Михайло Волинець: Після війни 30% українців матимуть ознаки інвалідності

Народний депутат від «Батьківщини» — про законопроєкт щодо військового омбудсмена, психологічну допомогу військовим, політичні ігри в парламенті.

Михайло Волинець — шахтар, профспілковий лідер, політик. Людина, яка десятиліттями працює в умовах ризику й боротьби. В цьому інтерв’ю він говорить про військових і їхні родини, про законопроєкт щодо омбудсмена, про свій досвід життя під обстрілами та небезпечний популізм, що загрожує Україні в час війни.

Вчора у Верховній Раді внесли до порядку денного законопроєкт про військового омбудсмена. Наскільки він важливий і чи є шанси на його ухвалення?

Закон буде підтриманий. Він дуже важливий. У нас в армії служить близько мільйона військових у Збройних силах. Є багато людей, які демобілізувалися. Є поранені, покалічені, до яких також потрібна увага з боку держави. Є сім’ї військових. Тобто це стосується багатьох людей — тих, хто служив, служить і буде служити, захищаючи країну.

Якщо чисельність армії з початку війни зросла у десять разів, то й масштаби проблем, які потребують вирішення, також зросли в рази. Президент вирішив створити цю інституцію і призначити уповноваженого з прав людини для військових. Було б добре, якби парламент зміг направити до уповноваженого зі справ людини заступників — для того, щоб парламент також був залучений і здійснював контроль. Це дозволило б зробити інституцію більш незалежною від Верховного головнокомандувача та президентської вертикалі. Інакше захист може бути недостатньо ефективним.

Але треба з чогось починати. Почати хоча б із того, що президент проявив ініціативу. Фракція "Батьківщини" буде голосувати за цей законопроєкт. Вже відбулося обговорення. Наші пропозиції не були враховані. Ми дуже активно їх відстоювали, але "слуги" і представники правлячої коаліції проігнорували роботу парламенту. Це було наприкінці засідання, коли розглядали четвертий законопроєкт. І представники влади, очевидно навмисно, пішли відпочивати та займатися своїми справами, щоб ніхто не почав вагатися і не проголосував за дуже важливі поправки від опозиції, зокрема від "Батьківщини".

Які саме поправки ви пропонували?

У першу чергу це незалежність, звітування перед парламентом, фінансування, розгалуження служби уповноваженого. І багато уточнень, які дали б змогу ефективно працювати цій інституції.

Ви також оголосили про відкриття прямої лінії для військових і їхніх родин. Розкажіть, будь ласка детальніше про це. Хто може звертатися і з яких питань?

Конфедерація вільних профспілок створила комітет ветеранів. Це національне об’єднання, підписант Генеральної угоди, яке включає 11 галузевих профспілок всеукраїнського рівня. А ветерани — це наші члени профспілок. Учора вони працювали на підприємствах, сьогодні — захищають країну.

Ми підтримуємо зв’язок із тими, хто служить, і з тими, хто вже звільнився та потребує допомоги: працевлаштування, правового захисту чи психологічної підтримки. Ми добре усвідомлюємо, що після війни понад 30% населення України матиме інвалідність чи ознаки психологічних травм. Це стосується не лише військових, а й їхніх сімей, жінок і дітей.

Я можу навести приклад: моя внучка після обстрілів у Києві в перші дні війни пів року втрачала свідомість. Лише завдяки допомозі лікарів-волонтерів за кордоном цей симптом вдалося подолати. Їй тоді було 16 років, і вона позбавилась такого дуже неприємного симптому. Я пам'ятаю, як приїхав на генеральну сесію міжнародних організацій праці і зустрівся з донькою з дітьми, і на моїх очах внучка втратила свідомість.

Хто сьогодні в армії, хто захищає країну? В основному це прості працівники, це наші члени профспілок, з якими ми не втрачаємо зв'язку, і сьогодні, і в майбутньому. І не дивлячись на каліцтва в армії, симптоми захворювання різні, набуті в окопах і т.д., ці люди мають бути адаптовані, і вони підуть працювати, вони будуть годувати свої сім'ї, особливо під час повоєнної відбудови.

Тому у нас працюють юристи, психолог. І зараз частіше звертаються навіть не військові, вони стидаються якось по-чоловічому, а звертаються дружини військових або ті, хто втратили житло на окупованій території чи на лінії зіткнення, та навіть кияни, які потрапляли під обстріли, дійсно потребують психологічної підготовки.

Коли недавно відбувся обстріл в цілому кварталі, прилетіли дві ракети, я прийшов на роботу, в моєму кабінеті все злетіло зі стіни. Дивлюсь, працівники зібрались навколо психолога, і вона з ними працювала. По-перше, люди не спали всю ніч, прийшли на роботу, а тут вулиця вся у склі, в уламках, і Саксаганська, і Жилянська, і навколишні вулиці, і школи пошкоджені, і житлові будинки, кілька кварталів. Тобто працівники нашого офісу теж потребували уваги психолога, який допоміг їм відновити рівновагу.

Кожною справою повинен займатися спеціаліст. Головне організувати людей, створити умови, надати приміщення. Ясно, що треба платити зарплату спеціалісту, бо спеціаліст теж має годувати свою сім'ю.

Михайле Яковичу, нагадайте будь ласка номер гарячої лінії, щоб люди знали, куди потрібно звертатись

"Батьківщина" і Межфракційне обʼєднання парламенту із захисту прав ветеранів відкрили "гарячу лінію" - 0 800 405 450. Залучені фахівці окрім прийому скарг, допомагатимуть захисникам, ветеранам і їхнім родинам захищати свої права та розв’язувати питання, які досі залишаються поза увагою влади.

Працюючи у спецкомісіях, у проєктах із захисту прав ветеранів, ми з колегами зареєстрували законопроєкти, метою яких є покращення соціального захисту ветеранів, військових, які повернулись з полону та їхніх родин, підвищення рівня медичної допомоги для військових - лікування, протезування та реабілітації. Крім народних депутатів, в роботі МФО беруть участь представники громадських і ветеранських організацій, фондів та профспілок.

Розкажіть, будь ласка, як Ви особисто справляєтесь із постійними тривогами? Чи буває страх чи паніка?

Звісно, бувають складні моменти. Пригадую, після одного обстрілу не міг додзвонитися до своїх співробітників і дуже хвилювався. Але коли приїхав, усі сиділи разом із психологом. Це мене здивувало, але й показало: спеціаліст потрібен усім.

Я трохи інакший. Працював шахтарем на глибині 1400 метрів. Там постійно загрожували вибухи метану, викиди газу, обвали, пожежі. У таких умовах ти звикаєш до небезпеки, вчишся не боятися смерті. Це загартувало мене й допомогло у профспілковій роботі, коли доводилося боротися з тиском, погрозами і навіть вбивствами активістів. І ти адаптуєшся, звикаєш до небезпеки, втрачаєш імунітет збереження життя, ти не боїшся смерті.

Чому це мені в житті допомогло в профспілковій роботі? Перше. Шахтарі повстали в 1989 році вперше в СРСР — 1 млн 100 тисяч чоловік. Я був на чолі, один з керівників цих страйків. І це в радянські часи, коли компартійна система, КГБшна система, коли "червоні директори" могли стерти в пил, але нас було більше мільйона по Союзу. І тоді я побачив і зрозумів, що треба створювати незалежну профспілку.

Інші хотіли і створювали страйкові комітети. А страйкові комітети — це не період страйку, це тимчасові. Люди не розуміли, думали, що от ми всі такі круті, що ми страйкарі, і думали, що це буде такий пожиттєвий вплив. Інші стали створювати робітничі комітети. А чим регламентовані робітничі комітети? Тільки своїми статутами чи прийнятими внутрішніми документами як громадські організації. А профспілки регулюються Конституцією, більше 20 законами, вони регулюються конвенціями МОП, вони діють в рамках соціального діалогу з правом заключення колективних договорів і угод і представлення інтересів людей праці.

Я пішов таким шляхом — став створювати незалежні профспілки. Були дуже великі перешкоди. Багато разів моєму життю загрожували, вбивали деяких наших активістів, калічили, були дуже сильні психологічні тиски. І це все треба було витримати. Не боятися, що тебе можуть застрелити, чи можуть засадити у тюрму, чи тебе можуть знищити морально, застосувавши весь арсенал впливу.

Можливо неправильно, що я далі скажу, але я живу на 19 поверсі і лише один раз спускався в підземний паркінг на 15 хвилин. Звідти видно пів Києва й усі спалахи від вибухів. Але я залишаюся вдома, щоб мати сили працювати вдень. Це своєрідна адаптація до небезпеки.

Поки українці тримають оборону, з-за океану долітають нові сигнали. Сьогодні Трамп заявив, що у Зеленського немає шансів і він буде змушений підписати угоду. Як ви оцінюєте такі заяви і які бачите прогнози?

Трамп багато обіцяв і, очевидно, не до кінця усвідомлював поведінку Путіна та "колективного Путіна". Можливо, в нього було своє, я б сказав, хибне уявлення про ситуацію. Зараз, мені здається, що він все більше усвідомлює загрози, які несе російська воєнщина і російська верхівка.

Рано чи пізно Трамп змушений буде зайняти рішучу позицію. Я говорю Трамп, а насправді це питання Держдепартаменту, Сенату, Конгресу США. І прозріння в Європі наступає.

Жертви, які сьогодні Росія несе в Україну, не свої жертви, а створення жертв в Україні, вони отрезвляють трошки сите європейське суспільство, яке не підготовлене до війни. У Європі теж починається прозріння: війна в Україні стосується кожної родини, навіть якщо бомби ще не падали на їхні міста. І вже й Польща з Румунією зазнали атак. Якщо в Україні ППО збиває 75–85% "шахедів", то в Європі з 19 змогли збити лише 4 — навіть із застосуванням F-35. Це показує рівень загрози.

У парламенті зареєстрований законопроєкт про звільнення від мобілізації людей, які прихистили ВПО. Що ви про нього думаєте?

Я ще не бачив тексту. Знаю, що автор — Георгій Мазурашу. Він часто пропонує нестандартні ідеї, орієнтуючись на свій округ. Але загалом вони більше популістські.

Законопроєкт Гончаренка — про виїзд за кордон усіх чоловіків від 18 до 60 - це теж приклад популізму. Зараз почалася виборча кампанія. Президент погодився на трансляцію засідань Ради, і ми вже бачимо "салют" із подібних ідей. Але українці розуміють: країну можуть захистити лише ЗСУ. Популізм може її зруйнувати.