Ексклюзив Філарет: "З Томосом ми для України нічого доброго не придбали, а навпаки — розділили велику єдину церкву"

— Давайте повернемося на початок, до моменту отримання Україною Томосу. Був Київський Патріархат, але всі погодилися на Митрополію. Чому так сталося, адже Митрополія нижча за статусом?

— Ми погодилися на Київську Митрополію будучи Патріархатом тільки тому, що цього вимагав Вселенський Патріарх. Чому він вимагав? йому потрібно було, щоб Українська церква повернулася у той стан, в якому вона була до 1686 року, коли ми були Митрополією. Якщо ми повернемося в той стан, в стан Митрополії, то Вселенський Патріарх, як своїй частині дає автокефалію. Якщо ми не погоджуємося відмовитися від статусу Патріархату, то ми не можемо бути частиною Константинопольського Патріархату. Як наслідок, він не може надати нам Томос. Тому для того, щоб отримати Томос, ми повинні формально стати Метрополією Константинопольського Патріархату, провести цей Собор не української церкви, а Собор Константинопольської церкви Київської Митрополії. І тому головував не цьому Соборі не я, як предстоятель Київського Патріархату, а головував Митрополит Імануїл, представник Константинопольського Патріархату. І в цього голови ще були представники Константинопольського Патріархату, які брали участь у цьому Соборі. І цей Собор обрав предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Епіфанія. І тоді вже цьому обраному предстоятелю й був вручений Томос 6 січня 2019 року.

— Отже, Україна отримала Томос. У чому ж тоді виникла проблема?

— Ми не знали змісту Томосу. Ми думали, що це такий самий Томос, який мають всі церкви: грецька, румунська, болгарська, російська, сербська та інші. Наш Томос не такий. Називається Томос про автокефалію, а всередині повна залежність української церкви від Константинопольського Патріархату, це перше. Друге — діаспора, яка належить до Української Православної церкви, не має права належати до нас, а повинна належати до Константинопольського Патріарху. І третє — питання, які виникають всередині Української Православної церкви — складні питання, розв'язуються Константинопольським Патріархом. Не своїм помісним Собором, не своєю церквою, а Константинопольським Патріархом. Тобто, це фіктивна автокефалія. Крім того, виявилося, що Петро Порошенко і Патріарх Варфоломій підписали таємну угоду, про яку ми не знали "Про передачу Константинопольському Патріархату монастирів: Манявський скит, Корецький монастир, Флорівський монастир, Сіверський монастир, Андріївську церкву, Успенську церкву у Львові, в безпосереднє підпорядкування Вселенському Патріарху".

— Що це означає?

— Це означає, що наші монастирі повинні підпорядковуватися не предстоятелю української церкви, а Констатинопольському Патріархату. Оскільки це відкрилося вже пізніше, після того, як ми отримали Томос, і коли отримали таємну угоду Порошенка з Патріархом Варфоломієм, ми скликали помісний Собор на якому прийняли рішення про те, щоб Київський Патріархат існував надалі. Ми виходимо зі складу цієї Православної Церкви України (ПЦУ), а продовжуємо існувати, як Українська Православна Церква Київського Патріархату. Тим більш, що Київський Патріархат залишається зареєстрованим державними органами. І ми маємо на це право. І тому зараз ця ПЦУ не має до нас ніякого відношення. Тепер є три різні церкви, які одна одній не підпорядковані.

— Чи міг Президент Порошенко приймати такі рішення щодо передачі церковного майна під іншу юрисдикцію?

— Не мав права. Тим більше, що він не мав права від імені церкви передавати монастирі. Монастирі всі підпорядковані керівництву церковному, а не державному. Церква відокремлена від держави. І держава не має права втручатися в церковні справи. А ця угода є втручанням в церковні справи.

— Чи плануєте ви здійснити якісь кроки щодо повернення цього майна, чи як будуть розвиватися події далі?

— Зараз відбувається рейдерське захоплення майна Київського Патріархату збоку так званої ПЦУ. Захопили, на сьогодні, Феодосійський монастир, Церкву Богородиці Пирогощі у Києві, і готується захоплення Володимирівського Собору. Тому ми звертаємося до влади, щоб вона прийняла зі свого боку всі відповідні міри для того, аби не допустити рейдерських захоплень. Якщо влада не буде допомагати, ми будемо звертатися до світової громадськості, насамперед до Європейського Союзу.

— Яким чином зараз можуть співіснувати всі церкви?

— До Собору 15 грудня 2018 року в Україні існували три православні церкви. Це Київський Патріархат, Московський Патріархат і автокефальна церква. Тепер, після того, які відбулися ці собори і наш Собор (20 червня 2019 року), залишається те, що і було. Були три православні церкви і залишилися три: Київський патріархат, Московський патріархат і ПЦУ. Існувати ми можемо окремо, мирно, якщо вони не будуть захоплювати наші храми рейдерськими методами. 

— А чи можна відкликати Томос Константинополя і які для цього мають бути підстави?

— Це вже справа Константинополя. Я, наприклад, не знаю, які можуть бути підстави, щоб відкликати цей Томос.

— Що отримала Україна з цим Томосом? Чи був він такий необхідний для країни? 

— Ми для України нічого доброго не придбали. Навпаки, розділили велику церкву Київського Патріархату, яка була єдиною. Розділилося разом із цим і суспільство. Тому що є українці, які підтримують Київський патріархат, а є українці і духовенство, які підтримують ПЦУ, не говорячи вже про те, що існує УПЦ Московського Патріархату. Тобто, ми були в кращому стані, бо мали єдину велику церкву Київського Патріархату, а зараз ця велика церква розділена. І це наносить Україні велику шкоду, як державі.

— Чи може Автокефальна церква теж вийти і знову стати самостійною?

— Не можу нічого сказати про Автокефальну церкву: вийде вона зі складу ПЦУ, чи не вийде. Якщо вона вийде, то будуть чотири церкви. Було три, стане чотири. Але в свій час Митрополит Макарій, голова Автокефальної церкви, заявляв, що якщо Київський Патріархат вийде з ПЦУ, то і Автокефальна церква може зробити теж саме. Зробить вона це, чи не зробить, я не знаю. Але заява така з боку Митрополита Макарія була.

— Як взагалі впав вибір на Епіфанія?

— Ніхто не нав’язував, я його запропонував президенту, коли йшла підготовка до цього об'єднувального Собору 15 грудня 2018 року. Але була умова, що Епифаній стане предстоятелем, а фактично керувати церквою в Україні буде Патріарх Філарет. А митрополит Епіфаній буде представляти українську церкву ззовні — у православному світі. Це була моя домовленість із президентом та з Епіфанієм. Ми не підписували такої угоди, вірили на слово, проте виявилося, що на слово вірити не можна.

— А чому ви самі не захотіли очолити Православну церкву України?

— Я готовий був очолити, але Константинополь поставив умову, щоб я не виставляв свою кандидатуру на предстоятеля. Тобто порушувалися мої права. Я мав право висовувати свою кандидатуру, мав право, але Константинополь поставив умову, що якщо я не відмовлюся, то Собору не буде. І Томосу не буде. То що я повинен був робити? Я заради Томосу, заради автокефалії, пішов на цей крок. Але знаю, що домовленість була наша така: що я хоч і відмовився, але я залишаюсь. Було сказано: коли ви отримаєте Томос, то ви — Автокефальна церква, робіть, що хочете.

— Дехто говорив, що Епіфаній знаходиться з вами в родинних стосунках… Це правда?

— До мене він ніякого відношення немає. Він є родичем покійного Митрополита Даниїла Чокалюка. Бо Епіфаній є незаконний син Даниїла, і вихований Епіфаній був в сім’ї Чокалюків. Докази цього вже є. Раніше були чутки, а тепер ми маємо докази, що це незаконний син Митрополита Даниїла.

— Яким ви бачите розвиток подій щодо себе?

— По-перше, анафема. Я не визнавав її з самого початку. І тому Патріарх Кирило сказав: анафема не спрацювала. В умовах анафеми я побудував велику церкву. Поставив більше 40 єпископів, і стала Українська Церква Київського Патріархату найбільшою церквою в Україні. Бо її підтримувала, за даними соціологічних опитувань, близько 44-48% населення. Якщо анафема діє, то ні Епіфаній, ні весь цей єпископад, не є ані єпископами, ані священниками. А оскільки я цю анафему не визнавав, а тепер не визнав її і Вселенський Патріарх, то значить всі "рукоположення", які я звершував, є дійсними і по відношенню до священників, і по відношенню до єпископів. Якщо на мені вони визнають, що анафема діє, то всі ці "епіфанії" є дійсними.

— Чому виник конфлікт між Епіфанієм і вами?

— Як виявилося, ця церква ПЦУ залежна від Константинополя. І це послужило причиною того, що Київський Патріархат не може бути в підпорядкуванні другого центру. Ми від Москви відійшли тому, що хотіли мати свою незалежну церкву, а тепер, коли ми побачили, що ми від однієї залежності, потрапили в другу залежність, то ми від другої залежності відмовилися. І заявили, що ми є Київський Патріархат — незалежна українська церква, яка не підпорядковується ані Москві, ані Константинополю.

— Чому саме зараз? Ви ж це знали ще навесні?

— Це я дізнався пізніше. По-перше, я не знав зміст Томосу до того часу, коли його нам дали. Раніше, 6-7 січня, я не знав зміст. І лише через деякий час після того, як його нам вручили, я дізнався, що там. Також я не знав про таємні домовленості Порошенка і Патріарха Варфоломія. Не знав про те, що Вселенському Патріарху надаються монастирі в його підпорядкування. Ось коли все це стало відомо, тоді я вирішив скликати Собор. І на цьому Соборі прийняти рішення, що ми до цієї церкви не належимо.

— Чи може Вселенський Патріархат вважати вас розкольниками?

— Ну, розкольниками не можна називати. Що церква розділена — це так. Для того, щоб бути церквою розкольницькою, треба зробити якісь порушення канонічні, моральні вчення православної церкви порушити. А оскільки ми не порушували православне вчення, не порушували канони, це не є розкол, це є розділення. Таке саме, яким в 20 столітті був Карловацький розкол. А потім коли так званий Карловацький розкол об’єднався з Московським Патріархатом, його стали називати не розколом, а розділенням. Так і тут: це не розкол, це розділення українського православ’я, так само, як розділення російського православ’я.

— Чи визнають у православному світі УПЦ КП?

— Визнають. Коли ми об’єднаємося в одну українську церкву, тоді нас визнають всі, як Автокефальну церкву. І не можуть не визнати. Чому не можуть? Тому що вона буде другою по кількості єпископату, духовенства і мирян, після російської церкви. І тому таку церкву не можуть не визнати. А це буде. Прийде час, коли всі зрозуміють, що потрібно належати до незалежної української церкви і служити своєму народу, а не чужим народам. Бути в дружніх стосунках з усіма, але служити тільки своєму народу.

— А що буде з паствою – за ким вона піде?

— У питанні пастви — тут свобода вибору. Кожен громадянин має право належати до будь-якої православної церкви, і до будь-якої іншої християнської церкви: чи то до греко-католицької, чи до римо-католицької, чи до інших протестантських церков. Це право кожного громадянина. І тому зараз існує Київський Патріархат, який підтримують і єпископи, і духовенство, і віруючі. Хто хоче, може приходити, хто хоче бути у залежній від греків —  їх право. Хто хоче бути підлеглим Москві, хай належить до МП. Це диктують права людини, свободи, релігії.

— Чи буде Київський Патріархат визнавати обряди, які були здійснені в інших православних церквах?

— Якщо ці "рукоположення" будуть згідно з церковними канонами, будемо визнавати. А звичайні миряни, якщо вони, наприклад, належать до Московського Патріархату, і хочуть перейти в Київський Патріархат, а хрещення отримали в МП, не мають ніяких проблем. Приймаємо їх, як православних християн. Якщо вони із цієї ПЦУ, хрещення отримали там, ми їх приймаємо. Але  багато єпископів в Україні, які не мають законних хіротоній і таких ми не приймаємо.