Бідність в Україні: зарплати зростають, але грошей більше не стає

Бідність в Україні: зарплати знову ростуть

Новий місяць приніс нову хорошу статистику "з полів": зарплати в Україні знову виросли. Нехай і ненабагато – всього на 1,4%, але, тим не менш, середня зарплата за підсумками вересня склала 10 687 грн. на місяць.

Найбільше за статистикою заробляють в столиці – 15 626 грн.на в місяць. Також межу в горезвісні 10 тис. грн. зарплати перетнули ще у декількох регіонах: Донецькій (11 907 грн.), Київській (11 166 грн.), Дніпропетровській (11 078 грн.), Полтавській (10 501 грн.), Запорізькій (10 497 грн.) і Миколаївській (10 193 грн.) областях.

Здавалося б, живи і радій, особливо в регіонах-лідерах. Але не все так просто. Більшість українців вважають, що заробляють до образливого мало, а всілякі опитування показують, що грошей нашим співгромадянам хронічно не вистачає.

Тієї ж думки дотримуються і міжнародні агентства, раз за разом стверджуючи, що українці є найбіднішими в Європі. Зокрема, як показали дані дослідження, проведеного GfK Purchaseing Power Europe 2019, у середнього українця грошей у вісім разів менше, ніж у середнього європейця. І в цілому Україна займає останнє місце по купівельній спроможності громадян серед 42 країн Європи.

Автори дослідження наводять цифри: у той час як середній наявний дохід після вирахування податків на одного мешканця Європи становив у 2019-му 14 739 євро, середній українець має в своєму розпорядженні суму в 1830 євро.

До речі, перше місце з сумою в 67 550 євро на людини займає Ліхтенштейн – місцеві щасливчики майже уп'ятеро багатшими середнього європейця. "Срібло" в рейтингу дісталося Швейцарії (42 067 євро), а "бронза" – Люксембургу (35 096 євро).

Бідність в Україні: кого віднести до бідних

Дивлячись на такі суми, українцям дійсно можна впасти в депресію: аж надто жебрацькими виглядають вітчизняні доходи. Однак економісти, хоча в цілому і погоджуються з тим, що надто багатими нас не назвеш, все ж радять не поспішати з висновками.

"Як відомо, бідність – це стан, який не дозволяє людині задовольнити свої основні потреби, – зазначив в бесіді з виданням "Коментарі" економіст Андрій Мартинюк. – Просто по абсолютному розміру доходів неможливо визначити, бідна людина, чи ні. Тут є дуже багато додаткових опцій: які потреби в даному суспільстві вважаються основними (наприклад, у південних країнах немає потреби в теплому одязі і взутті, вони менше витрачають на опалення або не витрачають зовсім, тощо), а також, як дорого вони обходяться в конкретній країні".

Зрозуміло, що чим багатше живе світ, тим більше розширюється список необхідних речей. Умовно кажучи, каже експерт з роздрібної торгівлі Андрій Куценко, поки в одних країнах автомобіль все ще залишається розкішшю, в інших – він уже давно став засобом пересування.

Тим не менш, є Глобальний індекс бідності від ООН, що враховує три групи факторів: здоров'я (харчування, дитяча смертність, доступність та рівень медпослуг), освіта (доступність і тривалість шкільного навчання), умови життя (доступ до чистої питної води, електрики, каналізації, якісного палива, а також наявність холодильника, телефону, телевізора). При цьому, розглядаючи ці фактори, важливо розуміти, з яких причин в родині того ж телевізора – він вважається "безкорисним ящиком" чи на його придбання немає коштів? І якщо в другому випадку можна говорити про одну з ознак бідності, то в першому – ні.

Бідність в Україні: дивлячись з чим порівнювати

У Європі – свої критерії, які, втім, виявляються абсолютно безглуздими, якщо порівнювати країни ЄС з більш бідними державами. Але для внутрішньоєвропейського порівняння вони цілком підходять.

Наприклад, у Європі вважається, що родина є бідною, якщо не може собі дозволити мінімум п'ять опцій з перерахованого: оплатити оренду житла, оплатити комунальні рахунки, опалювати житло до достатньої температури, їсти м'ясо або рибу через день, провести відпустку далеко від дому, поміняти (при бажанні) старі меблі, придбати (при бажанні) комп'ютер, автомобіль, новий одяг, дві пари взуття на кожен сезон, пообідати в ресторані хоча б раз на місяць, організувати дозвілля два-три рази в місяць, щотижня витрачати певну суму на власні потреби, впоратися з непередбаченими фінансовими витратами. Але, зрозуміло, що такий щедрий перелік підходить далеко не всім. Причому, не тільки країнам Африки, але і нам.

Або, ось, наприклад, ще один спосіб: порівнювати ВВП на душу населення в різних країнах. Правда, справедливим таке порівняння для визначення рівня життя здається тільки на перший погляд. Адже, очевидно: чим більше розрив у доходах між найбагатшими та іншими членами суспільства, тим основна маса громадян країни живе бідніше. Тобто, навіть якщо ВВП на душу населення у неї такий самий, як в країні, де такий розрив невеликий, говорити про те, що рівень життя в обох країнах приблизно однаковий, не можна.

Бідність в Україні: худо-бідно

Порівнювати країни одна з одною, хоча і цікаво, але часто не дуже продуктивно з наведених вище причин. Тому в кожній країні рівень життя визначається за своїми внутрішніми критеріям. Наприклад, в Україні встановлено прожитковий мінімум і різні соціальні стандарти, включаючи мінімальні зарплати і пенсії.

На сьогодні прожитковий мінімум в Україні складає 1936 грн., мінімальна зарплата – 4173 грн. Варто зазначити, що це досить зручні для уряду цифри, які дозволяють сказати, що зарплати в країні більш ніж уп'ятеро перевищують прожитковий мінімум в 2,5 рази – мінімалку.

Однак самі українці такою статистикою не дуже задоволені і хотіли б заробляти більше. Особливо враховуючи рівень життя в сусідніх країнах і нашу хронічну звичку постійно огладываться на сусідів.

Не дивно, що опитування кадрових порталів раз за разом показують: головним мотиватором на роботі для співробітників з будь-яким досвідом, знаннями і прагненнями є зарплата.

Роботодавцям про це чудово відомо, тому на етапі підбору персоналу вони готові активно обговорювати грошові питання, пропонувати вигідні умови і йти назустріч. Але як тільки співробітник потрапив у команду, питання зарплати тут же відходить на другий план, і зовсім даремно.

Практика показує, що часи, коли українці були готові працювати за грамоти і усні заохочення, залишилися в минулому. Це не добре і не погано, просто пріоритети змінюються, і ми все більше наближаємося до західних сусідів в розумінні, що робота в першу чергу повинна приносити гроші.

Читайте Comments.ua в Google News