Valerii Klochok: Велика шахівниця Бжезінського на українському фронті

Президент Франції Емманюель Макрон в рамках дебатів AtlanticCouncil вкотре повторив мантру про те, що Євросоюз повинен зберігати жорстку позицію щодо Російської Федерації через ситуацію з Україною. В інших питаннях необхідно шукати діалог. Перекладаючи на доступну мову – війна війною, але обід за розкладом. «Без діалогу не можна забезпечити стабільність, тому нам потрібен діалог з Росією», - сказав він.

Російський РБК навіть відписав новину з прекрасним заголовком «Макрон заявил о необходимости диалога Евросоюза с Россией». Як в старі й добрі часи, коли про стратегічні плани США писав Збігнєв Бжезніський у своїй книзі «Велика шахівниця».

Далі дві цитати з книги

 «Отже, Сполучені Штати повинні особливо тісно працювати з Німеччиною, сприяючи розширенню Європи на схід. Американо-німецьке співробітництво і спільне лідерство в цьому питанні необхідні. Розширення відбудеться, якщо Сполучені Штати і Німеччина будуть спільно спонукати інших союзників по НАТО зробити крок і або ефективно знаходити певні домовленості з Росією, якщо вона бажає піти на компроміс або діяти напористо, з твердим переконанням, що завдання побудови Європи не може залежати від заперечень Москви.»

«Ні Франція, ні Німеччина не сильні досить, щоб побудувати Європу поодинці або вирішити з Росією неясності у визначенні географічного простору Європи. Це вимагає енергійного, зосередженої і рішучої участі США, особливо спільно з німцями, у визначенні європейського простору, а отже, і в подоланні таких чутливих - особливо для Росії - питань, як можливий статус в європейській системі республік Балтії та України.»

І хоча тут мова йде саме про Німеччину, але для Держдепу не важливо хто з них двох (Франція чи Німеччина) стане каталізатором процесу. Важливий сам процес, про що Бжезінський писав пізніше у своїх працях.

Безумовно цей процес може мати позитивні наслідки і для України в якійсь невизначеній перспективі. Але виключно за умови стабілізації внутрішньополітичної ситуації, консолідації суспільства, зміцнення інститутів влади, ефективної боротьби з корупцією  etc.

Втім останні події, які стосуються закриття телеканалів пулу Медведчука суттєво гальмують швидкість ефективних перетворень в Україні через поглиблення протистояння між політичними опонентами та їх прихильниками. Вчорашні й сьогоднішні опоненти наввипередки стають в одну шеренгу прихильників Зеленського, всіляко підтримуючи рішення. В такий спосіб вони, підливаючи масла у вогонь соціальної напруги, намагаються отримати додаткові бали. За усіма цими процесами нічого особистого, лиш політика.

Яскравим елементом цього процесу є позиція Петра Порошенка та його прихильників, котрі в перші ж хвилини нарешті назвали Зеленського рішучим президентом, що вболіває за державу й ухвалює рішення в інтересах України. До цього і дороги не так будувалися і ліжка в лікарнях не так ставилися. А от санкції проти телеканалі 112 Україна, NewsOne та ZIK – це довгоочікуване і правильне рішення.

Але є один суттєвий нюанс. Рішення РНБО про санкції стосовно згаданих медіа ухвалено відповідно до постанови парламенту саме часів п’ятого президента Петра Порошенка. Однак відповідний президентський указ він не підписував, бо: не хотів поставити під сумнів процес виборів президента, які відбулись в 2019 році; СБУ погано працювала, і що нібито не можна вводити санкції проти громадян України. Принаймні такі його аргументи. 

Разом з тим не зрозуміло – можна чи неможна було Зеленському підписувати указ про санкції? Бо сам Порошенко 15 травня 2017 року підписав указ №133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», де були санкції і проти громадян України. А непрацююча СБУ тоді легко вивезла в мішку Саакашвілі за межі України і наступаючі президентські вибори не завадили ввести воєнний стан рішенням парламенту й РНБО.

Що тут скажеш? Політика, як бізнес, нічого особистого.

Але не Порошенком єдиним. 

Броунівський рух через закриття каналів Медведчукам  - це підводна частина айсбергу, за якою справді немає тиску на свободу слова а присутня складна внутрішньополітична гра не без участі об’єднаної Європи, США та Росії. Бо окрім Порошенка є й інші бенефіціари цього процесу, який сильно шкодить свободі слова в Україні, посилює соціальну напругу, знижує рейтинг Зеленського і розколює Україну. Але бенефіціарів цієї складної шахматної партії це ніколи не зупиняло. Нажаль.

Деталі гри поки що не мають чітких обрисів. Хіба що з підтримкою дій Зеленського виступив лиш Держдеп а ЄС до цього часу скромно мовчить і устами Макрона заявляє про дружбу з Росією. Лиш окремі політики Європи підтримують одну чи іншу сторону, не змінюючи при цьому глобальні геополітичні наміри США, примушуючи Європу та Росію до тісніших стосунків (в тому числі і руками України). 

Так, усе це виглядає не дуже привабливо і брудно.

А хто казав, що буде гарно й чисто? Шлях до становлення державності будь якої країни світу тернистий і непростий. І ми лиш на початку його.