суд України”), зазначила, зокрема, таке:

„Цим розділом запроваджується постійно діючий конституційний суд. Це цілком відповідає тій, що переважає в країнах нової демократії, практиці, спрямованій на захист конституційності нового правопорядку через особливий, постійний і незалежний судовий орган. І це можна вітати. […] У тексті Конституції добре втілено принцип верховенства права. […] важлива роль, відведена конституційному суду, сприятиме становленню демократичної культури в Україні”.

Проте, як відомо, в Україні уже впродовж кількох місяців Конституційний Суд як постійно діючий орган конституційної юрисдикції не функціонує. І це сталося попри той факт, що і Президент України, і судова влада загалом виконали свій конституційний обов’язок – вчасно призначили та обрали нових суддів Конституційного Суду України у зв’язку з припиненням повноважень тих суддів, термін повноважень яких закінчився. Єдиною причиною тривалого нефункціонування в Україні Конституційного Суду є те, що Верховна Рада й досі діє свавільно, не виконуючи свого обов’язку – не надаючи новим суддям можливості скласти присягу відповідно до статті 17 Закону про Конституційний Суд України.

Ще місяць тому Венеціанська Комісія, ухваливши відповідну заяву 16 грудня 2005 року, висловила стурбованість з приводу того, що діями парламенту унеможливлене безперервне ефективне функціонування Конституційного Суду України, і зазначила зокрема таке:

„У тих країнах, де було створено конституційний суд, він виступає критично важливим інститутом, який забезпечує функціонування різних державних органів у конституційних межах. Конституційним судам належить ключова роль у забезпеченні дотримання основоположних принципів демократії, захисту прав людини та верховенства права, що виступають і основоположними стандартами Ради Європи, членом якої є Україна”.

Окрім цього, у Заяві Венеціанської Комісії зазначалось, що „це конституційний обов’язок органів державної влади – забезпечити безперервне функціонування Конституційного Суду шляхом здійснення усіх необхідних кроків у цьому процесі з тим, щоб забезпечити та сприяти безперешкодній діяльності цього життєво важливого інституту”. З урахуванням зазначеного Венеціанська Комісія „закликала органи влади України, а особливо – український парламент до того, щоб швидко здійснити необхідні кроки для оновлення складу Конституційного Суду України”.

Стурбованість діями українського парламенту висловив також ще один орган Ради Європи – Моніторинговий Комітет ПАРЄ. У його Заяві від 15 грудня 2005 грудня з цього приводу сказано, що в такий спосіб конституційна юстиція в Україні стала „заручницею політичних інтересів”, і це „є неприйнятним”. У зв’язку з цим Комітет „закликав Верховну Раду України та, зокрема, її Голову – Володимира Литвина, виконати їхній конституційний обов’язок та оновити склад Конституційного Суду України без усіляких подальших зволікань”.

Наведені вище документи органів Ради Європи яскраво свідчать про те, що Україну та український народ як повноправних членів європейської спільноти вкотре поставлено в принизливе становище, чим завдано істотної шкоди Україні як державі. На жаль, ні Верховна Рада загалом, ні особисто її Голова досі не зробили жодного кроку, аби виправити цю кризову ситуацію.

Ненадання можливості особам, призначеним Президентом України та обраним з’їздом суддів України, заступити на посаду суддів Конституційного Суду України, склавши присягу на пленарному засіданні Верховної Ради, не можна кваліфікувати інакше, як систематичне створення перешкод для функціонування українського органу конституційної юрисдикції. Такими своїми діями і Верховна Рада, і її Голова завдали не тільки істотної шкоди державним інтересам, а й правам та інтересам, що охороняються законом, громадян Володимира Кампо, Дмитра Лилака, Віктора Шишкіна – призначених на посаду судді Конституційного Суду України Президентом України 14 листопада 2005 року, та В’ячеслава Джуня, Анатолія Дідківського, Івана Домбровського, Ярослави Мачужак, Василя Бринцева – обраних VII з’їздом суддів України 3 листопада 2005 року. Цими діями практично розтоптано такі фундаментальні принципи конституційного устрою України, як принцип правової держави, принцип поділу влади, принцип верховенства права, принцип конституційності, принцип законності та інші.

Перешкоджання приведенню до присяги осіб, призначених та обраних на посаду судді Конституційного Суду України, можна кваліфікувати і як втручання в діяльність судових органів. Адже особи, котрих було призначено Президентом України та обрано з’їздом суддів України на посаду судді Конституційного Суду України, юридично набули статусу судді Конституційного Суду України з дня їхнього призначення чи обрання, але внаслідок перешкоджання складенню ними присяги у Верховній Раді України так і не змогли розпочати виконання своїх посадових функцій та службових обов’язків. Більше того, раніше призначених чи обраних суддів Конституційного Суду, які продовжують перебувати на посаді, зокрема – Павла Євграфова, Володимира Іващенка, Валерія Пшеничного, Сюзанну Станік та Павла Ткачука, за цих обставин так само свавільними діями парламенту і його голови усунуто від виконання ними посадових функцій та службових обов’язків.

Систематичне посилання Голови Верховної Ради в обґрунтуванні цих дій на те, що депутати ніяк не можуть заповнити чотири вакансії, які за квотою належать Верховній Раді, не може слугувати виправданням парламентської сваволі відносно тих суддів, яким перешкоджають скласти присягу. З урахуванням того, що відповідно до пункту 5 статті 88 Конституції України на Голову Верховної Ради України покладено функцію організовувати роботу Верховної Ради України, впродовж усього часу в цьому аспекті не існувало жодних перешкод для того, щоб Голова Верховної Ради цю функцію відносно вже призначених та обраних суддів Конституційного Суду здійснив належним чином. Позбавленими юридичного підґрунтя є також і заяви голови парламенту про те, що ці судді складатимуть присягу тільки разом з тими чотирма суддями, яких має обрати Верховна Рада. Подібні дії Голови Верховної Ради України є свавільними, а отже – такими, що суперечать принципові верховенства права, закріпленому статтею 8 Конституції України.

Вкрай негативним і принципово неприпустимим у ситуації, що склалася, є те, що вже упродовж тривалого часу громадян України та інших осіб (як фізичних, так і юридичних) практично позбавлено можливості ефективно скористатися правом на конституційне звернення до Конституційного Суду з клопотанням про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також юридичної особи, що гарантовано статтями 42 і 43 Закону „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року (№ 422/96-ВР).

За усіх зазначених обставин від Президента України, який відповідно до статті 102 Конституції України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Конституція вимагає діяти в такий спосіб, щоб можна було невідкладно і реально забезпечити відновлення ефективного функціонування Конституційного Суду України.

Міністр юстиції Сергій Головатий

17 січня 2006 року”