Актриса Інна Приходько – про зйомки «Скажених сусідів», Оксану Марченко, сеанси психотерапії і весілля

Актриса Інна Приходько, фото з особистого архіву актриси

У неї немає акторської освіти. Але це не заважає Інні Приходько бути затребуваною в кіно і грати в антрепризних виставах нарівні з народними артистами

Добра фея зі скромним гонораром

– Інно, донедавна вашою візитівкою були пародію на Юлію Тимошенко. Олька із "Скажених сусідів" за популярністю її вже переплюнула?

– Навіть не знаю… Пародії на Тимошенко я роблю 16 років, тому глядачі до неї давно звикли. З іншого боку, з Олькою вийшло три фільми, а зараз ще й серіал. Наша з Арамом Арзуманяном парочка тепер з’являється в кадрі не епізодично, а набагато частіше – у нас є своя добротна лінія. То може, вже і переплюнула. Нас, до речі, часто на презентаціях фільмів казали: "От аби вас було в кадрі трохи більше!" Я тепер жартую: просили більше – тримайте!

– Часто вас впізнають?

– Арама частіше, бо його ні з ким не переплутаєш. Та й на екрані він не міняється: маленький, волохатий… (Сміється) Мене поруч з ним впізнають: "О, це ж ви – Олька!" А так зазвичай – ні, бо вдягаюся я в житті скромно, на відміну від героїні, яскраво не фарбуюся. Але це не ображає. Я просто роблю свою роботу. Ось вчора зустрічалася з молодятами, які запросили провести їхнє весілля. Поки ми спілкувалися, сестра нареченого – дівчинка років десяти, не зводила з мене очей. В кінці її мама питає: "Інна, можете з нею сфотографуватися? Вона ваша фанатка". – "Так чого ж ви зразу не сказали?" – відповідаю.

– Невже й у такий час є замовлення на проведення заходів?

– Зараз вони бувають рідко (це в мене друге чи третє весілля під час війни) і не такі масові й гучні, як раніше. Всім хочеться свята. Навіть у такі часи. І тут я, як добра фея – дарую свято. За дуже скромний гонорар. Так приємно бачити, що люди радіють!

Оксану Марченко порвала на шматки

– Ви розповідали, що одного разу перетиналися з Юлією Тимошенко і навіть розмовляли. За яких обставин це трапилося?

– Це сталося до війни: ми з Гаріком Бірчею, який зараз служить в ЗСУ, були ведучими на одному поважному заході. Те, що там буде й Тимошенко, стало для нас сюрпризом – ми дізналися про це вже на місці. А в нас якраз заплановано пародійний номер – привітання від офіційних осіб: президент Зеленський каже, що хоче запросити до слова першу леді,  натомість з’являється Юлія Володимирівна в моєму виконанні, він каже, що мав на увазі свою дружину – ну, і так далі. От я виходжу, починаю говорити голосом Тимошено… Бачу – всі присутні просто попадали на стіл від сміху і між собою перемовляються: "Як схоже виходить!" А вона та-а-а-а-ак пильно на мене дивиться… Я думаю: господи, хоч би нормально відреагувала! І тут вона теж розсміялася, і мені відлягло від серця. "Слава Богу, – кажу Гаріку, – тепер нас з цього корпоративу точно випустять".

У кінці вечірки підходжу до неї: "Юліє Володимирівно, я хотіла з вами сфотографуватися й подякувати за те, що ваш образ став поштовхом в моїй творчій кар’єрі". Вона (Інна починає говорити голосом Тимошенко. – Прим. авт.): "Боже, та ви шо! До речі, ви так на мою доньку схожі – це вапще! Я про вас і раніше чула…" Ми сфотографувалися, я кажу: "Ну, все, галочку я вже поставила – спільна світлина з вами в мене є, тепер можна складати накладну косу в коробку". (Сміється)

– Всі так позитивно реагують на ваші пародії чи є й такі, що ображаються?

– Та наче ніхто не скаржився… Навіть Михайло Поплавський, на якого я ще під час навчання в університеті зробила пародію, залишився задоволений. Все ж залежить від того, яке в людини почуття гумору. Якось, ще в проєкті "Велика різниця", я робила пародію на Аллу Мазур. Думаю, ведуча новин – такої серйозної програми, і тут ми зі своїми жартами… Яка в неї буде реакція? Номер зробили, сюжет записали, але на ефірі з гостями студії мене не було, бо саме мала вихідний. Зате приїхала Алла. І вона була настільки вражена!.. Як я потім дізналася, всіх перепитала, де ж актриса, яка її зображала. Каже: "Я їхала на зйомку й думала: ну яку пародію на мене можна зробити? Ну що в мені такого є? Але вийшло дуже схоже. Актриса дуже точно все підмітила…"

Може, на мене ображаються герої нових пародій – оці москальські пропагандисти на кшталт Скабєєвой. Чи Марченко. Але мені по барабану, що вони думають. Якщо їх це бісить, то й слава богу. Причому з Оксаною Марченко в мене взагалі своя історія. В далекому 2009 році я приймала участь в "Україна має талант", а вона була моєю великою фанаткою! Навіть календар зі своїм фото подарувала і написала на ньому  "Інна, ти суперстар!" Оксана дуже хотіла, щоб я перемогла в шоу. А я пройшла півфінал і змушена була вибирати – УМТ, де перспективи незрозумілі, чи зйомки в іншому проєкті, куди мене затвердили і де вже чекає колектив. Вибрала останнє. Після цього вона нібито навіть комусь телефонувала, щоб мене повернули, але в неї нічого не вийшло.

Пародію на неї я зробила спонтанно. Пам’ятаю, ми з коханим тоді саме у батьків на Черкащині були. Попросила його записати це відео. Він саме з нічної прийшов – патрулювали з хлопцями в самообороні, каже: "Оце тобі нічого робити". Але відео все-таки зробив, і людям пародія дуже зайшла. До речі, коли Медведчука впіймали і Марченко почала звертатися до президентів різних країн, мені стало так бридко, що той календар з автографом я пошматувала.

Вперше заплакала, коли дізналася про смерть Паші Лі

– Ви писали в соцмережах: "три довгих місяці я скучала за тобою", маючи на увазі Київ… У батьків були чи закордоном?

– У батьків. Я ще вагалася, чи й до них їхати. А про те, щоб кудись з країни, навіть слухати не хотіла. В мене тут мама з татом, бабуся, брат, коханий, як я їх кину?

Чесно кажучи, розуміння того, наскільки все серйозно, до мене прийшло, коли дізналася про смерть Паші Лі. От тоді я вперше заплакала… Буквально за місяць до початку війни у нас почалися ефіри денної інформаційно-розважальної програми "День вдома", яку я вела з Пашею і Іллею Яремою. Це  була моя мрія – стати телеведучою. 23 лютого була на допрем’єрному показі фільму в кінотеатрі, зустріла дуже багато своїх колег. Вечір вийшов класний, але мене не полишало відчуття, що все це перед довгою розлукою.

Початок війни з усіма вибухами проспала – коханий не будив, щоб не злякати. Розбудив батько – з криками "Збирайтеся і їдьте до нас!" Він пройшов Афган і знає, що таке війна, тому сприймав усе не так безпечно, як я.

– У довоєнному сторіс у вас є фраза "Рятуюсь від хандри готуванням їжі". А зараз це дієвий рецепт від поганого настрою?

– Я в принципі люблю готувати. Щось нарізаю-варю – й паралельно креативлю: придумую пародії, якісь сюжети. Зараз процес приготування їжі ще й від сумних думок відволікає. А ще краще відволікає робота. Щоправда, в кіно зараз її майже немає, зате в моєму житті з’явився театр – багато театру: у двох антрепризах граю, третю готуємо. В одній з них я виходжу на сцену разом з Ольгою Сумською – це ще одна моя мрія.  

– Знаю, ви ще й вірні пишете…

– Ой, давненько вже не писала! Почалося це, коли познайомилась з моїм Антоном – він мене надихнув. Я балувалася рифмуванням ще в школі, але то було несерйозно. Можна сказати, коханий відродив у мені цей талант. Але він теж взавдяки мені відкрив у собі дещо нове. Наприклад, почав фотографувати.

Робити пропозицію – не дівчача справа

– Ви ніколи не розповідали, як з ним познайомилися…

– Я тоді була тренером регіональної "Ліги Сміху" в Золотоноші, а Антон був у моїй команді. Коли ми робили перше спільне фото, звернула увагу, що він весь час тримається осторонь. Спитала у хлопців, що трапилось – може, він не задоволений, що тренером стала я. Вони кажуть: "Та не звертай увагу – це ж Тоха, він завжди серйозний". Перед нашою першою грою я показала всім, що таке тренер – у нас і акторська майстерність була, і сценарій ми писали… Для мене це було дуже відповідально, вдарити лицем у багно я не могла. І саме тоді, як Антон розповів пізніше, він по-іншому глянув на маленьку тендітну дівчинку, яка так круто й по ділу керувала чоловіками. Якось після репетиції він підвіз мене додому – я у батьків залишалася. Ті півгодини ми спілкувалися безупинно – виявилося, що в нас багато спільних тем. Тоді, певно, і спалахнула та перша іскорка… Коли я поїхала до Києва, ми зідзвонювалися, переписувалися. І от одного разу йому так захотілося мене побачити, що о дев’тій вечора зірвався і вирушив з Черкас до мене. Водій він ще був не дуже вправний, але ніч і майже триста кілометрів незнайомої дороги його не злякали. А трохи пізніше ризикнув взагалі все кинути і перебрався до столиці. Хоча в Черкасах він був відомим ведучим – проводив різні заходи, працював на місцевому ТБ. Зараз, правда, знайшов себе в іншій сфері діяльності.

– Два роки тому Антон говорив, що готовий і одружитися, і в декреті сидіти. Але чекає, коли ви зробите пропозицію, бо у ваших стосунках все не так, як у інших. Досі чекає?

– (Сміється) Чекає. І я чекаю. Звичайно, він пожартував про те, що я буду пропозицію робити. Справа в тому, що Антон трохи розчарований в інституту шлюбу. Серед знайомих є пари, що розбіглися після весілля, тому в нього, певно, в голові сидить думка, що після РАГСу стосунки погіршуються. Та й якось не складається з весіллям. То ковід і локдауни, тепер війна. Постійно здається, що не на часі. Антон жартує: мовляв, ми вже стільки всього пережили, що вже нікуди один від одного не дінемось. З іншого боку, розуміє, що для мене важливо, аби він зробив цей крок. Я ж дівчинка, а дівчата люблять такі романтичні вчинки. Тому налаштовується. А я на нього не тисну. Але я вірю, що скоро на моєму пальці буде виблискувати обручка.

 "Запальничка" для коханого

– Ваша Олька в "Скажених сусідах" дуже активна і жвава, завжди на себе ковдру перетягує. В цьому на неї схожі?

– Я буваю різна. Кажуть, що люди, які жартують зі сцени, в реальному житті не надто веселі, і в цьому є доля правди. Частенько і я люблю посумувати. Добре, що є Антон, який вміє підняти настрій. З іншого боку, я така собі "запальничка": дуркую, постійно смішу коханого. Влітку були на рибалці (з дитинства її обожнюю!), батько каже Антону: "Не знаю, як складеться ваше життя, але те, що тобі з нею не буде сумно, гарантую".

Інколи люблю покомандувати: а чого оце не на місці лежить, а чому тут нема порядку? Потім думаю, ну, я ж не бензопила! І мене попускає.

– У серіалі у вас всі сцени дуже емоційні. Це важко – постійно грати на такому підйомі?

– Важко. Я емоційно перевантажуюсь на зйомках, потім після них аналізую свою роботу… Це такий синдром відмінниці, коли хочеться, щоб усе було на найвищому рівні. В якийсь момент на цьому грунті почалося безсоння. Причому можу бути зовсім виснажена, але заснути не виходить. А наповнюватись, поновлювати свій енергетичний баланс (деякі актори медитують, хтось йогою займається) ще не навчалися. Ось, наприклад, вчора у мене була вистава – чорна комедія "Па раша", де ми наярюємо на двісті градусів. Я стільки енергії віддала, що хоч і спала сьогодні до 12 дня, але й досі відійти не можу.

– Це через ці безсоння ви зверталися до психотерапевта?

– Так. Відвідувала його майже півроку. Багато чого для себе зрозуміла, багато висновків зробила, які тепер і для наших з Антоном стосунків корисні. Але побороти безсоння не вдалося. Стабілізувати сон допомогли медикаменти. Однак і зараз ця проблема інколи виникає, бо все сидить в голові. Треба просто навчитися відпускати думки і абстрагуватися.

За себе і за ту дівчину

– Чим запам’яталися зйомки "Скажених сусідів"?

– Мені не дісталося якихось складних сцен. Але на знімальному майданчику було завжди весело. Ми з Арамом – як ті дві миші з мультика, що кота Леопольда дратували: робимо дрібні капості нашому конкуренту – то пожежу влаштуємо, то ще щось. У нас є дуже смішні сцени, де ми перевдягаємось, щоб заманити клієнтів, – то в інтелігентів, то в падишаха і невільницю…

– Один з вашим постів в Instagram Джиммі (французький актор Джиммі Воха-Воха, грає в серіалі одну з головних ролей. – Прим. авт.) прокоментував смішно, але не зовсім доречно: "Ти хочеш проблем?" Це який жарт, про який тільки ви знаєте?

– Цю фразу українською він вивчив однією з перших, і тепер ми нею зустрічаєм одне одного: він питає, чи хочу я проблем, а я відповідаю, що це він, мабуть, хоче.  (Сміється)

Взагалі-то Джиммі ще з часів "Скаженого весілля" досить багато часу проводить в Києві, вчить українську, і прогрес дуже помітний. А раз так, сценаристи вирішили, що в серіалі йому можна текстів понаписувати. Якось ми зранку разом на зйомки їхали. У Джиммі очі квадратні – явно не спав усю ніч, а в руках – товстюча пачка текстів. Я сміюсь: "Oh, my friend! Оце в тебе стільки тексту на сьогодні?"  (Це ми так спілкуємось – трохи на українській, трохи на англійській і французькій). Він так кумедно: "Дуже, дуже багато!" Кажу: "Давай тобі допоможу". Джиммі в шоці: "Як?! Даси свій мозок, щоб я запам’ятав усе це?"

– Другий сезон "Скажених сусідів" знімався під час війни, восени, коли ракетні обстріли і тривоги були надто частно. Як працювалося в цій атмосфері?

– Морально було дуже важно. Тим більше, що поряд з кіностудією стратегічно важливий об’єкт, тому ми завжди були в зоні ризику. Пам’ятаю, в Арама крупний план, а тут сирена, тож свій текст він говорить вже на її фоні. Дозняли – і тут починає бахкати. Що це – ППО працює чи десь прилетіло? Не зрозуміло. Біжимо в своїх робах (у нас є такі утеплення, які вдягаємо зверху на ігрові костюми) до сховища… Тривога триває другу годину, нам приносять бутерброди і чай. Нас багато, бо крім знімальної групи в сховище ходять співробітники "Метро", яке знаходиться поряд. Ось тривога закінчилася, виходимо всі нагору. І тут охоронець до нас з Анею Кошмал: "Дівчата, а ви куди? Там же бутерброди!" Ми такі: "Та нє, вже вдома поїмо". Він: "Яке вдома? Ви ж цілий день в тому "Метро", вам, мабуть, нема коли й перекусити!" Тобто він переплутав нас з дівчатами з гіпермаркету, бо наші роби і їхні уніформи дуже схожі за кольором. Коли ми розсміялися і сказали, що ми актриси, йому стало дуже незручно, почав вибачатися. А ми просто падали від сміху! Кажу Ані: "Ну ладно – мене не впізнав у цьому бойовому розфарбуванні, з цими дурнуватими кліпсами у вухах і резинках у волоссі. Але ж ти реально впізнаване обличчя ще з часів "Сватів"!".

Словом, сумувати нам на зйомках не доводилось. Зате буде про що згадати.                                                                                                                                                         

Читайте Comments.ua в Google News