Оленка Клочко: Як польська мова може залишити Україну без людей

Ви замислювалися про те, що люди можуть не повернутися? Квартира навпроти, де ви часом збиралися ввечері з сусідами - пограти в настольні ігри, випити келих вина, поки ваші й їхні дітлахи дуріють у дитячій за стіною, насолоджуючись дозволом не спати так пізно, -  стоятиме пустою...Парковка коло будинку навіть о 10 ввечері буде вільною, а багатоповерхівка - мурашник, з квартирами-сірниковими коробками, які раніше ввечері сяяли, немов медові соти, дивитиметься чорними плямами, з-поміж яких де-не-де мерехтітимуть поодинокі клаптики жилих осель.  

Вже закінчиться війна, а вони все не вертатимуться. Ви знатимете, що у їхній родині, дякувати Богові, всі живі, ніхто не загинув. І таких, тих, хто не повернеться, будуть тисячі...Ті, хто їхав на упередження, хто тікав, аби врятувати життя, хто не знав, куди податися, хто їхав тимчасово та збирався скоро повернутися, вони залишаться живі. Десь там.

Знаєте, який відсоток тих, хто передумав вертатися, приміром, з Польщі? 78% - відповідно до вересневого дослідження "Разумков центр"! Уявіть собі! 2,7 млн з тих 3,5 мільйонів осіб (за приблизними підрахунками), що виїхали у Польщу, не збираються вертатися назад найближчим часом. 13% з них розглядають можливість повернення не менше, ніж за рік після завершення війни. А 36% припускають, що могли б повернутися в Україну, коли там стане безпечно. 14% вже зараз кажуть, що не повернуться взагалі, або повернуться лише за умови наявності гідної роботи, кращої, аніж у Польщі.

Робота, до речі, - це ключова причина небажання українців повертатися. Як і раніше, коли не було війни, до Польщі їхали заробляти гроші, і зараз за ту ж саму роботу платять більше, ніж вдома.

Коли у Польщу рушив потік українців, польська влада зреагувала блискавично. Для біженців створили всі умови, зокрема дали право на працю. Так українські тимчасово переміщені особи дали поштовх для польської економіки. Якщо вірити дослідженням Національного банку Польщі, вона показала зростання, навіть попри видатки на допомогу українцям - їх перекрили податки, що платять працевлаштовані українці.

Зараз, на відміну від часів так званого "заробітчанства" до війни, йдеться не лише про так звані "жіночі" роботи: няня, покоївка, кравчиня, кухар, прибиральниця тощо, але й про висококваліфіковані професії: лікарі, вчителі, психіатри, програмісти, економісти і т.д. Відсоток українців, які отримали таку роботу в Польщі, доволі високий. Головна вимога - знання мови, без польської можна претендувати лише на прості посади. Проте польська влада заохочує українців  до вивчення польської, для цього є безліч можливостей  - створені безкоштовні курси та онлайн-навчання.

Справа в тому, що попри загальноприйняте уявлення про те, що у Європі достатньо знати англійську, Польща доволі консервативна у своїй національній мовній ідентичності. Відсоток поляків, та рівень знань англійської мови не сильно відрізняється від України, усі спілкуються польською. Тому про використання виключно англійської для працевлаштування навіть не йдеться, хіба що - у іноземних компаніях.

Відтак, вже протягом семи місяців левова частка тимчасово переміщених українців активно вивчає польську мову. Знаєте, за умови здібностей до навчання, сумлінності та хоча б поверхових знань англійської цього часу достатньо, аби почати доволі прийнятно не лише розуміти, але й говорити польською.

Мова - це зброя, інструмент тої самої сумнозвісної "м'якої" сили. А ми з вами добре знаємо, яку силу має наша, українська.  Можливість говорити мовою країни, де ти знаходишся, відкриває багато дверей та можливостей. Але не тільки: знання мови впливає на свідомість - якимось дивним чином дає почуття єдності та причетності до цих людей та цієї країни.

Через деякий час людина озирається: бачить свою прийнятну, або ж навіть класну роботу, отриману завдяки вивченню польської, бачить свою нову оселю, зйомну, але затишну, може, навіть, з квіткою у горщику, бачить дитину, яка під світлом ікеївської лампи у прописах виписує польські літери, які задали у школі, нову подругу зі спортзалу, що у будинку навпроти і корпоратив наступного тижня, на який шеф доручив підготувати меню...Бачить своє нове життя...і вже не хоче вертатися назад до старого, того, українського життя, яке потрібно неймовірними зусиллями почати з нуля.