Алексей Буряченко: Показовий сеанс одночасної гри від Зеленського або використання енергії ворога проти нього самого

Для експертного кола знавців, давно не є секретом, те що улюбленою шаховою комбінацією путіна є гамбін. Цей не хитрий, але як виявляється досить ефективний прийом він традиційно використовував і у внутрішньо- та зовнішньополітичній  боротьбі. Маленькі поступки опоненту розбалансовували його та давали хибне відчуття близької перемоги… і от саме тоді і наносився критичний удар, який мав шокуючий ефект для опонента та примушував його до капітуляції. Чомусь плануючи повномасштабне вторгнення в Україну путін настільки був самовпевнений, що не прислуховуючись до власного інстинкту самозбереження, відійшов від своєї звичної «гамбітівської» стратегії, а пішов руба, по автобанах, великими колонами техніки та по дев’яти стратегічних напрямках… Звичайно, це була катастрофічна помилка, але це він усвідомить тільки тоді, коли буде вимушений робити «Стамбульське дипломатичне сальто», а в цей час в авральному порядку виводити свої війська з закриваючогося «котла» під Києвом. Росіяни перелякано тікали хто з чим, хто з награбованими айфонами та планшетами замість бронижелету, а хто і взагалі з пральними машинами та унітазами… Видовище це було, справді, яскраве та показало усьому світу «міць» і «велич» так званої «другої армії світу».

А чому так сталося? Як Україна збройні сили якої значно менші за розмірами та можливостями змогли настільки впевнено протистояти такому багаточисельному ворогу успішно імпровізуючи та застосовуючи сучасні методи «тотальної війни», в тому числі інформаційної? Відповідь, як на мене, дуже проста, Зеленський та вище керівництво країни, все ж активно готувалися до війни, але робили це, по-перше, максимально приховано для агентурних сіток ворога, а, по-друге, скориставшись зайвою та надмірною самовпевненістю путіна, зіграли з ним самим в його улюблену гру – шаховий гамбіт, або направлення енергії ворога проти нього самого. І ризиковий план успішно спрацював!

На підтвердження моєї версії подій говорить те, що на першому етапі російського нападу Україні вдалося зберегти неушкодженими власні повітряні сили та системи ПВО, зробивши завчасне таємне перебазування. Більше того, що з листопада місяця на законодавчому рівні активно змінювали нормативно-правову рамку роботи територіальної оборони, яка по-факту залишалась незмінною ще з радянських часів! Це дало максимально неочікуваний для ворога ефект реалізації інструментів «тотального протистояння» на місцях, коли навіть державна вертикаль в перші тижні війни багато де сильно «просіла». І, так, це виграло найбільш цінний ресурс для швидкого переходу держави на воєнні рейки – час! 

Затягнуті ворожі колони в глиб території України нищилися не тільки регулярними військовими формуваннями, а і звичайними людьми з тероборони та самооборони, які палили ворожу техніку «коктейлями молотова», підривали мости та будь-яким доступним способом зривали ворогу логістику, навіть шокуючи їх виходом цивільних людей на перекриття доріг, де фактично голими руками спиняли та сильно затримували цілі ворожі колони!

Хтось скаже, що це виключно приклади героїчної поведінки наших людей в екстремальних умовах, але я з цим не погоджуся. Адже, без створення спеціальних умов на рівні держави, таке багатошарове, комплексне та системне протистояння ворогу, просто не було б можливе, це абсолютний факт. Чи було елементом нашої військової стратегії заманювання ворога в глиб території, умисно не роблячи йому сильного протистояння, щоб він сам повірив, що Україна не готова воювати, звичайно, так! Тальки так, можна зламати план тотального бліцкригу значно переважаючих сил ворога, тільки хитрістю, тільки нестандартною військовою стратегією і безмежною вірою у власні сили та неминучу перемогу над агресором! 

Можна було б очікувати такого «тотального супротиву» оголосивши про напад ворога завчасно (за один-два дні, зі слів Кулеби), як ви уже зрозуміли, звичайно ні! Тоді ворог користується нашим найбільш вразливим станом – панікою і як «ніж в масло», без суттєвого супротиву, реалізує усі свої воєнні плани… Так, це був яскравий приклад дуелі інтелектів, ще до повномасштабного нападу і перемогу отримала та сторона, яка заочно, ще до активних бойових дій, змогла ввести в оману опонента та стратегічно його переграти! Як наслідок, складну, але все ж важливу стратегічну перемогу над супротивником, який значно перевищував нас за розмірами та військовими можливостями, отримала Україна і особисто Президент та Верховний Головнокомандувач України Володимир Зеленський. 

Чи скоригувала ця наша перемога на полі бою та масова втеча росіян з під Чернігова, Сум та Києва, військові плани путіна, звичайно так. Наслідком такої корекції стало звільнення та ув’язнення величезної кількості посадовців в ЗС та спецслужбах рф та необхідності на марші, незважаючи на величезні втрати живої сили та техніки, вносити суттєві зміни у свої воєнні та політичні плани. Потім, кремлівська верхівка, такі свої дії, з банальної втечі з поля бою та відмови від своїх раніше декларованих цілей, назве – «жестом доброї їх волі»… Цей вислів уже став міжнародними мемом, який характеризує бездарність російської армії та самого самодура-злочинця-путіна.

Але все ж повернемося до сеансу одночасної гри. Ми усі бачили, як у нас на очах, західний світ у взаємовідносинах з РФ, ще з 2014 року прагнув тільки одного – домовлятися! Саме про це красномовно свідчила серія грудневих перемовин РФ та США. Навіть незважаючи та наростаючу напругу по цілому ряду безпекових треків, від розширення НАТО, ініціатив розміщення додаткового контингенту НАТО на кордонах з РФ, міграційних провокацій на кордоні з Польщею, до традиційного газового шантажу ЄС зі сторони РФ, у взаємовідносинах у трикутнику США, ЄС та РФ, все одно прагнули продовжувати домовлятись…, а по українському, так званому, «замороженому конфлікту» нічого суттєвого, окрім традиційного «глибокого занепокоєння» та наполяганні колективного заходу на знаходження компромісів в Мінському та Норманському форматах, ми, на превеликий жаль, так і не почули.

І тільки тоді коли військова загроза вторгнення в Україну зі сторони РФ стала абсолютно реальною, президент США Байден, як наш стратегічний партнер, у відповідь на наші багаторазові прохання, офіційно попередив Україну про таку загрозу та надав Україні легку зброю, в тому числі, такі довгоочікувані Стінгери, а потім і Джавеліни… Ні крупнокаліберних мінометів, ні артилерії, ні, тим паче, броньованої військової техніки, чи сучасних систем ПВО…, просто легке озброєння, як я розумію, дійсно, виключно для ведення широкомасштабної «партизанської війни», про що ще 21 грудня написало видання The Washington Post посилаючись на власні джерела в Білому домі. Пряма мова: "Планування допомоги, описане в неділю обізнаним чиновником, включає способи надання зброї та іншої підтримки українським військовим, щоб протистояти вторгненню російських військ, а також матеріально-технічної підтримки повстанським групам, якщо Росія повалить український уряд і почнеться партизанська війна".

Багато хто із «заряджених» експертів, або, просто, «корисні ідіоти» у вітчизняних опозиційних чи відверто проросійських ЗМІ, тоді активно висміювали ці формулювання про «партизанську війну», тим самим ставлячи під сумнів інформацію, яку нам надавали західні розвідки та спецслужби, і відповідно  притуплюючи увагу та сприйняття реальності у вітчизняного військово-політичного керівництва країни, говорячи, що повномасштабний напад рф та Україну не реальний. А, тим паче, балачки наших західних партнерів про «партизанську війну» - це просто ахінея. І «кремлівські консерви» дуже якісно виконували замовлення своїх роботодавців у підконтрольних ЗМІ, фактично зраджуючи своїй батьківщині, оскільки, і дійсно, як ми потім самі пересвідчились, частина керівництва держави, навіть військового, відверто не вірили в напад РФ, а інша частина уже давно була завербована і займалась саботажем та підривною діяльністю в українському тилу. 

Отже, враховуючи вищевикладене, абсолютно очевидним є те, що повномасштабна агресія РФ, первинно була замислена, як комплексна та багаторівнева спецоперація, а військова її фаза планувалась, виключно, як завершальна стадія фіксації задекларованих цілей. Але не так сталося, як гадалося… Гібридна війна та багаторівнева спецоперація, яка неочікувано, навіть для самого путіна, переросла в повномасштабну війну, смертельним зашморгом обвилась навколо шиї кремлівського карлика та всієї імперської «руськомирської» політики росії. Надзвичайно болючі санкції, військові поразки, провал імпортозаміщення, паралельного імпорту, експорту зброї та енергоносіїв та міжнародна політична, та економічна ізоляція росії, ось та ціна, яку путін заплатив за свої хворі амбіції та самодурство. Втрата росією політичної ваги та багатьох важливих ринків збиту, фактично відкидає її в статус країн третього світу з думкою яких в світі мала хто рахується, а тільки викачують з них природні ресурси для своїх, значно більш розвинутих, економік. І якщо тактично, ще масово росіяни не сильно відчувають наслідків глобальних помилок злочинця-путіна, то уже дуже скоро світ остаточно переформатується та диверсифікується, і стратегічно, це, звичайно, мабуть, невиправний геополітичний програш рф. Запитання тільки одне, чи залишиться росія за наслідками цієї війни у своїх кордонах? Погодьтесь, зараз дуже важко відповісти на це запитання, але ризики остаточного розпаду для рф, саме зараз, кратно збільшуються.

Так, про багато аспектів ми судимо уже по-факту і дуже важко сказати, як би розгортались події якщо, припустимо, США та інші західні партнери вчасно дали нам необхідну зброю, чи росія відклала повномасштабне вторгнення ще декілька разів, або наші спецслужби виявились тотально отруєні російським впливом… Але одне я знаю точно, те що Україна завчасно готувалась до найгірших сценаріїв, це факт і те, що у Президента та Верховного Головнокомандувача України Володимира Зеленського вистачило мужності не залишити свій народ і боротись не дивлячись ні на що, також факт. Хоча, разом з тим, ми абсолютно чітко усвідомлюємо, що саме Зеленський, як національний лідер українців, був і залишається зараз головною мішенню для російських військових та спецслужб. Адже, саме симбіоз патріотичного духу та рішучості президента та всього українського народу і забезпечили нам той результат, який ми зараз маємо. Коли ми говоримо про путінську росію уже, фактично, в минулому часі. Адже, чітко усвідомлюємо, що кожен день вона стає тільки слабшою в усіх відношеннях, що навіть ядерна зброя не стала для нас перепоною у відстоюванні власної незалежності, землі та свободи!

Аналіз настільки складної «одночасної гри Зеленського» на багатьох геополітичних дошках будуть робити ще багато науковців в майбутньому, коли інформації буде більше і «туман війни» розсіється, але те, що така гра «на грані» дала свої результати і дозволила зберегтися Україні, абсолютний факт. Нам, наші західні партнери, давали максимум 78 годин… Західні розвідки наголошували, що за 78 годин Україна паде, а столиця-Київ буде під окупацією росіян і на що була надія, тільки на партизанський внутрішній підпільний супротив. Ось про що, не один раз, говорили нам наші західні партнери! 

І те що вони прорахувалися, це не їх недолік, це наша спільна величезна перемога! Оскільки, Україна такою сильною та консолідованою ще не була ніколи! В горнилі військового та ідеологічного протистояння кується наша справжня нація та ідентичність. Нація переможців, яка дасть надію не тільки найближчим сусідам, а і всьому світу запропонуючи нові безпекові формати. 

Зараз українська армія уже рахується однією із найсильніших і найдієздатніших армій у світі, а з найсучаснішими зразками західного озброєння, фактично, стає однією із найбільш високотехнологічних армій. Але, найголовніше, що це армія миру, а не злочинна імперсько-рашистська армія війни та хаосу!

До нас, навіть під час війни, не бояться приїздити найпотужніші світові лідери та високопосадовці Німеччини, ВБ, США, Італії, Франції, Канади, Австралії! І це вони роблять не заради нас, а, перш за все, заради себе, щоб долучитись до найбільшої цивілізаційної перемоги демократії нового часу! А надання Україні офіційного статусу кандидата в члени ЄС і, одночасно, найсучасніших зразків озброєння від наших партнерів, це є фактично актом світового визнання нашої суб’єктності, спроможності та самостійності! Чи вартувала така «одночасна шахова партія» свічок, безумовно, так!

І на останок, резюмуючи. Чи вірно зробив Зеленський, що за день-два не сказав людям про, можливий, повномасштабний напад РФ, думаю, що так і це моя свідома позиція. Я глибоко переконаний, що це було надзвичайно морально складне, але прагматичне та продумане державницьке рішення, яке дозволило, хоча і великою ціною, але все ж, зберегти Українську державність.

З іншої сторони, чи все було належним чином зроблено по підготовці до, можливого, вторгнення рф, звичайно ні, але це провина не тільки і не скільки президента, а тих виконавців, які це робили у ввірених їм галузях, сферах та регіонах. Розбалансована державна система, різними чинниками, в тому числі зовнішнього російського впливу, часто давала системні збої. Виправити, чи хоча б купувати які, не вдавалось ще нікому протягом більше ніж 30 років нашої Незалежності. На превеликий жаль, з кожним політичним циклом внутрішні українські протиріччя ставали тільки глибшими та болючішими, олігархи багатшими, народ біднішим, а держава слабшою, що, точно, було тільки на руку росії. 

Прихід до влади позасистемного кандидата в президенти Володимира Зеленського, остаточно сплутав карти, як путіну, так і українським олігархам, оскільки він фактично об’єднав всю Україну, що до цього не вдавалось ще нікому! Чи потрібна росії сильна самостійна Україна, очевидно, що ні. Більше того, це страшний сон путіна, який за допомогою, в тому числі, жадібних олігархів, системно послаблював Україну багато років. Тому і напад та намагання остаточно розвалити та знищити Україну зі сторони РФ був фактично неминучим. 

Але ми впораємось, ми вистоїмо та ПЕРЕМОЖЕМО тільки разом, тільки СПІЛЬНО! Так само, як в перші дні війни усі як один консолідувались і робили все можливе, і не можливе для нашої армії! А доля політиків, тим паче, національних лідерів, яким, поза сумнівом, став Володимир Зеленський, ухвалювати складні, іноді не популярні, але стратегічно вивірені державницькі рішення. Адже, історію створюють саме такі «міцні» вольові рішення, а не гра на публіку чи електорат від деяких «опозиційних діячів», які уже не можуть дочекатися виборів! Як би все сталося по іншому, ніяких виборів в Україні, могло б уже і не бути.., хоча багато з них, скоріш за все, отримали б державні відзнаки від «нового режиму»… Українці стають нацією і «дитячі хвороби» нашої «старої» політики, потрібно залишати в минулому. Конкурувати мають сенси, візії та ідеї, а не олігархічні гроші, політиканство та тотальний популізм!

Давайте дорослішати разом.