Оленка Клочко: Час повертатися додому(?/!)

Якщо не зважати наприфронтові райони, то Україна майже повернулася до мирного життя.Звісно, повітряні тривоги залишаються, продовжуються також і ракетні удари,протевже багато де є обладнані укриття, добре відпрацьована система евакуації та наше ППО разом з зарубіжними системами ПРО справляються зі своєю роботою. У містах життя йде своєю чергою, працюють кафе, відкриті торгівельні центри, сфера послуг повністю доступна для мешканців відбудованих міст. Залишається лише два питання: Коли ми переможемо? Та як повернутися в Україну тим,  хто поїхав?

Якщо на перше питання відповідь нам мають дати представники Збройних Сил, то щодо другого питання – ми можемо спробувати відповісти самі.

Почнемо здалека: чи потрібно повертатися? І кому потрібно?

За цілий рік туга за домом та рідними, які залишилисяв Україні, посилювалася щодня, та вже лізе через край терпіння. Зима закінчується, і порушення критичної інфраструктури вже не так лякають. Залишатися в чужій країні, яка хоча і тепло прийняла нас – таке собі задоволення. Дім, він,тому й дім, що там, навіть під час війни, відчуваєш себе безпечніше, ніж в іншійкраїні. Багато хто вже повернувся,але, за словами прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, за різними оцінками за кордоном зараз вимушено залишаються від 5 до 7 мільйонів українців. «До 90% тих, хто виїхав, хочуть повернутися додому. Такими є дані соцопитувань», - повідомив Шмигаль в інтерв’ю Інтерфакс-Україна.

Проте існують також причини не повертатися – і це не лише матеріальне питання: чи то дім,чи кошти, на які потрібно буде жити (ми люди кмітливі і щось обов’язково вигадаємо). А от що робити зіставленням до себе? Особливо -ставлення до чоловіків, що поїхали.Воно, сказати правду, не надто шанобливе, хоча вони лише дбали про свої життя та життя своїхродин (адже що може бути ціннішим за це?). Як дорослому чоловікові дивитися іншим в очі, та бути головою сім’ї, коли всюди йому нагадуватимуть про його, так звану, втечу? Як зробити надважкий крок через тавроутікача?Багато хто задається питанням - як їм повернутися назад, як переступити крізь себе, аби зновужити в себе вдома, як і раніше?

Потрібно бути сильним та сміливим для того, аби повернутися. Може навіть доведетьсязвернутисяпо допомогу до спеціалістів перед подорожжю до України. Треба розуміти, що буде важко, і вирішувати цю проблему. Але що ж чекає далі на тих, хто пройшов цей важкий шлях додому, після вирішення цієїпроблеми?

А далі, скоріше за все, от що – повістка та новийшлях, і нові проблеми,однак цього разу вдома, де, як здавалося, усі один за одного. Вже є велика кількість  відео, де люди падають непритомні, їх тягнуть до автівок, чи силою несуть представники воєнкоматів, або навіть зовсім погрожують зброєю. Невже всі чоловіки змушені опинитися в окопах поряд з гарматами? Невже всі повинні пропустити крізь себе первісний жах смерті?

Тому люди і не поспішають повертатися, їм не стільки соромно, а більшестрашно, так само, як і насамому початку війни. Яку би зброю нам не постачали, та скільки грошей не давали бна допомогу, людей може переконати лише людське ставленняодне до одного.