Оленка Клочко: Як змінилося життя поляків через війну в Україні

Зараз з Україною весь світ. Але у першій лінії - Польща. Попри всі суперечки, поляки з щирим серцем допомагають біженцям, дають їм прихисток, їжу, одяг, надсилають гроші, допомогу та малюють підбадьорливі плакати, пишуть хештеги проти війни, прикрашають міста шедевральними графіті, у яких Путін уособлює усе зло на планеті.

Чи завжди тепер поляки будуть такими гостинними і доброзичливими до українців? Нинішня ситуація - це аврал, це екстрені заходи, коли українців рятують усім світом. Це заходи на перший час, підтримка та допомога. Проте, може минути кілька тижнів, чи навіть місяць, і тиск на Польщу та на кожного конкретного поляка більшатиме. І Польща потроху переставатиме бути такою гостинною для українців. Навіть без ретельного аналізу можна побачити кілька причин, що можуть до цього призвести.

• Економіку Польщі лихоманить від раптової великої кількості біженців.

- Більшість українців їде з України саме у Польщу і воліє лишитися саме тут. Високе демографічне навантаження впливає на постачання продуктів, ліків, предметів першої необхідності. Через попит, що виріс раптово постають проблеми з постачанням та логістикою.

- Збільшення пасажиропотоку та навантаження на транспорт жодним чином не покривається фінансово, оскільки для біженців оплата за проїзд скасована. Зараз ці видатки фінансує держава за рахунок резервів.

- Вартість оренди помешкань росте. Попри тисячі польських родин, які пропонують безкоштовний прихисток для постраждалих від війни, багато українців мають змогу та бажання зняти собі житло самостійно і за гроші. Кількість пропозицій житла значно менша за попит, виникає дефіцит, через це вартість оренди збільшується, а кількість варіантів зменшується. До того ж господарі приміщень прагнуть не проґавити шанс заробити, та підвищують ренту й для тих мешканців, що орендували приміщення ще до війни. Студенти та молодь змушені вибирати: чи погоджуватися на підвищення плати за житло, чи шукати більш дешеві варіанти, що в нинішніх умовах майже не реально.

- Українці демпінгують зарплати. Історія стара як незалежність, але така реальність. Українці погоджуються виконувати роботу за значно менші кошти, аніж поляки. Так було завжди, а зараз ситуація набрала нового відтінку: українці-біженці погоджуються працювати за ще менші кошти, аніж українці, які вже працювали в Польщі до війни. І це не лише у важких низькокваліфікованих сферах, де зазвичай працюють мігранти.

Уявіть собі ситуацію. Невеличке містечко. Кілька університетів. Студентки та студенти, як і всюди в Європі, працюють у кав'ярнях, барах, магазинах, ресторанах та готелях. Аж тут з'являється багато української молоді, яка потребує роботи, і погоджується працювати за вдвічі менші гроші. Працедавці ставлять умови своїм старим працівникам: або отримуватимеш менше, або я найматиму біженців. Починається конкуренція навіть за місця подробітку.

- У професійних сферах ситуація схожа. З України виїхало дуже багато хороших спеціалістів, які - і професіонали, і мови знають, і готові працювати, мають потенціал і таланти. Такі люди потрібні всюди, а їхня робота високо і дорого цінується. Аж раптом українські спеціалісти погоджуються працювати за нижчу ціну, аніж польські. При тому вони нічим не гірші за місцевих, а часом і кращі. Кого обиратимуть працедавці? Звісно, державні організації зараз підтримують своїх громадян. Проте приватний сектор не надто захоплюється філантропією.

Стереотипи та образ українців у Польщі.

Давайте прямо: українці у Польщі завжди сприймалися як робоча сила, як іноземці, які ніколи не стануть своїми, як бідна нація, яку варто пожаліти, але вважати рівними зовсім необов'язково. Така собі зверхність, з якою старша сестра, яка досягла успіху у столиці, дивиться на молодшу, яка закінчила ветеринарку і тепер працює на три села у провінції, де без неї не родиться не одне теля. Звучить не дуже, але реальність наразі така. 

Навіть якщо ти навчишся розмовляти польською без акценту, мешкатимеш у елітному районі і своєю платоспроможністю затьмарюватимеш багатьох пересічних поляків, ти все одно не станеш на одну щаблю з ними. Ти ризикуєш зустріти власника елітних апартаментів, який не захоче їх здати громадянам з українськими документами, власника кампанії, який не візьме тебе на посаду директора департаменту, бо його партнери можуть почути твій український акцент, та таксиста елітного трансферу, який огляне тебе з голови до ніг, коли назвеш йому адресу пункту призначення в фешенебельному районі Кракова. Авжеж не всі поляки керуються такими стереотипи, але їх достатньо.

Бандера, ОУН та УПА.

Політична історія зараз, звісно, не на часі. Втім більшість поляків мають родичів, бабусь та дідусів, які пережили ці страшні події під час Другої світової на Волині, вижили у концтаборах, і вважають, що кров їхніх рідних на руках українців. У них своя історія, не така, як наша. Вистачає тут і радикально налаштованих громадян, які досі мають реваншистські настрої  та вважають Львів та українську Волинь (і білоруську) польськими територіями. Поляки не схвалюють героїзації в Україні Степана Бандери та інших героїв ОУН-УПА, не викликають захвату у поляків і відповідні символи. Тому особливо ідейні вважають своїм обов'язком нагадувати про це зустрічним українцям навіть зараз, у часи війни.

Мігранти як явище.

Подивімося правді в очі. Серед українців завжди вистачало невихованих та пихатих людей (це не національна риса, це у всіх вистачає), і війна цього не змінила. Далеко не всі біженці поводяться чемно,  з належною вдячністю та повагою до людей, культури, способу життя та історії тих, хто їм зараз допомагає. Сміття, яке по собі залишають українці - на пунктах перепуску, у місцях тимчасового розміщення, просто на вулицях, хамське ставлення до волонтерів та представників відповідних служб, спекуляція дітьми та фальсифікація документів, вимоги кращих умов та послуг, житла, їжі, одягу, надлишкове привернення уваги місцевого населення  до себе та українського патріотизму з використанням гімну, прапорів, стрічок, емблем, лозунгів, а часто - і вандалізму на стінах та парканах, та й чого приховувати - активізація шахраїв та злодіїв під прикриттям біженців - усе це потроху вбиває бажання простих поляків бути доброзичливими до наших.

Поляки вже давно мають проблеми з мігрантами, чи не найбільші, з-поміж усіх країн ЄС. Мігрантів завжди було багато. Наразі нікуди не зникла ситуація з біженцями на польсько-білоруському кордоні. За останні декілька років серед поляків посилилася нетерпимість до мігрантів, в першу чергу, з арабських країн, але українцям теж діставалося.

У час війни в Україні поляки проявили людяність і відкрили душі, серця та гаманці заради українців у біді, відклали непорозуміння та неприязнь у дальній кут - "на потім", та віддають сили на порятунок життів нашого народу. Проте їхній запал скоро знітиться, а терпіння такими темпами скінчиться. На жаль, це саме ми докладемо до цього руку, адже саме з нашої поведінки, поведінки українців за кордоном, складається загальне враження про націю. З наших маршрутів евакуації створюється величезна кількість біженців у "не резиновій" Польщі. З нашої діяльності чи бездіяльності у статусі біженців наповнюється чаша терпіння поляків, за межами якої чекають оті відкладені суперечки, історичні непорозуміння та зверхнє ставлення старшої сестри.