Вадим Трюхан: Зовнішня політика України: без провалів, але й до проривів далеко

Насправді, були як доволі вдалі зовнішньополітичні події, так і паузи чи навіть відкати назад там, де очікували на результат.

До позитивів варто віднести як мінімум 5 подій.

Перша. Отримання 12 червня ц.р. Україною статусу країни партнера НАТО з розширеними можливостями. Для більшості оглядачів рішення Північноатлантичної Ради стало абсолютно неочікуваним. Більше того, його “проспали” російські спецслужби. Історія на кшалт  гучного провалу по ПДЧ у 2008 році, завдяки зусиллям російських дипломатів і розвідників, цього разу не повторилась. Враховуючи це, незважаючи на певний символізм цієї події, адже вона не означає якогось серйозного просування до членства в НАТО, вважати її перемогою української дипломатії можна сміливо.

Друга. Візит Президента Зеленського до Великої Британії 7-8 жовтня ц.р., під час якого було підписано Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство і два меморандуми - про посилення військового і військово-технічного співробітництва і про співпрацю з Експортно-кредитним Агентством. Фінансове забезпечення на 1,25 і 2,5 млрд.фунтів стерлінгів відповідно, - безпрецедентне у відносинах між двома країнами.

Третя. Старанне уникнення втягування України у вибори в США. Насправді, зважаючи на те, який шалений тиск вчинявся на офіційний Київ з Вашингтону, це було надзавдання, і з ним, як це не виглядає фантастично, Банковій вдалося справитися. 

Четверта. Успішний, як для пандемічного року і неоднозначних внутрішньополітичних перипетій в Україні саміт з ЄС 7 жовтня ц.р., який став першим заходом такого рівня для ЄС з початку карантину. Під час нього було прийнято доволі сильну спільну заяву, в якій зафіксовано важливі для України положення, в першу чергу щодо відновлення безвізу після ослаблення пандемії, початку переговорів щодо перегляду Угоди про Асоціацію, руху в напрямку до промислового безвізу, подальшої інтеграції ринків тощо.

П'ята. Значне покращення відносин з Польщею. Низка контактів на найвищому та високому політичних рівнях стали наочним свідченням того, що при наявності доброї волі обох сторін, навіть найчутливіші поблеми не можуть стояти на заваді взаємовигідного діалогу. Особливе значення у цьому контексті мали робочий візит Президента Зеленського до Польщі 26-27 січня та офіційний візит Президента Дуди до України 11-13 жовтня ц.р.

Були й інші позитивні рухи, зокрема на турецькому напрямку, у відносинах з Австрією, Азербайджаном, Словаччиною, Швейцарією, в рамках ООН тощо.

Водночас, не можна оминути й декілька чутливих напрямків, на яких не вдалося досягнути бодай якихось точкових  результатів.

У першу чергу це стосується відносин з Росією. Перспектив завершення війни, розв'язаної Кремлем проти України на початку 2014 року, як не було, так і немає. Хоча, заради справедливості, слід відзначити, що інструментарій досягнення прогресу в односторонньому порядку, яким володіє Україна, вкрай обмежений. Водночас політичної волі в Москві залишити Україну в спокої, не говорячи вже про відновлення status quo, яке існувало станом на лютий 2014 року, як не було, так і немає.

По-друге, не зважаючи на всі потуги особисто Президента Зеленського, у зв'язку з відомими подіями в Білорусі і ставленнням до них  офіційного Києва, вкрай зіпсувалися відносини з цією державою. Відтак загроза з Півночі для України зросли в рази, що вимагає виділення значних ресурсів на охорону українсько-білоруського кордону.

По-третє, багатообіцяюча відлига у відносинах з Угорщиною, конструктором якої був Міністр Дмитро Кулеба особисто, який навіть здійнив автомобілем виснажливий візит до Будапешту під час весняного карантину, завершилася так і не увінчавшись результативним проривом. Хто винен у тому, що сторони знову, і то ще більш жорстко, побили горшки достеменно досі не відомо. Проте програли вже обидві країни.

По іншим же напрямках не було ні проривів, ані провалів. Китай і АТР загалом, Близький Схід, Африка та й Латинська Америка, незважаючи на доволі плідні контакти по військово-технічній тематиці з Бразилією, все ще залишаються перспективними регіонами, до яких, всупереч  доволі великій кількості   заяв з вуст головних дипломатів країни, в України все ніяк не дійдуть руки…