Данило Гетманцев: Статус олігарха - це той статус, на який людина погоджується добровільно

В інтерв’ю для порталу "Коментарі" голова Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев прокоментував основні позиції закону про олігархів

Про зв'язок оліграхів із медіа, необхідність розгляду закону Венеціанською комісією, а також порушення регламенту під час його прийняття, виданню "Коментарі" розповів народний депутат від партії "Слуга народу", доктор юридичних наук, член Європейської асоціації подактових професорів (European Association of Tax Law Professors — EATLP) Данило Гетманцев.

- Чому в законі про олігархів не прописано поняття "кінцевий бенефіціарний власник" як один із критеріїв підпадання під підозру, а прописаний просто "бенефіціар (контролер)"?

Проєкт використовує обидва ці терміни: і "бенефіціар", і "кінцевий бенефіціарний власник". "Кінцевий бенефіціарний власник" використовується тільки до монопольного критерію, а перший – в усіх інших випадках. Дефініція "бенефіціар" знадобилася для того, щоб забрати 10-відсотковий критерій у поняття "кінцевий бенефіціарний власник", оскільки багато облич, про яких ми припускаємо, що вони є олігархами, оформили на себе, як на власників, менше 10% каналів та іншого бізнесу). У нас є конкретні приклади, я їх називати не буду, але вони є, саме з метою того, щоб уникнути відповідності цьому критерію. Тому, щоб охопити й ці відносини, і був введений новий термін – "бенефіціар". Водночас для того, що стосується монополій, залишили критерій "кінцевий бенефіціарний власник".

- Питання про ЗМІ. Ті олігархи, про яких ми думаємо, є власниками великих медіа-холдингів. Хто придбає їх?

Почнемо з того, що ми не примушуємо їх продати, тобто сам по собі статус олігарха – це не відповідальність, це статус, на який людина погоджується добровільно. Наприклад, статус публічної особи. Для прикладу у мене цей статус є, я на нього погодився добровільно, у мене деякі обмеження мого життя введені законом, і це стосується прозорості моїх витрат, декларування і всього іншого. Так само і статус олігарха. Це той статус, на який людина погоджується добровільно. Для чого ці пів року, щоб закон набув чинності? Якраз для того, щоб людина вирішила, чи хоче вона бути олігархом? Можливо. Вона хоче бізнесом займатися, тому такій особі краще здати депутатський мандат. Це я сказав для того, щоб ви зрозуміли, що необов’язково медіа продавати. Але, якщо олігарх все ж буде продавати медіа, то як варіант він може продати його міжнародним медіа-холдингам або ж тим людям в Україні, які займаються медіа-бізнесом.

- Тобто, олігарх має вибір, якого саме пункту із трьох йому позбуватися і ЗМІ може залишити?

Так. Для того, щоб потрапити в список РНБО, потрібно відповідати трьом пунктам. Якщо він одного пункту позбувається, то питання знімається.

- У пункті 3 статті 9 вказано, що людина зможе придбати ЗМІ, якщо в неї буде бездоганна ділова репутація, що визначатиме Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Дуже багато розмов стосовно декларування контактів з олігархами. Тому чи не потрібно ввести такий пункт, який зобов’язує керівництво Нацради та РНБО подавати декларації стосовно контактів з олігархами? Тому що є розмови про можливі корупційні ризики.

Давайте спочатку відповімо на питання про порядок. Його затвердить Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, це стаття 10, частина 3. Відповідно буде порядок – будемо з вами говорити. Керівництво РНБО та Нацради подаватимуть декларації про контакти з олігархами, це прямо передбачено в законі. Я взагалі не бачу цього конфлікту інтересів між членами РНБО під час прийняття рішень щодо олігархів. Якщо вони залежать від олігархів чи зустрічаються з ними, то нехай декларують, як це визначено в законі. Олігархат становить загрозу національній безпеці нашої держави, тому рішення і приймає Рада національної безпеки та оборони.

- Подання закону до Венеціанської комісії це, на вашу думку, необхідність чи відтягування часу?

Мені здається, що це відтягування часу.

- Тобто, ми не потребуємо того, щоб його розглянула комісія?

Це непогано, ми можемо кожен закон відправляти на Венеціанську комісію, але чомусь саме щодо цього закону виникла така потреба у всіх опозиційних фракцій, включно з Денисовою (Людмила Денисова - уповажений Верховної Ради з прав людини - ред.). Її чомусь підтримав спікер, що, власне, і породило дискусією між нашою фракцією і головою Верховної Ради. І найголовніше - чому у Венеційку була спрямована не остання редакція законопроекту, а редакція першого читання? Ми ж розуміємо, що вона змінилася до другого. Який у цьому сенс, крім затягування?

- На вашу думку, чи був порушений регламент під час прийняття цього закону?

Я глибоко розібрався в цьому питанні. Якщо ми з вами відкриємо статтю 119 регламенту Верховної Ради, то побачимо, що ВР може прийняти процедурне рішення про розгляд законопроєкту розділами, частинами з проведенням щодо них самостійного обговорення та голосування. Відкриваємо статтю 45 нашого регламенту. Там зазначено про те, що прийняття однієї з попередніх пропозицій означає відхилення наступних, які на голосування не ставляться. Не голосують за поправки, що надійшли і не були відкликані у порядку, визначеному цим регламентом. Прийняття однієї з попередніх пропозицій означає відхилення наступних, які на голосування не ставилися. Також беремо статтю 33 регламенту, відповідно до якої для розгляду окремих питань порядку денного пленарного засідання Верховна Рада своїм рішенням про одноразове відхилення (ad hoc) може встановити інший порядок надання слова, ніж передбачено цією статтею. Тобто, ми з вами маємо низку статей регламенту, який свідчить про те, що ця практика, яка взята на озброєння опозицією останнім часом, затягування розгляду будь-яких законопроєктів шляхом ставлення на підтвердження поправок, вона при перетині певних "червоних" ліній має антиспам-процедуру, яка передбачена самим регламентом. Ми її використовуємо, користувалися нею й у минулих скликаннях. Тому будь-які розмови про те, що щось було зроблено не так, що був порушений регламент, є маніпулятивними.

На жаль, регламент порушується якраз під час розгляду поправок від опозиції. Чому наші опоненти, які саме на цьому законі прочитали регламент, не посилаються на частину 5 статті 45: прийняття однієї з попередніх пропозицій означає відхилення наступних із них, які на голосування не ставляться. Тобто, якщо мою поправку підтримали або не підтримали в залі, а є ще наступні поправки, аналогічні моїй, то вони не ставляться на голосування взагалі. Чому ж тоді ми кожного разу щодо кожного законопроєкту ставимо всі поправки? Ми з вами безперечно повинні поважати опозицію, слід не порушувати її права, але точно не опозиція повинна приймати рішення щодо майбутнього держави. Ми повинні мати можливість виконати обіцянки перед виборцями, а не кожного разу заслуховувати тижнями їх анекдоти, якими вони обґрунтовують свої поправки.

- Олігархи мають півроку, щоб продати принаймні частину свого бізнесу. Той факт, чи не придбає бізнес родич олігарха, ще можна відслідкувати. А якщо це буде оформлено на підставну не публічну особу?

Вимога закону, щоб олігарх не був власником, бенефіціаром. Таким чином, якщо бенефіціаром буде хтось інший, значить буде хтось інший. Йдеться про відносини контролю, і вони будуть встановлені. Спробуйте, наприклад, обійти вимогу щодо того, щоб не прибирати у вас в під’їзді шляхом того, щоб переписати вашу квартиру на ноунейма. Це ж небезпечно, адже підставна особа може бути різною.

Але якщо підставній особі добре заплатити і трішки налякати, то вона буде підкорятися.

- Я б не радив такі схеми, адже завжди знайдеться той, хто залякає краще і заплатить більше.