Алексей Буряченко: Друге життя НАТО. А що для України? Аналіз

Саміт "НАТО-2022"

7501

Алексей Буряченко

Политолог, кандидат политических наук, доктор философии, юрист, финансист

Исполнительный директор Ассоциации органом местного самоуправления "Международная ассоциация малых громад"

Ну що ж саміт НАТО, який проходив в ці дні у Мадриді завершися. Для НАТО цей саміт дійсно можна назвати трансформаційним, про, що напередодні анонсував генсек НАТО Єнс Столтенберг. Адже останнім часом НАТО нагадувало пенсіонера на пенсії, який постійно виражає одне «занепокоєння», що почало визивати вже сумніви у самих членів альянсу щодо його доцільності.
Підкреслю, навіть після повномасштабного вторгнення росії в Україну ми бачили розгубленість представників НАТО і в заявах, і в діях. Коли вони постійно озиралися на росію щоб їхні дії, не дай Боже, не були не вірно розцінені кремлем. І представникам України, особливо президенту Володимиру Зеленському та представникам української дипломатії знадобилося провести багато часів переговорів щоб змусити НАТО зрозуміти, яку загрозу несе росія для всього демократичного світу.
Отож, на мадридському саміті, прагнучи знайти нові способи протистояти росії і викликам у майбутньому членами Альянсу було прийнято ряд дійсно трансформаційних та стратегічних рішень. Отже, чим цей саміт став таким визначальним для альянсу та геополітичної спільноти і де в цій «новій» безпековій архітектурі Україна, розберемося по порядку…
По-перше, Альянс затвердив та оприлюднив, анонсовану, свою нову Стратегічну концепцію, першу з 2010 року. Зауважу, за важливістю це другий після Північноатлантичного договору документ в якому Альянс оцінює, в якому безпековому становищі він перебуває та як у ньому діяти. Отже, нову концепцію ухвалили 29 червня. Хоча попередню концепцію затвердили географічно неподалік - у Лісабоні, - відмінності між документами разючі. У 2010 році в Альянсі могли впевнено сказати, що Євроатлантичний регіон перебуває у мирі, а «загроза конвенційного нападу на територію НАТО низька». У новій концепції констатується відсутність миру та вказується, що можливість атаки на держави Альянсу не можна применшувати.
Підкреслю, головні зміни у новій концепції стосуються Росії, що є для нас важливим. У 2010 році у НАТО висловлювали прагнення до «справжнього стратегічного партнерства» з РФ, хоча й вказували на проблеми у відносинах. Тепер же вердикт однозначний -- РФ є «найбільш значною та прямою загрозою для безпеки союзників та для миру і стабільності на євроатлантичному просторі». Альянс звинуватив Росію у системному використанні примусу, підривної діяльності, агресії та анексії як інструментів зовнішньої політики, а також, у здійснення ядерного шантажу. «Світ став суперечливим і непередбачуваним... Жорстоке та протиправне вторгнення РФ, неодноразові порушення нею міжнародного гуманітарного права та жахливі напади та звірства спричинили невимовні страждання та руйнування», – йдеться у документі. Юридичною мовою перекладу, це є звинуваченням РФ у міжнародних злочинах.
Але, в цій новій Стратегії НАТО є певне «але». Отож, хочеться зауважити, що нинішній документ, ніби дискутуючи з попередньою стратегією Альянсу, окремо наголошує: «Ми не можемо вважати Російську Федерацію своїм партнером» < > «Проте ми як і раніше віддані збереженню відкритими каналів зв'язку з Москвою, щоб керувати ризиками і знижувати їх, запобігати будь-якій ескалації, посилювати прозорість». Тобто Альянс, визнає, що повністю від контактів з РФ не відмовляється. Альянс лишається на лінії екстреного зв’язку з РФ, зокрема для спілкування у кризових ситуаціях.
До речі цікавий факт просочився у ЗМІ. До останнього моменту в Альянсі були лобісти, і я навіть здогадуюся чиї, значно «цікавіших» формулювань і початковий проект документа(стратегії) визвав не просто здивування і багато запитань, а навіть як підкреслюють деякі політики жах і у друзів України, і ОП, якому довелося, негайно, втрутитися. Українська сторона навіть писала офіційний лист до Єнса Столтенберга, у якому ми спробували нагадати, що в Україні триває війна, що Росія зруйнувала усі домовленості навіть із найзапеклішими «путінферштеєрами», і записувати в стратегічні документи Альянсу ідеї про те, щоби знову "домовлятися" з нею – це взагалі неадекватно реальності. Зрештою, зазначу нас почули і після кількох циклів дискусій, суперечок і редагування з документа все таки викресли всі подібні твердження.
Загалом у новій стратегії Північноатлантичного альянсу можна виокремити 7 загроз (викликів), які Альянс визначив для себе у якості пріоритетних, і з якими планує боротися, а саме:
- росія, зокрема й авторитарні режими загалом. Також частиною російської загрози є Білорусь через свою "військову інтеграцію" з РФ;
- Тероризм "в усіх його формах та проявах";
- Нестабільність у Африці та на Близькому Сході;
- Китай;
- Зловживання у кіберпросторі та у сфері новітніх технологій;
- Руйнування системи контролю за озброєнням;
- Зміна клімату.
Отож, як ми можемо бачити нова Стратегія НАТО охоплює широкий спектр тем.
По-друге, Альянс у рамках своєї відповіді на «епоху стратегічного суперництва», як заявив генеральний секретар військового альянсу, вирішив збільшити чисельність своїх сил швидкого реагування майже у вісім разів з 40 000 до 300 000 військовослужбовців Також альянс має намір зміцнити бойові групи в східній частині Альянсу до бригадного рівня. Також на мадридському саміті президент США ї їх союзники по НАТО, в середу, оголосили про історичне нарощування сил на східному фланзі Європи. Байден, на саміті, оприлюднив плани збільшення військової присутності США в Європі у відповідь на вторгнення Росії в Україну, як було акцентовано. Нове розміщення має включати створення постійної штаб-квартири 5-го корпусу США в Польщі, зауважу, крок, проти якого Путін тривалий час чинив опір. А також додаткові змінні бойові бригади в Румунії, посилене ротаційне розгортання в Балтійському регіоні, збільшення числа есмінців, дислокованих у Роте, Іспанія, з чотирьох до шести і двох додаткових ескадрильї F-35 в Британії.
Також, на саміті члени Альянсу підтвердили свої зобов’язання, які дали ще у 2014 році, витрачати на оборону не менше 2% свого ВВП. Підкреслю, упродовж кількох років тому багато членів НАТО, зокрема, таких як Німеччина, відмовилися витрачати 2% свого ВВП на оборону, так як на той час сумнівалися в фундаментальній місії НАТО і навіть заявляли, що цей інститут безпеки -- зжив своє призначення. Але путінське вторгнення змінило все це з разючою швидкістю як заявляють, сьогодні, самі члени альянсу.
Отож, потужні військові заяви, які лунали на саміті мали надіслати «безпомилковий сигнал» про те, що НАТО залишається єдиним цілим проти зростаючої войовничості Росії, як підкреслив президент США Байден, стоячи поряд із генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом, -- «У той момент, коли путін зруйнував світ у Європі і напав на най-найбільші принципи правового порядку, Сполучені Штати та наші союзники — ми збираємося активізуватися. < > Ми доводимо, що зараз НАТО потрібніше, ніж будь-коли. І це важливо, як ніколи», заявив Байден.
Ну що ж, тут хочеться сказати словами нашого президента Володимира Зеленського, який у своїй промові перед членами Альянсу наголосив, -- «Сьогодні справді починається нова історія. Не тільки для східного флангу НАТО, а й для всього Альянсу. Для всієї євроатлантичної спільноти. В часи надзвичайно агресивного Кремля світу потрібен надзвичайно сміливий Альянс». Сподіваємося, що сміливості, а не тільки «занепокоєння» Альянсу вистачить при прийнятті складних рішень, які чекають на нього, і перспектива їх прийняття, зауважу, не дака далека, враховуючи тектонічні зрушення в бажанні багатьох акторів змінити архітектуру геополітичних сфер впливу.
По-третє, на саміті НАТО, безперечно, найбільшим проривом стало те -- коли лідери прибули до Мадрида у вівторок, їх зустріла новина про те, що Туреччина відмовилася від своїх попередніх заперечень і дозволить Фінляндії та Швеції розпочати процес приєднання до військового союзу. Нагадаю, Туреччина була категорично проти вступу в Альянс Фінляндії і Швеції.
Ну що ж, спостерігаючи за політичними здібностями Ердогана -- розумієш, якщо Туреччина в останній момент дала згоду то скоріш за все вона «видавила» із ситуації всі дивіденди, що змогла. Ердоган продемонстрував ще раз свою «особливість», щось виторгував, але загалом залишився повністю в рамках та руслі політики НАТО, що зовсім не дивно. І якщо в Кремлі була надія, що друг Ердоган відведе біду, то їй не судилося збутися з самого початку. Отож, рішення про розширення НАТО за рахунок Фінляндії та Швеції стало поганою новиною для путіна, зокрема, як заявив Єнс Столтенберг, «володимир путін хотів менше НАТО», і тепер він «отримає більше НАТО біля своїх кордонів». Також, зазначу, що таке рішення ставить хрест на 300-річних зусиллях Петра І, який вів виснажливу, важку та далеко не однозначну боротьбу за вихід до Європи. А, що ж тепер? А тепер санітарний кордон навколо росії обросте колючим дротом і вежами, і вирішувати вже проблему знову прорубувати «вікно в Європу» будуть інші покоління росіян, які, без сумніву, в пояс поклоняться «найбільшому стратегу сучасності»(путіну), що опустив росію на рівень, нижче якого і важко уявити. Отож, вторгнення Росії в Україну, на сьогодні, призвело як мінімум до однієї серйозної зміни світового порядку: розширення НАТО.
Ну що ж, аналізуємо далі. Мадридський саміт знаменується ще тим, що вперше участь у військових і дипломатичних зборах беруть лідери чотирьох азіатських країн — Австралії, Японії, Нової Зеландії та Південної Кореї, що свідчить про зростаючу увагу альянсу до Азії навіть в умовах війни Росії в Україні. За даними Білого дому, Байден, прем'єр-міністр Японії Фуміо Кісіда та президент Південної Кореї Юн Сук Йоль зустрілися на саміті в приватному порядку, щоб обговорити Північну Корею. Два азіатські лідери також приєдналися до більш широкого обговорення того, що означає війна Росії для глобальної безпеки, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні. Адже, зауважу, багато азіатських країн побоюються, що якщо Росії вдасться отримати контроль над Україною, це спонукає Китай виявити аналогічну агресію щодо своїх сусідів.
«Японія вражена тим, що відбувається в Україні. І це проблема не лише європейських країн», — сказав Коїтіро Мацумото, заступник секретаря кабінету міністрів Японії зі зв'язків із громадськістю. За словами Мацумото, Китай уважно спостерігає за війною Росії в Україні та вивчає її наслідки, особливо щодо планів Китаю відносно Тайваню. «На саміті Великої сімки ми ясно дали зрозуміти, що не повинні дозволяти жодній країні отримувати невірні уроки з російської агресії в Україні» < > «Ми маємо залишатися твердими та застосовувати максимальний рівень санкцій, про який ми можемо домовитися», -- підкреслив Мацумото.
Отже, цей саміт для Північноатлантичного альянсу без перебільшень став дійсно «самітом трансформацій». І ми навіть можемо сказати, що після цього саміту НАТО отримало «нове життя». Але для нас надважливим залишається питання взаємовідносин Україна – НАТО. Тобто, де в цьому «новому житті» Альянсу Україна? Де Україна в цій безпековій архітектурі?
На цьому саміті, який проходив 29-30 червня в Мадриді, Україна почула багато слів підтримки. Лідери НАТО домовилися продовжити надавати Україні політичну та практичну підтримку. Крім того, погодили пакет комплексної допомоги, включаючи довгострокову на кількасот мільйонів євро. Столтенбергом було заявлено, що НАТО надасть Україні допомогу у переході від пострадянського озброєння на сучасні зразки зброї для боротьби з російською агресією, а також буде надана нелетальна допомога.
Але нажаль Україна на цьому саміті знову не почула для себе чітких відповідей відносно майбутнього членства. У декларації нічого не сказано про те, що в майбутньому Україна може стати членом Альянсу, проте НАТО обіцяє «розвивати партнерські відносини з Боснією та Герцеговиною, Грузією та Україною з метою підтримки нашої спільної мети – євроатлантичного миру, стабільності та безпеки». «Ми підтверджуємо рішення, які ми ухвалили на Бухарестському саміті 2008 року та всі наступні рішення щодо Грузії та України», - сказано в документі. Нагадаю, на знаменитому Бухарестському саміті НАТО, 2008 року, члени Альянсу, серед іншого, заявили: «Ми дійшли згоди про те, що Україна і Грузія стануть членами НАТО».
Так, це важливо, що НАТО підтверджує політику відкритих дверей Альянсу для України. Але щоразу, коли Україна наближалася до цих дверей, ми чуємо «ні» щодо нашого вступу. Альянс не дав Україні навіть План дій щодо членства в НАТО, коли це можливо було зробити. Голова ОП Андрій Єрмак на публічному форумі НАТО Public Forum, – зауважив, -- «Північноатлантичний альянс, це безперечно, найнадійніша безпекова парасолька у світі. І якби хибні ідеї «не дратувати Росію» не взяли гору у 2008 році, сьогодні, цілком імовірно, в Україні не було б війни. Тож нас не влаштовує ілюзія відкритих дверей. Україна не зійде зі свого шляху до повноцінного членства в НАТО. І українська армія, і весь український народ своєю мужністю щодня доводять, що наше членство тільки зміцнить Північноатлантичний альянс». І з цією критикою до Альянсу не можна не погодитися. І як зауважив президент Володимир Зеленський, з цього приводу, на саміті під час свого виступу, -- «Політика відкритих дверей НАТО не повинна нагадувати старі турнікети київського метро: вони відкриті, а коли підходиш, турнікети закриваються, поки не заплатиш». < > «Україна зробила дуже значний внесок у захист нашої спільної свободи і наших спільних цінностей в Європі, обороняючись проти російського вторгнення. Звичайно, ми захищаємось у цій війні за допомоги партнерів, але наголошу Україна одна на полі бою. Хоча спостерігаючи за діями Росії та її заявами і відносно країн Балтії, Польщі, Молдови, очевидно, що вона хоче розширити агресію ще на інші європейські держави».
Отже, Україна чекає від НАТО більшої амбітності і у заявах щодо нашої євроатлантичної перспективи, і у діях щодо допомоги України. Перебування України в «сірій зоні» на сході Європи між НАТО і Росією, між Євросоюзом і Росією має припинитися. Адже, сам факт наявності такої «сірої зони» спокушає росію до загарбницької політики.
Якщо НАТО дійсно вважає Росію головною і найбільш прямою загрозою для себе, то Альянс має обовʼязково знайти належне місце в системі спільної безпеки для України, оскільки наша держава це перша мішень російської загарбницької війни проти Європи. І як на мене, повноправне членство у НАТО для України було би справедливим. Але ми бачимо, що навіть сьогодні розуміючи всі наслідки агресивної політики путіна, яка не закінчиться в короткостроковій перспективі, Альянс не готовий реально приймати Україну. А Україна не може визначити самостійно як будуть розвиватись наші відносини з НАТО. Адже, питання про вступ в Альянс – це питання того, на що готовий сам Альянс і чи готові його члени бачити Україну. Очевидно, що Україна потрібна Альянсу, як і Альянс потрібен Україні, але в цій формулі ми не бачимо готовності самих держав Альянсу прийняти Україну.
Отже, що робити? Як я неодноразово зауважував у своїх статтях і виступах, і підтвердженням моїх міркувань є неодноразові зауваження президента Володимира Зеленського -- Україна повинна шукати такий формат гарантій безпеки за участі передових держав, до прикладу Британія, США, який реально забезпечить довгостроковий мир для України. Адже війна в Україні прискорила всі процеси у світі. Життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Ми спостерігаємо зараз реальну кризу світової системи безпеки. І, важливим кроком до нового безпечного світу стане створення дієвого механізму безпекових гарантій для України. Так як цей механізм може стане основним елементом, який забезпечить нову форму світової безпекової архітектури.
До речі, зауважу надзвичайно важливий факт і перехід від анонсів до реальних дій. Сьогодні, 1 липня, Президент України Володимир Зеленський, у Києві, зустрівся із колишнім Генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном, який погодився стати співголовою, разом із головою ОП Андрієм Єрмаком, Групи з питань міжнародних безпекових гарантій для України, яка була анонсована на саміті НАТО, мета якої – фундаментально розробити механізми конкретних гарантій безпеки для України, і перше засідання групи вже відбулося сьогодні. Зауважу, що якщо вищевказана група Єрмака-Расмуссена буде працювати так само ефективно та дієво як група Єрмака-Макфола, по аналізу напрацювання нових санкцій проти рф, переконаний, що Україні вдасться більш результативно відстоювати свої геополітичні інтереси та плідно інтегруватися в нову світову безпекову архітектуру як її суттєвий, а можливо навіть ключовий елемент в євроазіатському регіоні.
Одночасно з результатами доленосного та історичного саміту НАТО в Мадриді, досить реалістично прозвучали слова секретаря РНБО Данілова, що: «…На жаль, допомоги все ще недостатньо, щоб ми мали паритет із ворогом у важкому озброєнні. Вдячні усім нашим партнерам і сподіваємось, паритету буде досягнуто. Нас чекає дуже складна війна, і крім нас нашу країну ніхто захищати не буде».
P.S: Що ж, бачимо, що і представники влади і суспільство потроху починають розуміти реалії сьогодення для України і те, що замість нас ніхто війну з росією на полі бою вигравати не збирається. Але може воно і добре, ні з ким потім не потрібно буде ділити Нашу перемогу над ворогом, до слова, в якій я не на секунду не сумніваюся!
Зараз, задіюючи усі можливі механізми, іноді навіть дуже не стандартні, ми, дійсно, намагаємось зробити світ більш «україноцентричним», адже, як уже неодноразово зазначав Президент України Зеленський, ми за це уже заплатили надзвичайно високу ціну! Адже, тільки в світі де будуть знати про досягнення та жертви України на її шляху до свободи, вона відчує визнання і їй знайдеться місце за столом найпотужніших держав світу! Для України зараз унікальна можливість доказати усьому світу не тільки свою силу, суб’єктність та спроможність, а і остаточно знайти свій геополітичний шлях, національну ідею, а отже і спільну місію для усіх українців світу… Я натякаю на шлях Глобальної Нової України, України без кордонів, з транснаціональною ідеологією сучасного світу, України, яка об’єднує та дає безмежні можливості розвитку для людини, визнаючи її найвищою цінністю не тільки на папері! Така «Україна Майбутнього» дуже потрібна кожному із нас і ми готові за неї боротися і, звичайно, Перемагати!