Оленка Клочко: "Українізація" Польщі: хто і чому боїться українців (частина 2)

Як і обіцяла у першій частині,  представляю вам детальний розбір польської брошури "Стоп українізації Польщі".

Книжечка містить 62 сторінки та складається з 4 розділів, у яких докладно розписано, які загрози для польського суверенітету являють собою українці, та які дії та політичні кроки необхідно здійснити, аби цих загроз позбутися.

Одразу ж у вступі автори спростовують позицію офіційних польських ЗМІ та провладних політиків про те, що можливе явище зміни етнокультурного складу польської спільноти за рахунок українців є об'єктивним, самобутнім та НЕполітичним явищем. Вони стверджують, що ці зміни є політичним рішенням, офіційно закладеним у законодавство країни.

У польському законодавстві дійсно зафіксовано, що польський кордон повністю відкритий в українській частині для прийому "спеціальних біженців", тобто всіх громадян України; право для українців через 9 місяців перебування подавати заявку на посвідку на постійне проживання, а для тих, хто отримав статус біженця - через два роки отримати громадянство.

За офіційними даними, наразі у Польщі перебуває близько 3,5 мільйонів українців, більшість з яких зможуть вже у листопаді отримати посвідки на постійне проживання. На думку авторів видання, темпи, масштаби та неконтрольованість імміграції лише з однієї єдиної країни призведуть до швидкого заміщення місцевого населення на іншу культуру. Ці темпи і масштаби безпрецедентні та перевищують навіть подібні процеси у Західній Європі. Головна загроза тут полягає саме в тому, що через ідентичність національності мігрантів закладається фундамент для переформатування Польщі на двонаціональний гібрид.

Приблизно такими наративами пронизана уся книжка, яку доволі активно розповсюджують прихильники руху "Конфедерація Корони Польської".

Найцікавіша та найконкретніша у брошурі - 3 частина, де розписані загрози від міграції українців практично у кожній сфері польського життя. 

Коротко про них:

1. Фінансова проблема. На утримання та допомогу українським біженцям, включаючи дітей, на рік необхідно більше 4 млрд злотих (майже 32 млрд гривень) з місцевих бюджетів. При цьому ці витрати важко контрольовані, адже розподілені по різних міністерствах та установах.

2. Наявність різноманітних та істотних пільг та матеріальної підтримки стимулює українців до економічної міграції. Виходить, що в тому числі і з кишень бідних поляків платять допомогу українцям на новеньких машинах.

3. Суспільна безпека. Автори посилаються на дані Управління боротьби зі злочинністю ООН, відповідно до яких рівень вбивств в Україні у 8-10 разів вищий, аніж у Польщі. Також поляки побоюються контрабанди зброї та приїзду досвідчених бійців з України, що спровокують вибух злочинності у польських містах.

4. Ринок праці та житла. Ця проблема існувала ще до війни в Україні: українці погоджувалися на значно нижчу зарплату, аніж поляки. Наразі додалася ще одна проблема: державні пільги на працевлаштування українців. Через це роботодавці знижують зарплати та звільняють старих працівників, що фактично є дискримінацією по відношенню до поляків.

5. Перевантаженість системи охорони здоров'я та освіти. Раптова поява 2,5 млн людей - це велике навантаження на соціальні системі. Частково вони компенсуються додатковими фінансами. Проте у найбільш завантажених місцях просто не вистачає кадрів. Через це знижується якість та доступність для поляків державних послуг, що призводить також до додаткових витрат громадян на послуги приватних компаній. Наприклад, українці отримали право користуватися безкоштовно певними послугами, які для поляків є платними, або без черги потрапляють в садок, школу чи до лікаря. Більше того, через переповненість польських навчальних закладів біженцями, польських дітей та студентів відмовляються приймати до шкіл та вузів.

6. Ризики епідемій та інфекційних захворювань. На тлі коронавірусних обмежень ставлення до можливих інфекцій та хвороб, які можуть бути привезені біженцями, з боку влади дуже поблажливе. Автори посилаються на дані ВОЗ, згідно яких, в Україні щорічно захворюють на ВІЛ/СНІД близько 260 000 осіб, помирає 3100, на туберкульоз в Україні хворіють у 7 разів частіше, аніж у Польщі, в тому числі на штам, стійкий до антибіотиків. Попри все, поляків закликали надавати  прихисток у себе вдома українцям, які не пройшли жодних медичних перевірок.

7. Ерозія етнокультурної структури Польщі. Після 2 Світової війни Польща стала моноетнічною державою, з дуже незначною меншістю. Наразі для українців Польща сприймається як найближча у культурному плані країна завдяки історичним зв'язкам та мовній схожості. Однак українці та поляки - це два різні народи, з різними культурними коренями та кривавою історією конфліктів. Поляки досі вважають, що сучасна історична політика України містить антиполоністичні наративи та шовінізм. Враховуючи наявну наразі кількість українців та спрощені умови для потенційного отримання громадянства Польщі постає можливість для створення у Польщі такого явища, як друге громадянство із усіма мовними, освітніми та політичними претензіями на спільне використання польського суверенітету. На думку авторів, це призведе до неминучих культурних та національних конфліктів, напруженості та дискримінації, як це демонструють приклади Західно-Європейських країн, та самої України.

У відповідь на ці загрози рух "Конфедерація Корони Польської" пропонує альтернативні дії, та лінію політичної поведінки стосовно українців-біженців, що зможуть убезпечити Польщу від "українізації":

1. Фільтрувати тих українців, кому надається допомога, тобто обирати лише тих, кому це дійсно потрібно, а не всіх, хто цього хоче. Головними критеріями має бути те, чи є реальна загроза життя, та фактичний матеріальний стан українця.

2. Обмежити фінансову допомогу кількаразовим мінімумом необхідним для порятунку життя (наприклад, 300 злотих).

3. Відновити посилений контроль на кордоні, а чоловікам заборонити в'їзд на загальних умовах.

4. Законодавчо заборонити будь-які прояви дискримінації по відношенню до поляків, зокрема, пільги чи субсидії для влаштування на роботу біженців, яких не мають поляки.

5. Скасувати привілеї для біженців у сфері медицини, надавати їм таку ж, як і полякам, але не більшу допомогу. Обмежити медицину екстреними випадками, а додаткову допомогу надавати лише за неможливості біженця отримати її на території України, наприклад, в областях, де не ведуться бойові дії.

6. Створити окрему тимчасову систему освіти для біженців із врахуванням мовних потреб та особливостей української освітньої програми. Навчання має проводитися окремо від польських дітей українським вчителями та не входити до польської системи освіти. Також має бути забезпечено навчання для російськомовного населення.

7. Ізоляція біженців для медичних перевірок та контроль стану їхнього здоров'я ще на кордоні.

8. Обов'язкова репатріація біженців на територію України після завершення бойових дій у регіонах їхнього проживання. Офіційна заборона та запобігання отримання українцями статусу національної меншості.

Такі от справи. З одного боку, все дуже детально та аргументовано розписано, за що монархістам - респект, а з іншого - усе це просякнуто величезним егоїзмом та цинізмом по відношенню до українців. Не добрим є те, що ці одіозні монархісти у деяких своїх тезах пронизливо точно описують незадоволення й тих поляків, які є прихильниками й більш традиційних демократичних політичних сил.