Valerii Klochok: Якою буде буферна зона між Росією та ЄС на польсько-білоруському кордоні?

У сусідніх з ЄС країнах «знаходиться понад 20 млн потенційних біженців». Про це ще у 2015 році заявив єврокомісар з європейської політики сусідства та розширення Йоханнес Хан після прибуття на позаплановий саміт ЄС з міграції. Кризу 15-ого року називали найбільшою з часів Другої світової війни.

Але і стара, і нова Європа, усвідомлюючи масштаби загрози, все ж намагаються не помічати коріння цих проблем. Як на мене, то ці проблеми очевидні і полягають в неготовності ЄС та США сприяти економічному розвитку  країн Близького Сходу, Африки і особливо країнам буферної з Росією зони з пострадянського табору. До таких країн я б відніс і окремі країни, які є членами Європейського Союзу - наприклад, Греція, Болгарія, Угорщина. Ну і звісно це й ми – Україна.

Новий спалах неконтрольованої міграції Європейський Союз отримав два дні тому на кордоні Білорусі та Польщі. Учора поляки заявили, що через мігрантів на кордоні вони розглядають можливість повністю закрити цю ділянку.

Маю великий сумнів, що Польща самостійно ухвалює подібні рішення. На фоні непростих відносин з ЄС, перед загрозою втратити лояльність та допомогу Євросоюзу, я їх чудово розумію. Але що буде робити Європа далі?

Через свою недалекоглядність та жадібність до ресурсів і грошей ЄС втрачає прихильність, ба навіть більше – наживає собі ворогів. Такою стала для неї і Білорусь в особі останнього диктатора Лукашенка, як навесні його назвав держсекретар США Ентоні Блінкен. Хоча його так називали й раніше.

Американцям то міграційна криза Європи до одного місця. В них своя є. Лукашенко справді не подарунок. Але в Європі мали б розуміти, що «Может быть, он (Лукашенко) и сукин сын, но это наш сукин сын!». 

Вводячи санкції проти Білорусі, підігруючи Путіну в організації масових акцій протесу в Білорусі після президентських виборів у 2020 році Європа лиш прискорила інтеграцію Білорусі в путінську Росію. І сьогодні точка неповернення пройдена. 

Простого шляху зближення з Білоруссю, «замирення» Лукашенка та відновлення дружніх стосунків з Білоруссю у Європеського Союзу не буде. Будь-яка протидія зі сторони ЄС лише поглиблюватиме кризу. І простого рішення виходу з кризи не знайти. Буде дуже болісно.

Сьогоднішні події пішли ще далі - у Німеччині пропонують домовитися з Україною про тимчасове розміщення «нелегалів Лукашенка». 

Єдине запитання – гроші на них дадуть чи позичать під відсотки? 

Відверто кажучи, ЄС чим далі тим відвертіше юзає своїх «партнерів», безпардонно та безцеремонно. І це стосується не лише України.

Згаданий мною вище позаплановий саміт ЄС з міграції 2015 року також мав подібний підтекст. Тоді  головним завданням ЄС ставив створення фільтраційних центрів для мігрантів у прикордонних країнах співтовариства, в першу чергу Італії та Греції для оперативної реєстрації мігрантів, що прибувають і прийняття на місці рішень, хто з них може претендувати на притулок в Європі. Лунала заради правди і пропозиція від ЄС щодо активізації зусиль з охорони кордонів і надання фінансової допомоги суміжним країнам, щоб створити кращі умови для перебування біженців там. 

Але не всі радісно сприймали таку прозицію і обережно натякали на небажання вчиняти подібним способом. До прикладу, прем'єр-міністр Болгарії Бойко заявляв, що балканські країни готові закрити свої кордони, щоб не ставати буферною зоною для прибуваючих на територію Євросоюзу мігрантів. Іншими словами – ми також не хочемо бачити у себе мігрантів, навіть за ваші гроші.

Інцидент на кордоні Польщі та Білорусі триває. І якщо війна в Україні відбувається у буферній зоні між ЄС та Росією то в Білорусі така буферна зона відсутня. І це виклик для ЄС.