Вадим Трюхан: Послання Путіна Федеральним Зборам - рутина без жодного креативу

Жодного натяку на сенсації чи якісь круті повороти у зовнішній чи внутрішній політиці.

При цьому головна концентрація на внутрішніх питаннях.

Судіть самі:

Перший блок - COVID - 19. Похвалив усіх на світі,точніше, - всіх причетних і не дуже всередині Росії, похвастався тим, що Росія вже винайшла 3 (три!!) надійні вакцини і закликав працювати ще краще!

Тривалість - 22 хв

Другий блок - соціалка та економіка. Нафантазував скільки всього, що здалося в якийсь момент, що це не про Росію, а про якусь Японію, Південну Корею або мінімум про Сінгапур чи Швейцарію. А заклик до уряду, мовляв "давайте працювати ритмічно і чітко, треба допомагати регіонам" аж потішив.

Тривалість - 52 хв.

Після перших двох блоків захотилося, щоб головний спікер Москви поставив крапку і пішов з трибуни. А ще більше, - щоб тим, про що говорив понад годину, і займався надалі, всередині власної країни.

Ні. Не сталося. Все таки перейшов до третього блоку і почав говорити про міжнародні справи.

Тут нічого нового. Цього разу правда без мультяшних ракет, ядерних бомб тощо. Що саме по собі вже добре.

Проте риторика, хай і м'якіша, ніж зазвичай раніше, все одно войовнича. І знову все, як завжди, з ніг на голову. Виявляється, це Росії погрожують, їй хамлять, скрізь воєнні / державні перевороти влаштовують тощо.

Навіть у Білорусі хотіли "святого" (сарказм мій) Лукашенка вбити, не думаючи про наслідки для країни, як у свій час не думали про це, “роблячи державний переворот в Україні".

А Москва, за словами господаря Кремля, веде себе стримано і навіть не відповідає на провокації проти неї.

Єдиний конструктив, і то умовний, - Росія таки хоче, як ствержує Владімір Путін, мати "добрі відносини з усіма учасниками міжнародних відносин, навіть з тими, з ким вони в неї не складаються", а також розраховує, що "саміт держав-членів РБ ООН таки відбудеться, як тільки дозволять пандемічні умови".

На міжнародку - всього 8 хв., загалом цього разу вклався у 1 годину 23 хв.

По формі чи радше фону звертають на себе декілька не всім помітних речей:

Перше. Якось без ентузіазму Владімір Путін цього разу виголошував своє послання. Весь час підкашлював, запинався, як наш Клічко іноді, на складних словах, і чомусь ховав праву руку. Оживився, і то в міру, лиш на міжнародній частині промови.

Друге. Бурхливих овацій цього разу не спостерігалось, присутні, складалося враження, відбували номер, теж без будь-якого ентузіазму.

І третє. Таку промову можна було зробити і рік тому, й десять. Нічого проривного. Лиш перший її блок, в частині пандемії, свідчив, що вона таки стосується цього року. Скоріш за все це ознака  серйозної кризи ідей, а можливо і  розгубленості, в Кремлі. А ще, - про бажання не зіпсувати тло напередодні участі Владіміра Путіна у віртуальному кліматичному саміті, а також омріяної двосторонньої зустрічі з Байденом, перспективи якої поки що туманні.

І наостанок. По Україні жодного субстантивного речення. Лиш натяки про те, що було колись давно. Про ОРДЛО годі й говорити. Наче їх і не існує. Означає це одне. Нічого ще не вирішено. Все ще попереду. Ну і зрозуміло, що великої війни найближчим часом не буде.