Актор Віталій Іванченко – про зйомки «Дільничного з ДВРЗ», сім’ю і хостел 24/7

Актор Віталій Іванченко, фото - instagram.com/vitaly_ivanchenko

У житті актора Віталія Іванченка було немало випробувань. Але він точно знає, що щасливчик, адже встиг вивезти свою сім’ю з села, яке за кілька днів потрапило в окупацію.

Всі дороги ведуть додому

– На початку війни наша сім’я пережила дуже непростий тиждень, –  розповідає Віталій. –  Ми поїхали в село Мила, що в Бучанському районі, в будинок нашого кума. Думали, там буде безпечніше, ніж у Києві. Але коли буквально над дахом почали літати літаки і десь здалеку доноситись звуки пострілів, зрозуміли, що помилилися. Дружині з сином довелося ховатися в підвалі, а я з хлопцями патрулював ночами вулиці. Зрештою вирішили повертатися додому. І зробили це дуже вчасно. 

– Дружина з сином могли поїхати за кордон…

– Могли б. Але ми там гості. Звісно, багато держав підтримують українців, але перш за все вони дбають про свій народ. До того ж, уже всі переконалися, що у нас кращі лікарі (якщо не брати до уваги якісь надскладні випадки). Ми можемо зателефонувати своєму лікарю, коли в нього закінчився робочий день, і він вислухає й щось порадить. Не тому, що знає нас з дружиною, бо ми актори (дружина Віталія – актриса Маргарита Бахтіна. – Прим. авт.), – ні, бо він лікар і виконує свою роботу добре. Навіть коли знаходиться за кордоном, залишається на зв’язку. І вчителі у нас найкращі. Це ж показник – якщо дитина заходить в актову залу під час концерту, і директорка школи поступається їй місцем, а сама стає під стіною! 

Головне – не знімати ногу з гальма

–  Ваш останній "мирний" проєкт –  третій сезон "Дільничного з ДВРЗ" –  знімався два роки тому, а виходить на каналі ICTV2 тільки зараз… 

– І це дуже добре, що саме зараз! Треба якомога більше показувати україномовних комедійних серіалів, щоб підіймати дух людей. Мені цей серіал взагалі дуже дорогий, бо героя Дзюбу я створив сам. До того ж, моїм напарником був Славік Довженко – дуже сильний актор. Ми надзвичайно відчуваємо один одного! А це важливо в нашій професії. Думаю, те, що ми товаришуємо не тільки по сюжету, а й за кадром, було добре видно з екрану. 

До речі, нещодавно я був на ДВРЗ. Ми з дружиною, яка теж знімалася в цьому серіалі, вирішили записати привітання для каналу ICTV, а заодно проанонсувати прем’єру нового сезону "Дільничного…" В місцевому Будинку культури нас впізнали, увімкнули світло в залі, і ми звідти записали коротеньке вітальне відео. Вийшло дуже стильно! 

– У третьому сезоні багато сцен екшну. Вашому Дзюбі довелося продемонструвати, на що він здатен? 

– Насправді він показав, на що здатен, у другому сезоні, коли керував трамваєм. Я вмовив режисера Дмитра Андріянова, що сам маю керувати транспортом. І навчився це робити за 15 хвилин! Було не важко, але дуже страшно. Така відповідальність, скажу я вам!.. Чудова жіночка – водійка трамваю – все мені показала і пояснила, які проблеми можуть бути, якщо, не дай Боже, зніму ліву ногу з гальма. Бо коли трамвай вже мчить на швидкості, а ти намагаєшся його зупинити, відбувається це дуже різко, і всі пасажири падають. А в нас там сиділа половина знімальної групи… Моє завдання ускладнювалося тим, що поряд, в кабіні, стояв Слава, з яким я повинен був розмовляти, а паралельно –  слухати по рації режисера, який командував: "Швидше! Швидше!" А куди вже швидше? Знімали ми на Подолі, навколо транспорт їздить, ще й на поворот треба зайти біля театру! Але то ще було не все! Коли відзняли перший дубль, мені довелося здавати назад! (Сміється) Досвід класний, насправді. Я впевнений, що це стало плюсом для серіалу – глядачі в захваті, коли бачать, що дільничний може не тільки десь там випивати й звіти писати, а й керувати таким трамваєм. 

–  Чим для вас пам’ятний третій сезон? 

–  Дзюба нарешті зрозумів, що він однолюб. Тому в кінці сезону вони з Настею (її грає дружина Віталія. – Прим. авт.) приймуть відповідальне для обох рішення, яке змінить їхнє життя. В мене було своє бачення того, яким має бути фінал історії мого героя з коханою жінкою. Ми обговорили це з режисером і продюсером і дійшли спільної думки. Здається, вийшло інтригуюче. 

–  Виходить, доклали рук до сценарію?

–  Сцени інколи народжувалися прямо на знімальному майданчику – в нас була колективна творча робота, яка дає гарний результат. Скажімо, у Петюні і Сірьоні (герой В’ячеслава Довженка – Сергій Бондар. – Прим. авт.) зʼявилася така фішка, яку запропонувала скрипт-супервайзер Вікторія Вайнерман: коли треба визначитись, хто буде виконувати якусь не дуже приємну роботу, вони викидають пальці на ю-зе-фа. Так от ми якось прямо на зйомках придумали, що замість цього будемо говорити "де-вер-зе". І все – це стало візитівкою нашої пари! 

Дружина – моя опора 

–  До війни ви розповідали, як паралельно могли зніматися у п’яти проектах чи навіть більше. Коли після повномасштабного вторгнення вся творча робота зупинилася, стресували через це?

–  Війна – це трагедія. Залишитися без роботи – теж трагедія. Але ми з дружиною це вже проходили (щоправда, тоді над нами ворожі літаки не літали і ракети не вибухали) –  коли обоє залишилися без театру.

Чесно кажучи, під час війни нам було дуже страшно через те, що вклали майже всі гроші в квартиру з видом на Дніпро, яка будувалася. Вже, може, робили б там ремонт, але почалася війна. Проте це серйозна компанія, ми віримо, що після перемоги все добудується. Є люди, в яких ситуація гірша – в них взагалі нічого не лишилося…

–  Коли подружжя залишається без роботи, відразу постає питання, як жити далі. 

–  Так, зараз це проблема –  немає звичного доходу. В мене на 2022 рік було заплановано три проєкти, у Маргарити – два, і це головні ролі. Звісно, вони не знімаються. Але ми витримаємо, ми сильні. Особливо моя дружина, яка завжди для мене була і залишається опорою. 

Сьогодні наш заробіток – це вистава "Хостел 24/7", яка йде в Театрі ім. Лесі Українки. Спочатку давали її раз на місяць, зараз – двічі. Живемо тільки з неї, однак хоч трохи намагаємось донатити ЗСУ. Матеріал для вистави, до речі, знайшла Маргарита, репетирували ми чотири роки з перервами. 

Хоча ні! В минулому році в мене була ще одна робота – ми дознімали серіал "Скажені сусіди". Дуже вдячний продюсеру Юрі Горбунову та знімальній групі за те, що не побоялися робити це в умовах війни –  попри тривоги, не зважаючи ні на що. В цьому проєкті мені надзвичайно пощастило з колегами. Наприклад, з Назаром Задніпровським – для когось він народний артист, для мого сина – улюблений, а для мене – просто товариш. Я давно його знаю, та й знімаємося разом не вперше. До цього перетиналися на зйомках серіалу "Будиночок на щастя", де я граю голову села, а моя дружина – дружину голови.  

Син налаштовується на Голівуд 

–  Під час війни кожен підробляє, чим може. Деякі актори, наприклад, таксують. 

–  Та якось так склалося, що я нічого, крім акторства, робити не вмію. От хіба що таксувати міг би, але ми машину продали – помахали їй "пока". (Сміється) Нічого, вона вже була старенька. Купимо іншу. 

–  Чим заповнювали вільний час? 

–  Проводив його з сімʼєю, репетирував з дружиною виставу. 

–  Чи плануєте ви інші театральні вистави? 

–  Плани щодо нових постановок є. Дружина вже й матеріал гарний підібрала. Ведемо перемовини з режисером.

–  Яка приємна подія сталася у вашому житті останнім часом?

–  Складне питання як для тих умов, в яких ми живемо. Найприємніше для нас з дружиною – успіхи нашого сина. Женя гарно навчається (йому буде 14. – Прим. авт.), мріє стати актором. І не просто актором – зніматися в Голівуді! (Сміється) Цікаво насправді, яку він зрештою вибере професію.   

–  Якось ви сказали, що у вас є правило – завжди посміхатися, і тоді все буде добре. Воно спрацьовує після 24-го лютого?

–  Посміхатися треба, але так, щоб ніхто, дивлячись на це збоку, не подумав, що ти дурачок. (Сміється) Взагалі вважаю, що актор на людях завжди повинен бути з гарним настроєм, щоб бути для оточуючих прикладом. Головне, не загратися і не втратити почуття відповідальності.