Країни Європи сприяють вивезення товарів з територій Л/ДНР, - розслідування

Останні декілька років перед початком бойових дій на Донбасі, в українському суспільстві з подачі певних політиків обговорювали тезу, згідно якої саме Донецька і Луганська області були "годувальницями" всіх інших регіонів України. Прихильники даної теорії в якості доказів вказували на видобуток антрациту та вугільної продукції, а також виробництво коксохімічної продукції для металургії. Пам'ятаючи про це, видання "Коментарі" вирішило з'ясувати, як на сьогоднішній день йдуть справи в даних галузях, враховуючи непідконтрольний Україні статус частини територій Донецької та Луганської області.

Не секрет, що основними споживачами вищевказаних товарів були підприємства, що знаходяться на території України. Відповідно, не маючи можливості відправляти продукцію в Україну, її повинні перестати добувати. Другий варіант — всі поставки здійснюються, але за нелегальними схемами.

Як відомо, на сьогоднішній день вивезення антрациту, вугільної і коксохімічної продукції з тимчасово непідконтрольних Києву територій категорично заборонено. Будь-які фінансові і комерційні взаємодії з так званими "ДНР" і "ЛНР" розглядаються як фінансування цих псевдореспублик і передбачають накладення санкцій на причетні до цього процесу компанії та підприємства.

Але, проаналізувавши аналітичні звіти за жовтень 2019 року – лютий 2020-го, ми виявили, що товар "Л/ДНР" все ж надходить в Україну. Більш того, згідно з залізничним відомостями з перевезення вищезазначених товарів з РФ, з'ясовується, що товар також вивозять в саму Російську Федерацію, а також експортують в Грузію, Туреччину, Фінляндію, Білорусь, Польщу, Румунію, Казахстан, Іспанію, Італію, Індію, Болгарію, Чехію – і це далеко не повний список країн.

Відповідно до звітів, відвантаження здійснюється з нехарактерної залізничної станції відправлення в Ростовській області. При цьому вантажовідправник не є вугледобувним підприємством. Так, в Ростовській області Російської Федерації видобуток антрациту здійснюють три виробника (легальні вугледобувні підприємства), а саме: АТ "Донвугілля" (станція навантаження Божковська), АТ "Шахтоуправління "Обухівська" (станція навантаження Зверевська), ТОВ "Шахтоуправління "Садкінське"/ТОВ "Гуковопогрузтранс" (станція навантаження Чапаєвка-Ростовська).

Не секрет, що в Ростовській області не виробляють коксохімічну продукцію (кокс, коксовий горішок, коксова дрібниця), з тієї простої причини, що в даному регіоні немає коксохімічних підприємств.

У звітах чітко видно, що левиний обсяг товару, що вивозиться через вантажовідправника — Автономну некомерційну організацію "Центр ефективних логістичних рішень" (як раніше через південноосетинський "Внєшторгсервіс" і "Газ-Альянс"). Зареєстрована дана компанія в Нижньому Новгороді, а не в Ростовській області. Повна назва даної компанії, яка в місяць здійснює відвантаження близько 350 000-450 000 тонн товару ніяким чином не вказує на діяльність, пов'язану з видобутком антрациту та вугільної продукції, а також виробництвом коксохімічної продукції. На даному підприємстві немає жодної ліцензії на видобуток, воно не входить в жоден холдинг, у його власності немає коксохімів.

Зазначені в звіті процеси можуть бути нічим іншим, як схемою вивезення товарів з тимчасово непідконтрольних владі територій.

Більш того, якщо скористатися програмою "Google Maps" і подивитися, де знаходиться основна станція навантаження Успенська, то можна помітити, що вона є прикордонною між Російською Федерацією і Україною. Відстань від місць навантаження легальних вугледобувних підприємств Ростовської області до станції Успенська становить:

1) Звєрєвська — Успенська — 214 км;

2) Чапаєвка-Ростовська — Успенська — 158 км;

3) Божковська — Успенська — 231 км.

Отже, легальні вуглевидобувні підприємства, навіть при дефіциті своїх навантажувальних потужностей, не будуть використовувати дану станцію для своїх навантажень через її віддаленість.

Що ж стосується коксохімів, то, як ми вказали вище – в Ростовській області їх немає, а значить 30 000 – 50 000 тонн коксохімічної продукції не можуть добуватися там. Висновок напрошується тільки один – мова йде про конкретну схему вивезення товарів з Л/ДНР.

Також звертає на себе увагу і той факт, що все легальне вугілля з Ростовської області оформлюється в митному відношенні в Ростовській митниці, в той час як даний товар чомусь оформляється у Таганрозькій митниці. Звичайно ж, ніхто особисто з Таганрога не приїжджає в Ростов, щоб "оглянути" нелегальне вугілля. Таке оформлення — своєрідний спосіб "сортування" на "свій-чужий". Причина в тому, що ростовські митники прекрасно знають географію і розуміють, що найближчі російські родовища антрациту від місця оформлення — в 150-230 км. Адже саме тому у себе вони оформляють тільки легальний антрацит.

Копії залізничних накладних, з яких видно, що товар оформлений не в Ростовській області додаються.

З залізничних звітів також видно, що є інші більш дрібні схеми відвантажень нелегального антрациту, в яких задіяні вантажовідправники: ТОВ "Схід-вугілля", ТОВ "Ростуглемет", ТОВ "Еко-Транс", ТОВ "Алмазна-ДК", ТОВ "Венера", ТОВ "НТС-Ресурс". 

Певно, є інші висновки та інші підтверджуючі факти, але для того, щоб скласти повну картину цих даних достатньо.

Незрозуміло лише, чому в експорті нелегальних товарів беруть участь країни ЄС та інші досить близькі Україні за відносинами країни. Не виключено, що їх можуть вводити в оману організатори цієї схеми, а досконально вникнути в історію поставки товару не в усіх є можливість і бажання.

Втім, є версія, що як мінімум у частині країн є розуміння картини того, що відбувається. До прикладу, в минулому році польські, чеські і словацькі журналісти опублікували цикл статей, простеживши ланцюжок вугілля з Донбасу прямо на підприємства у своїх країнах.

"Вугілля з окупованого Донбасу дешевше російського. У ньому вищий вміст сірки. Отже, він менш якісний. Також на збіднілому Донбасі дешевша робоча сила, і ніхто не інвестує в розвиток шахт. Крім того, Східна Україна знаходиться значно ближче до Європи, ніж сибірські копальні, а значить, транспортування обходиться дешевше. А логістика відіграє важливу роль для кінцевого споживача", — йдеться в спільному розслідуванні.

Після публікацій східноєвропейських журналістів, як не дивно, не було ані гучних відставок, ані санкцій проти підприємств, які в Польщі, Чехії і Словаччини купують донбаське вугілля. Більш того, проти самих же розслідувачів ледь не завели справу через погрози добросусідським відносинам з Україною. Одна з причин — на іншому кінці ланцюжка поставок — платники податків, які відраховують частину грошей у бюджети цих європейських країн.

Відсутність резонансу в Європі зрозуміла: виробники отримують дешеве вугілля і його походження їх мало цікавить. Але як довго з цим підходом буде миритися Україна? Адже фактично наші європейські партнери займаються нічим іншим, як фінансуванням тероризму.

Читайте Comments.ua в Google News