Міський голова Дніпра Борис Філатов: Дніпряни ніколи не пробачають зради

Про запоруку успіху на посаді, зміни та потенціал міста, стосунки з Коломойським і Корбаном, а також про суборбітальний політ у космос — ексклюзивно на порталі "Коментарі" міський голова Дніпра Борис Філатов

З 1 по 14 листопада на рейтинговій платформі видання "Коментарі" відбувалося голосування за найкращого мера 2021 року. Всього в онлайн-голосуванні взяли участь понад 21 тис. користувачів Facebook. Зрештою перемогу здобув міський голова Дніпра Борис Філатов, за якого проголосувало понад 40% учасників.

- Борисе Альбертовичу, ви перемогли у рейтингу мерів. У чому запорука успіху? На вашу думку, чому люди за вас проголосували?

Це питання варто розділити на два основні складники. Перший – у Дніпрі за шість років мого перебування на посаді міського голови сталися колосальні зміни. Їх може не бачити хіба що сліпий. На відміну від інших політиків, у мене немає звички кивати на попередників, але місто дійсно дісталося нам у жахливому стані. Це і зруйнована інфраструктура, й низка інших системних проблем, які ігнорувалися десятиліттями. Такі як житлові масиви, що зводилися без дощової каналізації, розбиті внутрішньоквартальні дороги або відсутність водогону у Таромському. Тому це було фактично перезавантаження всіх сфер міського господарства – від ЖКГ до нових громадських просторів. Від оновлення транспорту до новацій у створенні єдиного медичного, соціального та освітнього просторів. І люди це бачать.

По-друге, у такому різному та складному місті як Дніпро, місті, яке політично було розколоте навпіл, мені вдалося досягти консенсусу. При цьому не зіштовхнувши земляків лобами одне з одним. Тут всі живуть у мирі, спокої та взаєморозумінні. Мабуть, найбільшим своїм здобутком на посаді мера я вважаю те, що мені вдалося змінити ставлення людей до рідного міста. Дніпро живе новим життям. Воно дихає на повні груди. Як я кажу, тут є місце і спортивним змаганням світового рівня, і фестивалям, і карнавалам із вуличними танцями. На зміну злобі поступово приходить довіра, якої можна було досягти лише реальними справами та відстоюванням справедливості для кожного.

- Що плануєте змінити у Дніпрі? Що необхідно для того, аби місто стало найпривабливішим для проживання в Україні?

Напевно, що нам не вистачило б часу інтерв’ю, щоб детально розповісти про всі наші плани. У відповіді на попереднє питання вже прозвучало, що ми працюємо над змінами у всіх галузях міського господарства. І будемо продовжувати цю системну роботу і надалі. Як мер я виступаю гарантом будь-якої ініціативи, яка буде корисна людям і допоможе Дніпру стати кращим містом в Україні. Це "зашито" у нашій філософії нашого міста.

На жаль, є певні питання, що не належать до компетенції місцевого самоврядування. Проте їх можна вирішити на рівні держави. Тобто, ми говоримо про великі інфраструктурні проєкти. Насамперед це – Дніпровський аеропорт. Адже ми досі єдине, мабуть, у світі місто-мільйонник, яке не має сучасних та ефективних повітряних воріт. Тому я вдячний центральній владі, президентові Володимиру Зеленському за те, що вирішенню цих питань приділяється чимало уваги. Нам вдалося зрушити з мертвої точки ситуацію з летовищем. Зрушилося питання об’їзної дороги. В рамках "Великого будівництва" Дніпро також не обділений увагою. І об’єднання наших зусиль буде лише на благо міста та територіальної громади.

При цьому, якщо казати про Дніпро загалом, то варто зазначити, що він має надпотужний потенціал. Ми – місто молоді. Місто підприємців і фінансистів. Місто професіоналів і високоякісних фахівців у різних галузях – від машинобудування та науки до харчового виробництва. Багатством Дніпра завжди були насамперед люди. Ми пишаємося нашими земляками, які завжди надавали перевагу ефективній роботі, а не порожнім балачкам. І цей людський потенціал ми успішно реалізуємо спільно з усіма мешканцями міста.

- Як оцінюєте розвиток України за нинішньої влади?

Як лідер територіальної громади, я буду виваженим у своїх оцінках. Будь-які мої висловлювання, зокрема й критичні, можуть виявитися зовсім не корисними для цілого міста, яке я представляю. У інших своїх інтерв’ю я казав (і не відступатиму від декларованих раніше принципів), що є речі, за які я відповідаю, а є такі, що не належать до моєї компетенції. І тому я не повинен давати їм жодної оцінки. У мене є особиста думка стосовно ситуації в країні. Як внутрішньополітичної, так і зовнішньоекономічної. І також щодо питання врегулювання ситуації на Донбасі. Та як лідер місцевого самоврядування я відповідаю виключно за ввірену мені територію. До цього я був одним із найпослідовніших критиків центральної влади, яка згортала реформу децентралізації і наступала на права місцевого самоуправління. Та після поразки партії влади на місцевих виборах вони переглянули свої дії. Їм вистачило мудрості припинити далі з'ясовувати стосунки з місцевими елітами. Ми нарешті почали вибудовувати нормальний конструктивний діалог. І я не можу цього не вітати, адже так всі лише виграють.

Я ніколи не покладу камінь у простягнуту руку. Коли за регіональну політику відповідав пан Трофімов, я навіть не знав, як він виглядає. Потім президент змінив його на пана Тимошенка. Я вважаю, що це був правильний вибір, і не тому, що він - виходець із Дніпропетровського регіону. А тому, що він вибудовує нормальну комунікацію. Коли держава йде назустріч територіальні громаді, коли вона інвестує у розвиток інфраструктурних проєктів і допомагає місту розвиватися – такі кроки варті лише позитивної оцінки

- Як так сталося, що ви перетворилися на ворога Коломойського?

Для початку варто одразу зрозуміти, що я ніколи не був йому другом. Ані його співробітником, ані членом його команди – як би завзято мені це не приписували в існуючих медіа-міфах. Ми дійсно працювали разом – і не лише у Дніпропетровській облдержадміністрації, а й у бізнесі. Та навіть у Вікіпедії можна прочитати, що я як корпоративний адвокат обслуговував всі великі фінансово-промислові групи в країні. Тобто, Коломойський і група "Приват" були далеко не єдиними моїми клієнтами. Тож зараховувати мене до лав "його людей" – це завжди спекулятивна постановка питання.

Моє перетворення на його ворога мало дві причини. Перша (те, про що я вже неодноразово казав) – усе, до чого ця людина доторкнулася у рідному місті, перетворилося на тлін і прах. Починаючи з аеропорту, закінчуючи баскетбольною ареною, і ще достатньо великою кількістю кейсів, на яких не варто зупинятися. Коли я обійняв посаду міського голови, то мав певну ілюзію. Я сподівався, що події 2013-2014 років змінили ментальність цієї людини, котрий все життя думав лише про власні гроші. Утім, цього, на жаль, не сталося. Зрозуміло, що, як міський голова, я повинен стояти на захисті прав людей, котрі вручили мені мандат довіри. Тож коли ця людина монополізувала аеропорт, закрила небо і почала продавати квитки на авіаперевезення до Києва за ціною квитків у Нью-Йорк, очевидно, що не міг мовчати з цього приводу. Далі вже найшла коса на камінь. Ігор Валерійович зайняв активну позицію стосовно того, щоб разом зі своїми підручними "звільнити" мене з мого крісла під час першої каденції мера. Так само у другій каденції – під час передвиборчої кампанії на мене знову лилися безкінечні потоки бруду з вуст підконтрольних йому медіа. Тим не менш, попри всі його зусилля, мій приголомшливий результат на виборах – 80% – довів, що ніякі його спроби дискредитувати мене – вони не працюють. Бо ж люди завжди судять по справах. Якщо мене містяни люблять, то Ігоря Валерійовича – ні.

- Якби вибори президента були у найближчу неділю, на вашу думку, за кого б та чому проголосували дніпряни?

Відповім чітко та зрозуміло. Вони б віддали голоси за Зеленського. Чому? Тому що нині президент приділяє Дніпру чималу увагу. І я кажу так не тому, що Зеленський мені подобається чи не подобається. Давайте говорити об’єктивно: люди завжди голосують, так би мовити за своїх. Для Зеленського Дніпропетровщина є малою батьківщиною. А люди завжди відчувають симпатію до земляків. При цьому, якщо Володимир Олександрович побачить це інтерв’ю, хотілося б, аби він розумів – кредит довіри, який дають українці, він має певний ліміт. Тож, якщо він хоче, щоб мешканці його малої батьківщини продовжували його підтримувати, йому потрібно дивитися в її бік і надавати всіляку підтримку. Це не просто моя суб’єктивна думка, а й цілком об’єктивний підхід.

Я завжди казав, що дніпряни ніколи не пробачають зради. Їх зрадив і забув Коломойський. У нас є одна приказка про те, що в історії Російській імперії будо три періоди – Допетровський, Петровський і Дніпропетровський. Ми давали у владу генеральних секретарів, президентів, прем’єр-міністрів, левова частка олігархів – вони всі звідси. Проте всі, хто поїхав з Дніпра, вони забули про рідне місто. І люди повернули їм цей борг своєю нелюбов’ю. Я говорив це особисто Юлії Володимирівні: вона свого часу втратила шанс перемогти Януковича. І лише тому, що вона поїхала з Дніпропетровська та забула про рідне місто. Люди не пробачили їй цього. Тому, якщо Зеленський забуде про рідну область, її мешканці так само не пробачать йому цього. Нині ж вони його підтримують.

- Які у вас стосунки з Офісом президента?

У нас цілком нормальні, конструктивні та стабільні відносини. Ми добре ладнаємо з Андрієм Борисовичем Єрмаком, знову ж таки - з Кирилом Владленовичем Тимошенком. Коли на місцевих виборах я підтвердив мандат довіри з високим результатом, ставлення до мене змінилося. Чи стали вони мене любити? Не знаю. Та з іншого боку, я не потребую їх любові. Мене цікавить виключно робота, а не розмови на дозвіллі, чаювання чи пліткування. Робота ж зараз налагоджена.

- Коли дізналися, що ініціатором спору із президентом щодо добудови мосту був Богдан, що відчули?

Гірке розчарування. Я знав про це ще від самого початку. Богдан передавав мені "привіти" ще до виборів. Мовляв, коли ми потрапимо у владу, ми тебе "дістанемо". Тому я розумів, що історія зі спором – вона цілком проінспірована саме ним. Та я все ж сподівався, що йому вистачить розуму не визнавати це публічно в інтерв’ю ВВС. Але сталося не так. Я не бачу сенсу зараз обговорювати Богдана. Його вже не існує. Час розставив усе по місцях. Хоча я міг би багато говорити про цю людину, але навіщо? Про зрадників, людей, які встромили тобі в спину ножа, хоча раніше були досить близькими друзями, важко щось казати. Єдине, що я можу сказати: при зустрічі я не подам йому руки. А життя всім розпорядилося: я – мер, який почуває себе добре, маючи рівні відносини з керівництвом держави та Офісом президента. А де зараз Богдан?

- Чому розійшлися з Вілкулом?

Я з ним і не сходився. У нас із ним були різні періоди відносин. При цьому певний час я вважав, що він може бути мені товаришем. Та, на жаль, коли він став губернатором, а надто – вже віцепрем’єр-міністром, у нього на голові виросла корона. А мені таке не подобається. Далі по життю, а особливо під час Революції Гідності, він завдав мені чимало горя. Та знову ж таки – давайте зрозуміємо, де він зараз і чим закінчилася його "блискавична" кар’єра. Тому я не бачу сенсу це обговорювати. Було та загуло.

- Якби ви були президентом, які б перші п'ять справ зробили. Чи можна вирішити проблему Донбасу й Криму та яким чином?

Я не хочу відповідати на це питання, адже вже сказав, що не коментую того, що лежить поза площиною моїх повноважень і ввіреною мені територіальною громадою. З іншого боку, я ніколи не відповідаю на питання на кшталт "5 справ, які б ви зробили" або "10 туристичних особливостей Дніпра", "5 ваших перемог і 5 поразок". Життя – воно не чорно-біле. Його не втиснути у Прокрустове ложе механістичного підходу до дійсності.

інтерв'ю з очільником Рівненської ОДА Віталієм Ковалем.