Туреччина в односторонньому порядку проводить буріння свердловин в ексклюзивній економічній зоні Республіки Кіпр, порушуючи її суверенітет. Турецький уряд ігнорує вимоги кіпрської влади вивести з ексклюзивної економічної зони бурильні судна. Паралельно, у протиріччі участі у Північноатлантичному альянсі, влада Туреччини придбали у РФ зенітно-ракетні системи С-400, які не сумісні із західною системою озброєнь. Здійснюючи тиск на Туреччину, США та країни-члени ЄС можливо зіткнутися із суперечливими наслідками.

Санкції проти Туреччини: газове питання

ЄС 15 липня заморозив діалог з Туреччиною з приводу угоди про співробітництво у сфері авіації. Цей документ надає нечленам ЄС 50-відсоткові знижки на квитки на пасажирські рейси в країни ЄС. Таку угоду було підписано зі США.

В Анкарі розраховували, що збільшення пасажиропотоку між Туреччиною і ЄС принесе в скарбницю не менше 5 млрд євро доходу, будуть створені додаткові робочі місця. Також міністри домовилися, що скоротять обсяг фінансової допомоги Туреччині до 2020 року. У 2014-2020 рр. з європейського бюджету планувалося виділити 4,5 млрд євро в рамках так званої допомоги на підготовку Туреччини до членства в Євросоюзі. Міністри закордонних справ європейських країн закликали Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) не надавати Туреччини преференції у сфері кредитної політики. У 2018 році ЄЦБ виділив Туреччині понад 350 млн євро в якості кредитів. Євросоюз попередив владу Туреччини, що це тільки початковий пакет санкцій і якщо буріння шельфу Кіпру не буде припинено, то будуть введені нові обмежувальні заходи.

Політика санкцій ЄС стосовно Туреччини піддається логічному поясненню. На думку міністра з європейських справ Німеччини Міхаеля Рота, Туреччина здійснює провокаційні дії і тому Євросоюз вирішив надати підтримку Республіці Кіпр (грецький Кіпр). Республіка Кіпр входить до складу Євросоюзу з 2004 року.

Політолог-міжнародник Георгій Кухалейшвілі вважає, що обмежувальні заходи ЄС проти Туреччини свідчать про те, що європейці підтримують греків-кіпріотів у суперечці навколо розділу нафтових і газових покладів на шельфі Кіпр, яка йде корінням у події 35-річної давності. У 1974 році Республіка Кіпр втратила контроль над населеною переважно етнічними турками північною частиною острова. Тоді прем'єр-міністр Греції Адамандіос Андруцопулос спробував реалізувати ідею так званого енозиса – об'єднання Кіпру до складу Греції і створити загальну грецьку державу, підтримавши державний переворот на острові. Після державного перевороту на Кіпрі і приходу до влади президента Нікоса Сампсона, на острові почалися зіткнення між місцевими греками і турками, які не бажали стати частиною Греції.

Під приводом захисту турків-кіпріотів від етнічних чисток на півночі острову висадилася турецька армія захопила третину території Республіки Кіпр. На окупованих територіях була створена невизнана Турецька Республіка Північний Кіпр (турецький Кіпр).

Турецькі сепаратисти вимагають розділу ресурсів Кіпру і користуються повною підтримкою Туреччини. Уряд Республіки Кіпр виступає проти і не визнає претензії турецьких сепаратистів. Раніше Анкара перешкоджала розвідці нафти і природного газу Нікосією.

У 2002 році кораблі Туреччини не пустили геолого-розвідувальне судно греків-кіпріотів до родовищ, а в 2018 році – судно італійської нафтової компанії Eni. З недавніх пір турецький уряд змінив тактику, обзавівся власним геолого-розвідувальним флотом і став робити спроби самовільно добувати вуглеводневі ресурси без узгодження з греками-кіпріотами.

Глава МЗС Туреччини Мевлют Чавошоглу вважає, що бурильні роботи триватимуть поки уряд Республіки Кіпр розділить нафтові родовища як того хочуть турки-кіпріоти. Лідер турків-кіпріотів Мустафа Акінчи запропонував президенту грецького Кіпру Нікосу Анастасиадису створити спільний комітет з управління бурильними роботами на офшорних нафтогазових родовищах.

На думку Кухалейшвілі, президент Туреччини Реджеп Ердоган розраховує використовувати дестабілізацію обстановки в ексклюзивній економічній зоні Кіпру для відволікання уваги турецького суспільства від соціально-економічної кризи в своїй країні, напрацювати рейтинги своєї "Партії справедливості і розвитку", яка програла опозиції на виборах мера столиці.

Провокаційна поведінка Туреччини зачіпає енергетичні інтереси ЄС та США, оскільки їм вигідно збереження стабільності на Кіпрі. В ексклюзивній економічній зоні Кіпру розвідкою нафти і природного газу займаються американські компанії Exxon Mobil, французька компанія Total, британська фірма British Petroleum. Видобуток природного газу та нафти західними компаніями в Східному Середземномор'ї вписується в стратегію Єврокомісії щодо диверсифікації шляхів постачання енергоносіїв та зменшення залежності від Росії. На думку помічника держсекретаря США Філіпа Гордона, участь американських фірм у розробці нафтогазових родовищ на шельфі Кіпру грає позитивну роль у процесі врегулювання Кіпрського конфлікту.

Американський дипломат підтримує об'єднання грецького і турецького Кіпру федерації. За допомогою санкцій Євросоюз намагається змусити Туреччину не порушувати інтереси американських і європейських компаній і не створювати перешкоди для мирних переговорів греків-кіпріотів з місцевими турками.

Санкції проти Туреччини: ракетна проблема

Слідом за санкціями Євросоюзу пішли заходи тиску США проти Туреччини. Адміністрація президента США Дональда Трампа 17 липня виключила Туреччину з програми багатоцільових винищувачів F-35. Так відповіли Штати на початок поставок з Росії систем С-400.

Американці відмовляються від своїх планів передати Туреччині сотню літаків і надати турецьким підприємствам ліцензії на випуск понад 900 шт. запасних частин. США практикують передачу своїх оборонних технологій партнерам по НАТО (Туреччина вступила в НАТО в 1952 р.). Американська влада побоюється, що в нинішніх умовах росіяни можуть отримати доступ до секретних військових технологій, використовуваних у винищувачі F-35. В даних винищувачах застосовується стеллс-технологія, застосування якої дозволяє зробити бойову машину малопомітною для противника.

Обмежувальні заходи США розраховані на те, щоб змусити Туреччину не порушувати пріоритети НАТО, утриматися від зближення з Росією й Іраном, припинити робити спроби посилити свій регіональний вплив на шкоду інтересам США і їх союзників на Близькому Сході. Купуючи С-400, Туреччина демонструє свою самостійну зовнішню політику і незалежність від позиції Білого Дому. Туреччина відмовляється надавати США свої бази для проведення військових операцій, критикує санкції США проти Ірану та взаємодіє з Росією щодо врегулювання сирійського конфлікту.

Санкції проти Туреччини: негативні наслідки

Вжиті Заходом обмежувальні заходи не справили на уряд Туреччини серйозного враження. Турки вже заявили, що не збираються припиняти геолого-розвідувальні роботи в ексклюзивній економічній зоні Кіпру або розривати контракт на придбання російських ракет.

Санкції ЄС не зачіпають життєво важливу для Туреччини сферу торгівлі. Євросоюз є найбільшим партнером Туреччини у сфері експорту та імпорту. Обмежувальні заходи можуть спровокувати ще більше віддалення від Туреччини США, НАТО і ЄС.

Розуміючи, що в нинішніх умовах європейці не будуть продовжувати переговори про вступ Туреччини в ЄС, а американці не стануть поставляти сучасну зброю, Ердоган може поглибити співпрацю з Росією і Китаєм. Росія вже запропонувала Туреччині розширити військово-технічне співробітництво і закупити багатоцільові винищувачі Су-35. Потенційним постачальником малопомітних літаків в Туреччину може стати Китай, який в 2017 році прийняв на озброєння багатоцільовий винищувач J-20.

Ердоган може зробити непередбачувані кроки у відносинах із ЄС, у тому числі відмовитися від дотримання домовленостей про розміщення близькосхідних біженців. В такому випадку не менше 3 млн осіб, які зараз перебувають в Туреччині, рушать в європейські країни. Санкції може використовувати на свою користь турецька опозиційна "Республіканська Народна Партія", яка розширила присутність на місцях за підсумками місцевих виборів. Обмежувальні заходи Заходу можна розглядати як початок міжнародної ізоляції Ердогана. Санкції посилять невдоволення Ердоганом і його партією серед мешканців великих міст, які підтримують опозицію.