Дмитро Наталуха: Потрібно створювати умови для бізнесу, максимально наближені до мирного часу

Повномасштабне російське вторгнення на територію України спричинило чимало викликів, багато планів та проєктів довелося поставити на паузу. Про переведення економіки на воєнні рейки, адаптацію бізнесу та залучення інвесторів в умовах війни розповів порталу “Коментарі” народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха.

— Понад два роки в Україні триває повномасштабна війна. Чи повністю перейшла економіка України на воєнні рейки? Як ви оцінюєте ефективність такого переходу? 

— У нас дуже часто досить абстрактне уявлення того, що таке “воєнні рейки” для економіки. Дуже часто це якісь образи часів Другої світової, де людина або воює, або ходить на завод з виробництва снарядів з 8 ранку до 10 години вечора. Чи потрібна нам така економіка, і головне чи реалістична вона? — можна посперечатись. Питання у тому, що загалом структура сучасної економіки, не тільки України, а й решти країн світу — зовсім інша. Відбулися зміни в промисловості, відбулися зміни на ринку праці, у логістиці, додалися сучасні галузі.

За тих обставин, які є зараз, у нас існує два питання — виробництво та фінансування цього виробництва. Нам потрібно якомога швидше забезпечувати Сили оборони власним озброєнням. Це правильно з погляду, як зменшення залежності від волі партнерів, так і розвитку самої економіки. Є безліч державних підприємств, які можуть перепрофілювати своє виробництво, є приватні компанії для яких можна спрощувати умови, закидати їх замовленнями. Це якраз про воєнні рейки. Цей процес вже йде, є певні успіхи, про які краще промовчати, є також виклики, що зараз вирішуються.

Інша сторона питання — гроші. Напевно всі вже знають, що всі податки центрального бюджету йдуть на оборону. Тому нам потрібно оживляти звичайну економіку, щоб бізнеси працювали, заробляли та платили податки. У цьому випадку нам навпаки потрібно створювати умови, максимально наближені до мирного часу. Адже це про повернення людей, бізнесів та інвестиції в Україну. І це питання також комплексне, від прикриття міст ППО до вдосконалення регулювання. Від його вирішення залежить те, наскільки наші воїни будуть  забезпечені всім необхідним.

— Важливою темою є розвиток економіки України. Як ви оцінюєте дії Кабінету Міністрів України у питанні розвитку економіки? Які галузі економіки потрібно розвивати першочергово?

— У цьому плані у нас якраз є небачена для України постійність. Ми з колегами ще у 2019 році озвучили пріоритети та не полишали роботу над ними — це переробна промисловість, виготовлення готової продукції, її локалізація в Україні, стабільні умови для розвитку малого підприємництва і пріоритет саме українського виробника перед іншими, те що сьогодні трансформувалось у президентську програму "купуй українське".

По цих питаннях ми пройшли шлях, ледь не від маргіналів, до тих, до кого прислуховуються. Багато наших ініціатив, як от локалізація чи розвиток індустріальних парків сприймалися дуже критично, а зараз стали важливою складовою державної політики й бачення першої особи держави. Це не може не радувати.

Кабінет міністрів, у тому числі профільне міністерство, зараз активно працюють над різноманітними програмами підтримки. Вже працюють гранти на малий бізнес, гранти та кредити на переробну промисловість тощо. Це плюс. Ми, зі свого боку, слідкуємо за тим, як певні процеси можна поліпшити у законодавчому полі. Деякі наші ініціативи вже працюють кілька років, вони демонструють результат і ми бачимо, що можна відкоригувати, щоб воно працювало краще. Тому, в цілому, я вважаю, що у нас є конструктивна співпраця.

— На Вашу думку, коли в Україну прийдуть іноземні інвестори та під які умови? Що потрібно змінити, щоб в Україну прийшли інвестиції?

— Буквально на початку квітня ми зібрали на базі Комітету представників міжнародних компаній, які мають намір збільшувати інвестиції в Україну, або ж вже реалізують певні проєкти. Це великі гравці, на кшталт Bayer, Carlsberg чи Lifecell. Ми запросили також і представників Кабміну, регуляторних органів, щоб спільно почути, які є запити.

Це такий спосіб отримати фідбек, і він дає свої результати. Інвестори дійсно акцентують на тому, що з ними спілкуються, до них дослухаються, а Україна — дійсно відкрита у цьому плані країна. Ми, зі свого боку, формуємо план роботи, який дозволить залучити більше інвестицій в країну. За результатами останньої зустрічі, у нас вже є окреслений план ініціатив.

Тут я б розрізняв важливий аспект — є нові інвестори, які збираються заходити на ринок України, а є компанії, що вже працюють та мають намір розширювати діяльність. У них трохи різні потреби. Для перших прийняли наш законопроєкт про страхування інвестицій, бо це насправді нелегкий крок вкладати гроші у воюючу країну. Ми очікуємо найближчими місяцями активізацію інвестицій, бо вже на повну потужність має запрацювати страхування воєнних ризиків від Експортно-кредитного агентства. Це додасть впевненості деяким бізнесам.

Ті, хто вже працює в Україні, думають трохи інакше. Вони вже розуміють всі ризики, навчилися з ними справлятися. У їх випадку частіше мова йде про передбачуваність, про стабільність регуляторного середовища. Це також потрібно брати до уваги, бо мова йде про компанії, які замість того, щоб зупиняти виробництво, навпаки, збільшують його та відновлюють втрачене. Ще Президент казав, що до таких компаній має бути особливе ставлення. Думаю, найближчими місяцями ми зможемо продемонструвати певні рішення, які їм сподобаються.

— Розкажіть про результати релокації підприємств. Які підприємства та куди були релоковані, які проблеми виникали?

— Є кілька видів релокації. Перший — загальна релокація бізнесу. Це коли людина переїжджає до іншого міста, і перевозить із собою бізнес. Таких у нас близько 19 тисяч. Серед них абсолютний лідер — Київ.

Другий — релокація більших підприємств. Для цього діє спеціальна урядова програма, яка допомагає з перевезенням виробництва, що знаходиться у постраждалих регіонах. Там пріоритет — оборонний комплекс, хоча поширюється вона не тільки на нього. За цією програмою було релоковано вже 840 підприємств. Майже всі вони переїхали на захід України, бо є обмеження по місцях релокації, зараз це 9 областей.

Ще на початку вторгнення ми закликали активніше використовувати індустріальні парки, адже чимало часу йде на обрання майданчика для релокації, а парки — ідеальний інструмент для цього. Ми проводили опитування підприємств свого часу. Це дозволило нам з’ясувати, що саме логістичні витрати, які зараз є можливість покривати через держпрограму, становлять лише 10-20% переїзду. Основна проблема — вільні майданчики, їх інтеграція у ланцюги постачання, мережі тощо.

Якби мали трохи більше часу на розвиток мережі індустріальних парків, то процес йшов би легше. Враховуючи, що реформу індустріальних парків ми завершували вже під час бойових дій, фактично довелося працювати “на ходу”. Але поступово ситуація стає кращою — вже є приклади, коли парки будуються вже під готову релокацію компаній.

— Якщо розглядати розвиток технологічних та індустріальних парків, на вашу думку, де їх можна розмістити та що для цього потрібно?

— Після ухвалення наших законопроєктів кількість індустріальних парків в Україні збільшилася майже на 40%. Якщо у 2021 році менш як 20% парків мали резидентів, то зараз ця цифра вже сягнула 30%. Це хороший результат, якщо врахувати, що більша частина парків ще на етапі базового облаштування, а програми підтримки запрацюють лише цього року.

У перший рік реформи в парки інвестували 263 мільйонів гривень. Це менше ніж очікувалося на початку, але врази більше, ніж можна було сподіватися у перший рік повномасштабної війни. Особливо, якщо враховувати, що 96% цих грошей — приватні інвестиції.

Зараз ситуація набагато краща. У 2023 році Європейський банк реконструкції та розвитку інвестував 24,5 мільйони євро у львівський індустріальний парк. Це понад один мільярд гривень лише на один проєкт, але мене тішить навіть інший факт — ЄБРР це дуже консервативна інституція, яка не вкладає гроші у проєкти з сумнівною віддачею для економіки. Значить, це чергове підтвердження ефективності індустріальних парків, на які ми Комітетом зробили ставку у 2020 році.

Також першим об’єктом страхування інвестицій від воєнних ризиків був саме індустріальний парк. Це також дуже показово.

Зараз у нас вже є мережа з 65 парків. Далі їх ставатиме ще більше. Тепер головне завдання — залучити туди компанії, щоб вони фізично почали там щось виробляти. Для цього ми заклали в бюджет один мільярд гривень на облаштування інфраструктури, яка прискорить цей процес. Цьогоріч запрацює профільний урядовий Офіс. Також є інтерес зі сторони донорів, наприклад розвиток парків закладений у програму підтримки від ЄС Ukraine Facility.

Думаю, наступні два роки ми побачимо дійсно повноцінну реалізацію цього інструменту. У нас є навіть лідери по цьому напрямку. Історично, захід України активніше користувався цим інструментом. Це Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області, Рівненщина. Але поступово тренд охоплює всю країну.