logo_ukra

Coinspot 22.10.2020

BTC/USD

12871.21

ETH/USD

397.99

LTC/USD

54.90

НБУ 22.10.2020

USD/UAH

28.45

EUR/UAH

33.70

RUB/UAH

0.38

comment

Рубрики

comment

МЕНЮ

Головна Новини Інтерв'ю 2020 Дмитро Гордон: У мене немає заслуги перед народом України в тому, що Зеленський став президентом
commentss Інтерв'ю Всі новини

Дмитро Гордон: У мене немає заслуги перед народом України в тому, що Зеленський став президентом

Знаменитий журналіст Дмитро Гордон в ексклюзивному інтерв'ю порталу "Коментарі" назвав одну з головних помилок чинної влади, розповів про свою роль у перемозі Зеленського на виборах, спілкування з Поклонською і Гіркіним, а також озвучив секрет свого успіху

23 вересня 2020, 20:00 comments12626
Дмитро Гордон: У мене немає заслуги перед народом України в тому, що Зеленський став президентом

Журналіст Дмитро Гордон. Фото: comments.ua

Один з найвідоміших журналістів на території колишнього СНД Дмитро Гордон за свою професійну кар'єру взяв понад 1000 інтерв'ю у провідних політиків, спортсменів, артистів, діячів культури і представників багатьох інших сфер життя. Але не варто забувати, що і сам інтерв'юер – вкрай цікава людина, якій завжди є що сказати суспільству.

Власне, суспільство й  саме чудово розуміє, наскільки серйозної ваги досягла фігура Дмитра Гордона і наскільки важливою може бути його думка. Яскравим тому підтвердженням стали результати рейтингового голосування за найвпливовішого киянина, організованого виданням "Коментарі". Як ви вже здогадалися, саме Гордона наші читачі назвали переможцем даного опитування.  

На честь такої події ми вирішили ґрунтовно поспілкуватися з журналістом, довідавшись цікаві подробиці його життя. До вашої уваги – велике ексклюзивне інтерв'ю з Дмитром Гордоном.

"Є інтерв'ю, на які я чекав 10-15 років"

– Дмитро, за результатами рейтингового голосування на сайті "Коментарі", саме Вас вважають найвпливовішим киянином. Скажіть, на що Ви впливаєте в Києві?

 Ви знаєте, для мене це несподіванка. Насправді я не вважаю себе найвпливовішим киянином. Я взагалі дуже скромно до себе ставлюся і думаю, що є достатня кількість шанованих киян, які явно могли б знаходитися вище мене в цьому рейтингу. Я взагалі не довіряю рейтингам і чесно скажу вам: ставлюся до них з деякою підозрою. На що я впливаю в Києві? Так, власне кажучи, ні на що, напевно. Київ живе своїм життям, а я  частина цього міста і схильний до впливу різних чинників: погоди, подій і так далі... І, ще раз хочу підкреслити: ставлюся до себе досить скромно.

 Можливо такі результати голосування пов'язані з вашою роботою? Тому що існує якась магія Дмитра Гордона: усі, хто йдуть на інтерв'ю до Вас досягають великих висот у політиці. Чим Ви можете це пояснити? Який Ваш секрет?

 Думаю, секрет один: я запрошую на інтерв'ю людей, які потенційно можуть досягти великих висот у політиці або вже їх досягли. Тому що я намагаюся робити інтерв'ю з людьми, які цікаві, перш за все, мені і, звичайно ж, багатомільйонній аудиторії. А інакше навіщо? Тобто, можна, звичайно, зробити інтерв'ю з непримітною, нудною людиною, але тоді його подивиться дві людини: я і сам герой. Тому я вважаю за краще робити інтерв'ю з людьми, які формують громадську думку, які розбурхують, викликають думки і роздуми у моїх глядачів. А те, що деякі з них потім стають президентами або помітними фігурами в політиці, напевно, – просто збіг.

 Але де ж тоді взяти стільки талановитих і знаменитих людей, які були б цікаві? Як Вам вдається робити це безупинно ось уже 25 років?

 Приводи диктує життя. Крім того, я системна людина і у мене виписані прізвища людей, з якими я б хотів зробити інтерв'ю. У мене є звичайний учнівська зошит у клітинку і там близько 200 прізвищ завжди присутні. Не секрет, що ряд людей відмовляється від інтерв'ю роками. Але настає момент, коли вони погоджуються і я цього моменту чекаю. Як мисливець я вичікую в засідці, постійно нагадую про себе через своїх помічників, іноді сам, іноді прошу своїх друзів, які дружать з тим чи іншим персонажем, у якого я хочу взяти інтерв'ю, за мене замовити слівце. І все в комплексі, напевно, спрацьовує. Є інтерв'ю, яких я чекав 10-15 років. Ось недавно я спілкувався з Йожефом Сабо, який не давав сповідальних інтерв'ю багато-багато років після того, як дав мені сенсаційне інтерв'ю в 96-му році для газети "Бульвар Гордона", яке розділило його життя на "до і після". 10 років я його вмовляв і, врешті-решт, умовив. Тому я в засідці, вичікую, нагадую про себе, намагаюся, працюю.

Інтерв'ю Дмитра Гордона із видатним футболістом і тренером Йожефом Сабо

 Можете назвати кілька людей, з якими Вам не вдалося ще поговорити, але з якими Ви б дуже хотіли це зробити?

 Таких людей дуже багато: Віктор Янукович, Леонід Кучма, Володимир Путін, Наіна Єльцина... Список можна продовжувати нескінченно – це 200 прізвищ. 

 Ви називаєте людей старої когорти, а як щодо молоді? 

 Є, безумовно. Це хіп-хоп виконавець Oxxxymiron, співачка і актриса Ольга Бузова, телеведучі Анастасія Івлєєва і Сергій Притула... Будь-яка людина, яка досягла успіху і яка "на слуху" апріорі вже цікава. Можливо вона і "голий король" (і я не про Притулу зараз говорю), може, вона і дурень, може, їй і сказати немає чого (і знову, я не про Притулу зараз говорю), але, якщо ця особа змушує мільйони людей на себе дивитися чи себе слухати, значить вона апріорі неординарна. Отже, однозначно і мені цікава.

 Розкажіть про найбільш казусне інтерв'ю, яке було у Вас в житті.

 Ви знаєте, в 2007-му році я домовився про інтерв'ю з художником-карикатуристом Борисом Єфімовим. Ось ми зараз з вами розмовляємо в студії на Подолі. Він якраз народився тут, на Подолі, в позаминулому столітті. На момент інтерв'ю йому було 107 років. Єфімов був героєм соціалістичної праці, народним художником Радянського союзу – одним з найбільш легендарних карикатуристів СРСР. Він працював в газеті "Ізвєстія" років 70 або 80, і я домовився через керівництво газети, що вони його запросять на інтерв'ю, і ми зробимо його в редакції. У них якраз була зустріч ветеранів-ізвєстінцев в 2007-му році. Помер Борис Єфімов в 2008-му у віці 108 років.

 Добре, що не перед інтерв'ю...

 Так, і добре, що не під час! Так ось, вони, ізвєстинці, мені кажуть: "У нас якраз буде такий зліт наших ветеранів, і ми все зробимо". І ось ми в Москві, в редакції газети "Ізвєстія". Розгорнули всю техніку. Приводять чоловіка дуже похилого віку, він сідає в крісло переді мною. Я кажу: "Борисе Юхимовичу, здрастуйте, я дуже радий з Вами сьогодні зустрічатися. Тим більше, що Ви народилися в Києві". Він мене уважно слухає і видає: "Я не народився в Києві". Я кажу: "Вибачте, будь ласка, але я знаю, що свої перші кроки Ви зробили в Києві у 1918 році в газеті "Гудок"". Він же мені: "Ні, я свої перші кроки зробив в Ростові-на-Дону". Я намагаюся парирувати: "Вибачте, будь ласка, але я знаю, Борис Юхимович...". Він мене обриває і каже: "Я не Борис Юхимович". Оскільки секретарка головного редактора "Ізвєстій" була молода, вона не розібралася, де Борис Єфімов і привела до мене іншу людину. Цей недолік усунули і через хвилин 10 привели справжнього Бориса Єфімова. Ось такий казус у мене був. (Сміється)

Інтерв'ю Дмитра Гордона з художником Борисом Єфімовим

 І Борис Єфімов все ж дійсно починав у Києві?

 Він дійсно народився в Києві, починав з Києва. Це одне з найбільш значних моїх інтерв'ю. Тому що, я Вам скажу, брати інтерв'ю людини в такому поважному віці, який бачив, як горів у крематорії Маяковський у 30-му році, тому що його брат (знаменитий публіцист і фейлетоніст Михайло Кольцов, — ред.) був керівником церемонії похорону Маяковського, якому подавав пальто Лев Троцький у 25-му році, який спілкувався зі Сталіним і взагалі  був свідком найважливіших подій історичного значення  звичайно, було для мене трепетно.

"Слава Богу, що Порошенко не залишився на другий термін, інакше Україні була б хана"

 Раз вже заговорили про столицю, то як Ви оцінюєте життя в Києві? Хоча Ви говорите, що не довіряєте рейтингам і їх не любите, але дозволю собі зауважити, що в одному з наших всеукраїнських опитувань Київ зайняв лише 17-е місце за комфортністю. Як вважаєте, з чим пов'язана така думка людей?

– Рівень життя в цьому місті не такий високий і, безумовно, – це не рівень життя європейської столиці. Київ – красиве місто, але його зіпсували і запаскудили в останні роки. Я Вам скажу, що не люблю комуністів і все, що з ними пов'язано, але Київ зразка початку 80-х був теплим, зеленим, затишним...  Він був з людським обличчям. Сьогодні Київ трошки "занедбаний". Сьогодні в столиці величезна кількість приїжджих, для яких слово "Київ" – це порожній або напівпорожній звук. Вони не відчувають це місто і почуваються в ньому мігрантами. І багато керівників Києва розглядають його не як місто, яке потрібно зробити кращим, тому що ти тут живеш або ти тут народився, а як місто, де можна вкрасти гроші. І в цьому вся проблема.

Я хочу сказати, що можна по різному ставитися до Геннадія Кернеса, і я його не ідеалізую, особливо з урахуванням його політичних поглядів. Але той порядок і ту красу, яку він зробив в Харкові... Я його поважаю за це, і вважаю Харків прекрасним містом, пристосованим до життя. Комфортним, затишним, красивим. Прекрасний мер – Владислав Атрошенко в Чернігові. Він зробив Чернігів чудовим містом для життя, комфортним. Прифронтовий Маріуполь завдяки меру Бойченку перетворюється. Івано-Франківськ – чудовий. Є ряд міст в Україні, які просто випереджають, на жаль, Київ, за рівнем комфорту і життя.

 Ви б могли стати мером Києва?

 Напевно, так. Мером Києва міг би стати будь-хто, напевно, хто поставив би собі таку мету. Це може бути більш-менш відома, більш-менш незалежна людина з грошима.

 А хотіли б?

 Ні, я ніколи не ставив собі за мету ставати мером Києва. Тому що я розумію, що для людини, яка звикла керувати сама собою і яка вільна, ставати мером Києва – це означає прирікати себе на несвободу, на участь в речах, які тобі огидні. Візьмемо хоча б зустрічі з людьми, яким я в звичайному житті не подав би навіть руки, тому що вони мені огидні. Але як мер, я повинен буду це робити. А зараз я, наприклад, зустрічаюся з тими, з ким мені подобається зустрічатися. Якщо я перед цим ліг о 3-й годині ночі, тому що працював, я прокидаюся спокійно собі о 10-й, не регламентую себе, сам планую  свій день. Коли ти мер, ти вже живеш не своїм життям. І, зверніть увагу, як погано виглядають  ще вчора квітучі, красиві люди, які стали політиками. Як погано виглядає Віталій Кличко, яким він сивим став. А цей хлопець  красень, гордість України! Який поганий вигляд має сьогодні президент Зеленський: ось понад рік він президент, і ось у нього іноді сіре обличчя. Від чого? Від перенапруги, від стресу, від недосипу, від зустрічей з ідіотами, від розборок з придурками  це все відображається на рівні життя, на кількості  прожитих років і так далі. Тому без мене.

Журналіст Дмитро Гордон дав інтерв'ю порталу Коментарі

 Але ж коли Ігор Смешко сумнівався  йти в президенти чи ні  Ви говорили, що підете самі, якщо він відмовиться...

 Це був психологічний прийом, який повинен був підштовхнути Ігоря Петровича, якого я дуже поважаю і люблю, до того, щоб встати і піти на амбразуру. Я вважав і вважаю, що людина рівня Ігоря Смешка – це рівень президента і прем'єр-міністра.

 Як Ви думаєте, хто буде мером Києва на цей раз?

 Це буде залежати від цілого ряду чинників. Хто вийде до другого туру, наприклад. Ось сьогодні ми з Вами записуємо інтерв'ю і не знаємо ще: чи піде в мери Києва Порошенко, чи піде в мери Києва Смешко. Поки ми бачимо серед кандидатів Іру Верещук. Я, до речі, дуже добре до неї ставлюся. Ми бачимо гучні заяви Андрія Пальчевського, всі слова якого перетворяться на пшик, від нього нічого не залишиться, він нікуди не потрапить і не заведе фракцію взагалі. Це мильна бульбашка. Але якщо до цієї компанії приєднаються Смешко і Порошенко – буде весело. І найближчі дні це нам покажуть.

 Покажуть, з чого ми стартуємо?

 Звичайно, і хто виявиться в другому турі. Тобто одна справа – другий тур з Кличком і Верещук, наприклад. І зовсім інша – другий тур з Кличком і Смешком або з Кличком і Порошенком.

 На парламентських виборах Ви вели партію "Сила і честь". А на місцевих виборах когось підтримуєте?

 Я керував штабом партії "Сила і честь" на парламентських виборах, абсолютно вірно. На місцевих виборах я буду підтримувати здоровий глузд і  гідних людей, якщо побачу таких.

– Кажуть, що Зеленський переміг тільки завдяки "Слузі народу" та інтерв'ю Дмитру Гордону. Як він оцінив Ваші заслуги після того, як став президентом і чи оцінив взагалі? І що Ви можете про нього зараз сказати, через півтора року?

 У мене немає заслуги перед Володимиром Зеленським та перед народом України в тому, що він став президентом. Ніякої, за великим рахунком. Я дійсно умовляв його йти на вибори президента – це правда. Мені спала на думку ідея проводити опитування глядачів на моїх творчих вечорах. Це були повні зали в різних міста України, де практично всі голосували за Володимира Зеленського. Це були мотиваційні моменти для Володимира Олександровича і його команди, що всі визнають. Я дійсно зробив з ним єдине велике інтерв'ю, тригодинне. Фактично він виклав там свою президентську програму, але я не вважаю це заслугою. Я вважаю, що заслуга Володимира Зеленського в тому, що він з'явився. Був величезний запит на нові обличчя у суспільства, втомленого від Порошенка і його продажних товаришів. І цим єдиним новим обличчям, незаплямованим, чистим, чесним, виявився Володимир Зеленський. Тому те, що він став президентом – заслуга, в першу чергу, Порошенка, а в другу — самого Володимира Олександровича Зеленського. І через деякий час, через усвідомлення, в тому числі і великих помилок президента, я можу сказати: слава Богу, що сталося так, а не інакше. Слава Богу, що Порошенко не залишився на другий термін, інакше Україні була б хана. Сьогодні Україна теж в непростій ситуації, і у Володимира Олександровича є цілий ряд помилок, перш за все  кадрових, за браком досвіду. Але я щасливий, що президентом України сьогодні є Зеленський, а не Порошенко або хтось інший. Єдине, я можу сказати, що блискучим президентом України міг би бути Ігор Петрович Смешко. Не вистачило часу для того, щоб його впізнали. Це ідеальний чоловік, підготовлений, досвідчений і людяний для такої роботи. Але вийшло так, як вийшло.

"Над флешками в Гаазі сміялися рівно доти, поки Верховний суддя не долучив їх до процесу"

 Давайте поговоримо про Вас. Хто такий Дмитро Гордон, як Ви себе охарактеризуєте? У Вікіпедії, наприклад, сказано, що ви навіть співак. Часто співаєте?

 Це не називається – "співаю", це називається – "пробую себе в жанрі пісні". Самовиражаюся. Я перфекціоніст і прихильник того, що, якщо ти щось робиш, ти повинен робити це добре. Я поганий співак, у мене трошки голосу і трошки слуху. Але я, як мені здається, відчуваю пісню і розумію, про що співаю. Тому за допомогою професіоналів, таких як Володимир Бебешко, який аранжує музику і записує мене, за допомогою прекрасних композиторів і поетів, за допомогою чудового, покійного кліпмейкера Максима Паперника, який робив 7 моїх кліпів, щось путнє виходило. Навіть не просто путнє. Є кліпи, які досі дивляться в Ютьюб мільйони людей і їм це подобається, ось просто подобається. Тому за допомогою професіоналів я як би облагороджувався, і у мене виходило добре. Але співаки – це співаки, а я – так, пробую себе в жанрі пісні.

Спів — одне з улюблених хобі журналіста Дмитра Гордона

Що стосується того, ким би я себе представив... Ну, звичайно, журналістом, хоча це, напевно, більш вузьке поняття. Думаю, я людина, яка намагається розібратися в історії, якій дуже цікаві яскраві особистості, і яка намагається дати трибуну цим яскравим особистостям, щоб підручники історії майбутнього були не наскрізь брехливими, а хоча б трішки правдивими, котрі спиралися б на мої інтерв'ю. І я бачу вже не перший рік, як історія пишеться завдяки моїм інтерв'ю з тими чи іншими персонажами.

 Це рівень!

 Мабуть.

 Коли люди стали перемагати на виборах після того, як приходили до Вас на інтерв'ю, в числі Ваших спеціальностей з'явилося ще і визначення "політтехнолог". Чи займаєтеся ще цією роботою активно?

 Я ніколи не займався політтехнологією, взагалі ніколи. Я навіть не знаю, хто такий політтехнолог. Я займаюся журналістикою в чистому вигляді, просто іноді вона на межі політтехнології буває, напевно.

 Якби Ви не займалися журналістикою, ким би Ви стали?

 Не знаю. Я в журналістиці з 16-ти років, причому без журналістської освіти. Я почав писати, і одразу в найкрутіші газети Радянського Союзу, в 16 років. Тому що душа, журналістська енергія, інтерес до людей вимагали виходу і я пробивав собі дорогу чолом. Ніколи не думав, ким би я був. Точно не інженером-будівельником, на якого навчався. А ким би був..? Знайшов би себе десь, може в бізнесі. Втім, я ним і є, і залишаюся. Я себе дуже органічно відчуваю, тому що я людина системи, людина мети. А хто може укласти все в таблицю, тобто бути системним, тому пряма дорога в бізнес і журналістику.

 До речі, як Ви ставитеся до блогерів? Блогер і журналіст  різні поняття?

 Це одне й те саме, звичайно.

 Зараз з'явилося багато блогерів, які ганяються за сенсацією і потрапляють в різні неприємні історії, по молодості, по запалу. Що б Ви їм порадили? Ось як себе убезпечити, як журналіста?

 Ви знаєте, людям, які хочуть займатися журналістикою або блогерством, я радив би зрозуміти: тобі подобається це чи ні. Якщо людині не подобається або вона ще не розуміє, чи подобається йому це заняття, потрібно його покинути. Не можна займатися справою, не можна робити справу добре, якщо ти її не любиш. Якщо людина любить це, значить треба знайти свій шлях. Іноді це буває дуже складно. Я недавно бачив на телеканалі "Ностальгія" виступ Миколи Расторгуєва 1985-го року. Абсолютно солодкі пісні, солоденьким голосом. Не вірилося, що через 4 роки ця людина одягне військову форму, взує чоботи і співатиме "Атас, веселіше робітничий клас...". Він знайшов свій імідж. Він, який ніколи не служив в армії, знайшов свій імідж – брутального такого вояки. А до цього були "солоденькі" пісні.

 Мені здається, йому Пугачова порадила.

 Абсолютно вірно, Пугачова. Але він же потрапив, для початку, на різдвяні зустрічі до Пугачової, і вона порадила  йому одягнути форму. Або він вийшов у військовій формі, і вона сказала: "Не знімай". Тобто він вже вийшов в ній. Дуже важливо знайти себе, важливо зрозуміти свій імідж і усвідомити, на що ти здатний. Я спостерігаю іноді за журналістами, і до сих пір не розумію, як реагує аудиторія і де той секрет успіху, який дозволяє людям прориватися в плані переглядів. Ось я дивлюся іноді і бачу: класний журналіст, класні герої, але він не злітає. І я не розумію, чому. І я дивлюся на свої багатомільйонні перегляди і іноді теж не розумію. Ну, з боку видніше, напевно, але я не розумію, чому мене дивляться так багато. Ось реально багато, мільйони! І навіть моє інтерв'ю Юрію Дудю подивилося вже понад 17,5 мільйонів осіб. І я там у нього на 8-му місці за переглядами серед всіх, у кого він брав інтерв'ю. Не розумію, чому я випередив там Михалкова, Познера... От чесно.

 Бачите, люди по-різному реагують. Вони ж вибрали Вас найвпливовішим киянином.

 Я не розумію цього, я серйозно кажу,  не блефуючи. Мені кажуть: "харизма", ще щось, а я не розумію. Але одне знаю точно: я дуже щира людина і завжди говорю те, що думаю. Давайте скажу Вам так – на 99%. Іноді, в 1% випадків, я можу не сказати те, що думаю, якщо справа стосується моїх друзів. Але щирість видно, і це саме те, що дозволяє утримувати увагу аудиторії. Причому я іноді  роблю це собі на шкоду. Коли треба промовчати, заткнутися, треба не висунутися, а я нехтую цим. Тому що я так живу, тому що це кайф, коли ти маєш можливість вільно висловлюватися.

 Свобода слова?

 Справжня свобода слова.

Дмитро Гордон дає інтерв'ю порталу Коментарі

– До речі про свободу слова. Якщо порівняти період Порошенко і півтора року нової влади з її нестандартним підходом - країна стала вільнішою в плані вираження людьми своїх думок або, навпаки, йде посилення?

 Дивіться, у мене зі свободою завжди все було добре. В середині 90-х я відкрив газету "Бульвар Гордона", яка швидко стала дуже популярною. Тираж доходив до 570 тисяч примірників, її розбирали, як гарячі пиріжки. Вона була вільна – це підкупляло людей. І люди там таке говорили, там були такі інтерв'ю, такі публікації, що цього не було ніде! І коли у мене запитували: "А чого у нас не злітає (газета, — ред.)?", Я у відповідь питав: "А чому ви не робите це і ось це? Чи не робите те ж, що робили ми?". Ось і вся розгадка.

 Купуйте тоді газети...

 Так, для мене свобода слова існувала завжди, і вона існує як і раніше. Знаєте, ще чому? Я чесний. Якщо мені хтось не подобається, я говорю, що мені хтось не подобається. Я це чесно кажу і аргументую. Без переходів на особистості, в цьому випадку, хоча іноді і особисто кажу, що мені ця людина не подобається, тому що вона здає інтереси моєї країни, наприклад. Закон "Про медіа" – одна з величезних помилок чинної влади. Навіть придумати навіть таку гидоту, як закон "Про медіа" і намагатися її протягнути... Я на це не зреагував, зреагувала Олеся Бацман (дружина Дмитра Гордона, головний редактор інтернет-видання "ГОРДОН", — ред.) – вона перша й підняла великий шум. Вона сиділа на телефоні, в інтернеті, підключала колег, політиків, в результаті чого вдалося створити єдиний фронт боротьби з цим законом. Це її наполегливість і тільки. Я вважаю, що в цьому випадку – це та ситуація, коли журналіст, спочатку діючи поодинці, а потім вже разом з  колегами, які приєдналися, зламав просто диявольський задум взяти пресу в узду. І вона це зруйнувала разом з колегами. Але свобода слова для мене  це визначальна історія.

– Можете прокоментувати скандальні інтерв'ю з Поклонською і  Гіркіним? Зокрема, цікаво, як вони відреагували на те, що Ви передали флешки з записами в Гаагу.

 Дивіться, перше – журналіст має право брати інтерв'ю у кого завгодно. Це його право, чим я і скористався. Друге – я не приховував цього і не приховую, – інтерв'ю з Поклонською і з Гіркіним готувалися мною за співробітництва з Головним управлінням військової розвідки України, ветеранами спецслужб і юристами. І це природно, тому що є маса тонкощів, з якими я один не впорався б. Моя ідеологія відома всім, я антиросійско-, антипутінсько- спрямована людина. Я ненавиджу несвободу, авторитаризм і тоталітаризм, які уособлює сьогодні Росія. Я дуже добре ставлюся до народу Росії, у мене немає проблем з ним. Але у мене є проблеми з керівництвом країни, яка здійснила варварство  щодо  моєї країни і моя ідеологія зрозуміла абсолютно. Тому у кожного з нас були свої резони на це інтерв'ю. Той же Гіркін хотів висловити свої резони, свою точку зору. Я мав на меті показати потворне обличчя "русского міра", показати всьому світу, як співробітники ФСБ РФ, (нехай навіть колишні, як вони себе називають, але ми то знаємо, що колишніх не буває), зайшли на територію України зі зброєю і що вони тут витворяли.

Що стосується флешки в Гаазі, над якою спочатку сміялися доти, поки Верховний суддя в Гаазі не підтвердив, що ці документи долучені до процесу... Просто є тонкощі, які всім розповідати  не варто. Але я Вам розповім в загальних рисах: Гіркін до цього говорив чимало, але до суду цього не пришиєш. Що ми зробили? Я пройшов ряд допитів в Офісі генпрокурора України, ми надали Офісу автентичні записи з комп'ютера, комп'ютер передали. Тобто, це вперше було задокументовано відповідно до міжнародного законодавства. І це дає можливість долучити інтерв'ю до трибуналу в Гаазі. Інтерв'ю це було? Ні це був допит, я не приховую цього, і Наталія Поклонська, як досвідчений прокурор, сказала мені: "я як на допиті у Вас". Я пожартував, мовляв, мені багато про це говорять. Так, у мене є ряд інтерв'ю, які за формою виглядають, як допит. Як відреагував Гіркін на це? Він сказав, що знаходився під гіпнозом, що я його гіпнозував. Ця заява є в Ютьюб. Він сказав, що у мене якась особлива райдужка і око, що я проходив якесь навчання спеціальне. Ну, шпигунські ігри – це така справа. Я вважаю, що зробив свою журналістську, людську роботу на "5 з плюсом".

Інтерв'ю Дмитра Гордона з бойовиком Ігорем Гіркіним (Стрєлковим)

 Журналістика  небезпечна професія. Швидше за все, за стільки років роботи, Ви отримували погрози на свою адресу або ж відчували, що Ваша безпека перебуває під загрозою. Чи були такі випадки?

 Як особа, що охороняється, я не маю права розповідати про це.

"Прилад "Золота піраміда" я рекламував абсолютно щиро"

 Дмитро, Ви охоплюєте дуже велику кількість сфер діяльності. Розкажіть секрет – звідки берете енергію? Може, є якась дієта від Дмитра Гордона або спосіб життя від Дмитра Гордона?

 Ви знаєте, все чим я займаюся – мені цікаво. Я ніколи не роблю те, що мені не подобається, не цікаво, не приносить задоволення, навіть якщо це дуже складні види діяльності. Але хіба що спортивні тренування мені не приносять задоволення такого, розумієте. Задоволення приносить результат – коли ти відпахав в залі, вийшов і розумієш, що ти себе подолав, що може ти був утомленим, був хворим, може ще щось було, накопичилися якісь емоції негативні. Але ти вийшов, відпахав і ти собі сказав: "Так!". Ось єдине, що мені, мабуть, не приносить задоволення з того, чим я займаюся. В іншому ж... Я не зустрічаюся з людьми, які мені не цікаві, спілкування з якими мені не доставляє радості. От не спілкуюся – і все. Я роблю інтерв'ю і кайфую. Я співаю пісні – кайфую, я зустрічаюся з людьми яскравими, цікавими, прославленими – кайфую. Я не роблю нічого, що приносило б мені дискомфорт або змушувало шкодувати про безцільно втрачений час.

 Я коли готувався до інтерв'ю, переглядав фотографії, пов'язані з вами. Є в інтернеті фото, де Ви на даху будинку і там же, на даху, встановлена пірамідка. Це ваш дім?

 Піраміда, так, велика. Це мій колишній будинок, де я жив, і справді, це як подяка за те, що я рекламував медичний прилад "Золота піраміда". Рекламував абсолютно щиро, тому що це блискучий винахід, який допомагає сотням, тисячам людей позбавитися від різний захворювань. Так от, мені встановили на будинку великий такий прилад – золоту піраміду, де заряджали воду. Вона, до речі, дуже відрізнялася своїми якостями, від звичайної питної води, і іноді я там стояв всередині хвилини по дві-три, і це дуже допомагало. Це енергія форми. Це ж не сьогодні відкрито, і якщо вивчити історію єгипетських пірамід, можна подивитися на те, чому там добре зберігалися люди в похованнях, чому там навіть  тварин муміфіковали.

– Ви взагалі вірите в гороскопи, в зірки?

 У зірки – це як?

– У астрологію.

 Так, астрологія. Астрологія – цікава наука, я дуже багато спілкувався і дружив з Павлом Павловичем Глобою. На жаль, давно чомусь не спілкуємося, вже 7 років як обірвався цей зв'язок, з початку війни. Він навіть перестав брати трубку. На жаль, на превеликий жаль... Він дуже цікава людина – історик за освітою, архівіст і астролог. Ви розумієте, це дуже цікава наука, якщо вона наука, а не шарлатанство. У Глоби це була наука і цікава вона тим, що навіть якщо ви подивитеся гороскопи на знаки зодіаку, то виявите практично повний збіг з вами або з близькими вам людьми. Тобто від дати народження, як це не парадоксально, залежить характер людини. У мого знака, Терезів, гороскоп на 99% збігається, я вважаю.

 А Ви приймаєте рішення, орієнтуючись на гороскоп?

 Ні, в це я не вірю, цим не займаюся і до цього з недовірою ставлюся. Коли публікують гороскоп на день, на тиждень, невідомо хто – це мені не дуже подобається, я так скажу.

Інтерв'ю з журналістом Дмитром Гордоном

 Що для Вас у житті найважливіше? Що найцінніше?

 Не буду оригінальним: сім'я, робота, відчуття комфорту. Ось я зараз вийду, наприклад, і вдихну повітря  бабиного літа, яке  починається і це класно. Загляну зараз в планшет, побачу, що інтерв'ю з Андрієм Богданом, яке вийшло вчора вночі, дивиться на годину 50-60 тисяч, кайфану теж. Значить  не дарма. Адже це важливо: коли ти щось робиш і це знаходить відгук. Подивлюсь, що інтерв'ю з Андрієм Ілларіоновим, яке я записав у березні, набирає перегляди кожен день,  і там вже 11 мільйонів 200 тисяч  теж кайфану.

 Це говорить вже Гордон-бізнесмен або ще Гордон-журналіст?

 Ні, це говорить людина, яка бачить плоди своєї праці. Бізнесмен бачить гроші, для нього плоди праці зосереджені в грошах, а для мене вони зосереджені в кайфі. В кайфі від того, що те, що я роблю, комусь потрібно. Коли я починав друкуватися в газетах, і здавав інтерв'ю з футболістами, з артистами, мені не говорили, коли матеріал вийде. Припустимо, я здав три інтерв'ю в спортивну газету "Вечірній Київ", "Комсомольскоє знамя" і "Молодь України". Я приїжджав з інженерно-будівельного інституту додому, їв і відправлявся о 4-й годині на метро з Оболоні. Шлях займав 15 хвилин – я їхав до станції метро "Площа Жовтневої революції" (сьогодні – "Майдан Незалежності"), де в підземному переході були встановлені автомати з газетами. Брав три копійки, кидав в автомат і отримував газету "Вечірній Київ", яку тільки завезли. Вона була формату А2, мої футбольні інтерв'ю друкувалися на останній, четвертій сторінці. І ось я починаю відкривати газету, а серце калатає і я чекаю, є там моя стаття чи ні. І коли вже бачу у верхній частині сторінки: "Ігор Бєланов..." і в кінці ім'я автора – "Дмитро Гордон" – це щастя. Я купую 30-40-50 газет вже на поштамті, роздаю їх друзям, щось собі в архів відкладаю. Це щастя! Те, що ти зробив, зараз прочитають сотні тисяч або мільйони людей і ти кайфуєш, що недаремно проводиш час, відведений тобі на цій Землі.

Ось це найбільший кайф в житті, який я проніс з дитинства, хоча газет уже немає, є Ютьюб. І іноді, коли виходить якесь гаряче, класне інтерв'ю, я щогодини дивлюся, як воно рухається, набирає перегляди. Іноді бачу, як 112 тисяч дивиться інтерв'ю онлайн. 112 тисяч онлайн дивиться – нічого ж собі! Або бачиш, що 150 тисяч людей  за годину подивилося. Ого, клас! І ти розумієш, що ти красень.

Бесіду вів  Віктор Гольдський, "Коментарі"



Нагадаємо, раніше портал "Коментарі" разом з експертами розбирав інтерв'ю екс-глави Офісу президента Андрія Богдана, який висловив багато критичних тез на адресу своєї колишньої команди на чолі з Володимиром Зеленським. 


Читайте Комментарии в Google News

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
comments

Новини партнерів

Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!