Головна Статті Інтерв'ю 2022 Дмитро Разумков: «Якщо ми не доб'ємо РФ, це призведе до того, що вони за рік, два, три повернуться»
commentss Інтерв'ю Всі новини

Дмитро Разумков: «Якщо ми не доб'ємо РФ, це призведе до того, що вони за рік, два, три повернуться»

Народний депутат України, спікер Верховної Ради Дмитро Разумков розповів про Президента та Єрмака, про політичні перспективи "Розумна політика", що потрібно Україні для перемоги, як працюють депутати під час війни та трохи про сім'ю

5 липня 2022, 08:05 comments18640
Автор:

Анастасия

Поділіться публікацією:








Дмитро Разумков: «Якщо ми не доб'ємо РФ, це призведе до того, що вони за рік, два, три повернуться»

Дмитро Разумков - народний депутат України

"Війна в Україні може закінчитися лише нашою перемогою"

Добрий день, Дмитре!

– Добрий!

Як ви вважаєте, чому сталася війна? Чи був якийсь тригер для РФ, який спровокував наступ чи війна сталася б за будь-яких умов?

— Я вважаю, що тригера не було. Росія так чи інакше шукала привід це зробити. Вигадали б щось. Там великого розуму не потрібне. Тому війна, найімовірніше, була б. Ми з вами пам'ятаємо скільки інформації надходило від різних розвідок: американської, європейської, нашої розвідки. ГУР тоді давало чітку інформацію про те, що наступ з боку РФ є дуже ймовірним. Там (в РФ, — ред) хвороблива уява та хворобливе сприйняття світу. Вони вважають, що люди нічого не варті. Достойні лише імперські амбіції, які існують уже багато століть. Але вони в Україні зламали свої зуби.

Чому саме у лютому? Закінчувалися навчання і не могли вони тримати війська прямо на кордоні. Треба було або йти в наступ, або повертати їх до центрів дислокації. Також влада РФ була впевнена після подій у Криму, що їх у частині областей зустрічатимуть із квітами. Ви пам'ятаєте історію про Харків, коли казали, що там багато проросійського населення. Але я добре знаю Харків. Там немає проросійського населення. Там є проукраїнське населення. А після 24го лютого там взагалі, мабуть, немає жодної людини, яка б позитивно відгукувалася про РФ. Сьогодні в Україні просто немає проросійського чи пропутинського населення.

Як ви вважаєте, коли і як може закінчитися ця війна?

— Війна може закінчитися лише нашою перемогою. Це не просто слова. Це не тому, що так сьогодні треба говорити з політичної та ідеологічної точки зору. Я щиро впевнений, що війна може завершитися виключно нашою перемогою та поверненням до кордонів 1991 року. Якщо сьогодні зупинити війну... Я взагалі не розумію, як це відбуватиметься – хтось скаже: "Ми подумали і з Росією домовилися, що територія Донбасу, територія Криму, частина Херсонської області та Запорізької області залишаються під їхнім контролем"?!.

Але у 2014 році це "прокотило"?

— По-перше, не "прокотило". По-друге, там не було формально Росії. Вони розповідали, що "це не ми, це ЛДНР". А те, що вони фінансували, забезпечували, давали армію, брали участь в таких операціях, як Дебальцевський та Іловайський котли, про це теж мовчали.

А Крим?

— Із Кримом була інша історія. Ви ж розумієте, що у парадигмі сприйняття існувала друга армія світу. То була російська армія, яку всі побоювалися. Усі боялися – усі не насміхалися, як у відомому мультфільмі. Але до 2014 року всі розуміли, що Україна не готова була воювати із РФ у Криму. Після цього існував такий наратив, що ми не можемо зараз заходити до Криму, бо це буде повномасштабна війна з РФ, до чого це призведе, ми не знаємо, українська армія не готова, вони – друга країна світу щодо військового озброєння. Це наратив, який посіяли росіяни. Вони "молодці" у цьому плані, тому що продавили свій інформаційний сигнал і багато хто вірив у це.

Сьогодні ми й так із ними воюємо. Сьогодні ми маємо відкритий конфлікт із Росією. Сьогодні на лінії фронту гинуть наші хлопці, захищаючи наш Донбас, наш Херсон, Миколаїв, Харків, Запоріжжя та Крим, який ми повернемо. Ми не можемо собі дозволити залишити якусь територію для них, або дати їм перепочинок, бо за цей час вони зберуть сили і знову прийдуть.

Я скажу вам одну парадоксальну річ – те, що сталося у Криму у 2014 році, зіграло з ними злий жарт і відгукнулося для нас позитивом зараз, бо вони були впевнені, що в частині міст Східної України їх зустрічатимуть із квітами. Вони були впевнені, що Чернігів, Харків, Маріуполь, Запоріжжя, Одеса, Миколаїв зустрічатимуть їх квітами. Вони везли парадну форму із собою, щоб пройти на параді, а їх у цій формі ховатимуть, у кращому разі, якщо забрати зможуть. Тому війна може закінчитись виключно нашою перемогою в межах суверенної території України, визнаної всім світом. Якщо ми не доб'ємо РФ, це призведе до того, що вони за рік, два, три повернуться. І ми знову матимемо війну, але в найгіршій ситуації, оскільки вони вже розумітимуть, що українці – це не якась армія, яку вони просто "перекусять", а це, мабуть, одна з найкращих армій світу, бо вона єдина, хто зміг і не побоявся відбити і зупинити ворога, армію, яка вважалася другою армією світу.

Якщо війна була неминуча, чому тоді РФ не пішла війною 2014 року, коли Україна не була готова до цього? І чи можна перемогти ворога, обороняючись? Потрібно ж наступати

– Обов'язково треба наступати. Можна перемогти ворога, обороняючись, коли не потрібно нічого звільняти. А нам треба звільняти. Ми вже говорили про звільнення Донбасу, Запорізької та Херсонської, Харківської областей та Криму. І якщо ми говоримо про те, чому цього не сталося у 2014 році, я думаю, що вони не готові були йти у повномасштабний наступ по всій Україні.

Морально не були готові?

– І технологічно. Навіть на той момент Донецьк та Луганськ для них не були "прогулянкою". Ви пам'ятаєте і мітинги, і скільки сьогодні мешканців Донецької та Луганської областей борються у лавах ЗСУ. Тому їм уже тоді було тяжко. Якби у них тоді легко все пройшло на Донбасі, вони б пішли далі. Але вони зрозуміли, що не можуть рухатись. Вони почали накопичувати сили. Вони готувалися до війни. Вони нарощували свою обороноздатність, накопичували наступальну зброю. Але для цього теж потрібен був час. А тепер вони вирішили, що з наскоку зможуть захопити Україну. Просто так сталося. Зіграли багато факторів, які не дали їм цього зробити. Основний чинник – це український народ, ЗСУ, ТРО. Вже жартували, що НАТО потрібно вступати до Ірпінського ТРО. Але це жарт, за яким багато смертей. Це також треба розуміти.


Як допомагають депутати? Все ж таки депутати — це слуги народу, і в складній ситуації саме депутат має надати підтримку та забезпечити безпеку народу всіма силами, які в нього є, оскільки народ йому повірив. Що зараз роблять депутати?

— Давайте будемо відвертими. Є ті, які були "відчайдушними бійцями" Львівської оборони, "вихідці" із Закарпатського котла, різні були й залишаються. Є найбільш "віддані" Україні народні обранці, які досі перебувають у Відні, Ізраїлі та інших країнах світу та розповідають, як вони люблять Україну, навіть створюють тут депутатські групи, а самі бояться повернутися. У мене взагалі є питання – чому вони поїхали перед війною? Не хотіли б вони повернулися разом із російськими танками та розповідати, як треба жити і будувати тут "русский мир" і бути частиною цього "нового світу". Проте це питання не до нас, а до правоохоронних органів.

Але були і є ті, хто з першого дня був у Києві.

Це ви зараз про себе?

– Це я і про себе, і не тільки. Давайте будемо відвертими. Багато депутатів із різних фракцій залишалися тут, сьогодні на фронті та на Сході нашої країни, майже на передку. А є й зрадники, такі як Ковальов. Я впевнений, що людина понесе свою відповідальність. Але факт залишається фактом.

Якщо ви говорите про те, що мають робити депутати, то є кілька складових. Перша – це навіть не депутатська робота. Це підтримка морального духу. Я пам'ятаю перші дні, всю війну проїздив за кермом. Тебе зупиняють і, народ у нас особо слів не підбирає, і ти чуєш: "О, а ми думали що всі депутати, як це трохи м'якше сказати, поїхали". А я кажу: "Ні, багато хто тут залишився". І це справді доводило людям, що влада не втекла. Велику роль відіграло й те, що президент залишився у Києві. Навіть до Львова він не поїхав. Це демонструвало, що столиця стоїть, столиця захищатиметься, у столиці залишається влада.

Також парламент – це частина депутатської роботи. Парламент засідав на Грушевського, 5, і не переселявся у бункери, не проводив засідання у Львові. Жодне засідання ВР не відбулося за межами міста. Було багато дискусій, хтось казав, що краще провести засідання у бомбосховищі чи у Львові. Але я і багато колег наполягали на тому, що цього не можна робити. Якщо люди побачать, що Верховна Рада втекла, а в їхньому розумінні це буде саме втеча, коли під Києвом стоять орки, це буде деморалізуючим чинником. Це рівносильно від'їзду Президента. Тому треба віддати належне, більшість депутатів все ж таки погодилися проводити засідання у Києві. Були й такі "розумники", які пропонували перейти в онлайн. Але я кажу: "Вам не соромно? Люди життя віддають за Україну. А ви засідатимете онлайн, а деякі з вас взагалі поїдуть за кордон? І будуть звідти кнопки тиснути? Хіба це нормально?". Аргументували таке рішення безпекою. Але я на це сказав так: "Давайте так: спочатку армію переведемо в онлайн, потім переведемо лікарів в онлайн, щоб вони лікували та рятували життя, потім вчителів, усі заводи, а потім уже за себе візьмемося. Це ж буде чесно? А то так виглядає, що ви за себе турбуєтеся більше, ніж за всю країну. Якщо вам так страшно, напишіть заяву, складіть мандат і вперед. Ще й вільні місця на фронті є, тож чим буде заповнити час". А деякі колеги говорили: "Онлайн? Добре. Але тоді ти маєш бути на передовій. Ну, щоб було розуміння, чому ти на онлайні".

Є народні депутати і наші колеги, наприклад депутат партії "Голос" Роман Костенко, який прийшов до Ради зі Збройних сил України, він несе службу. А здебільшого народні депутати або працюють у парламенті, а сьогодні це набагато простіше робити, ніж на початку війни, або як волонтери, оскільки є якісь зв'язки, є свої можливості, у тому числі фінансові. Щось купили, щось віддали, десь помінялися та поїхали далі.

У перші дні війни один із народних депутатів у Facebook опублікував пост, у якому закликав разом щось закупити та прикріпив номер своєї банківської картки. Я не втримався і пишу йому "Ти ж народний депутат, у тебе купа помічників, міжнародні зв'язки, у тебе є можливість виїжджати за межі країни на переговори, то організуй процес постачання. Що ж ти з людей, які тобі повірили, ще збираєш кошти, щоб потім показати, що ти щось робив під час війни, але за їх гроші?

– Та він забуде ще й сказати, що то за кошти народу. Наприклад, те, що ми і наші колеги завозили від "Розумна політика" або закуповувалося самостійно, або це справді приходило з-за кордону, або це допомагали різні волонтерські організації. Але мені не соромно написати подяку колегам, що разом із нашою гуманітаркою ми привезли ще й гуманітарку когось. Це нормальний процес. Не треба перебирати на себе чужі здобутки. Потім тобі соромно буде. А з іншого боку, ви правильно торкнулися ще одного напряму роботи народних депутатів – це міжнародні зв'язки. У когось це не перша каденція, у когось перша, але вже напрацьовані іноді дружні, іноді робочі відносини з представниками європейських країн, з різними політиками Європи, США, інших цивілізованих країн світу, на відміну від Росії. Сьогодні гостро стоять питання навіть уже не гуманітарки, а озброєння. Ті, хто буває на передовій чи у військових частинах, розуміють, що озброєння – це ключове. Це не лише оборонне озброєння, а й наступальне, яке поки що нам не дають. Без танків повернути свої території нам буде дуже тяжко. Хлопці морально готові. На відміну від росіян наші готові воювати, повертати наші території, але їм потрібна зброя. Неможливо йти забирати з автоматами Луганськ та Донецьк. Ви знаєте, скільки у них арти, боєприпасів. Але, на відміну від Росії, ми не можемо дозволити собі просто втрачати людські життя.

Дмитро Разумков на передовій

У нас менше солдатів

– Ні! Питання не в чисельності, а в збереженні життів цих військових. Російським начхати на те, скільки вони тут втратять людей. Це для них сміття, розхідник. Усі пам'ятають крилату фразу Жукова "Баби ще народжуватимуть". Нічого не змінилося з 40-х років минулого століття і сьогодні 2022 року. Такий підхід для Росії залишився фундаментом, на якому вони будують свою армію. А в нас зовсім інший підхід. Ми маємо цінувати життя кожної людини. Якщо ми можемо зберегти життя, ми маємо це зробити.

Питання не в кількості, а в тому, що ми інші. Якщо ми говоритимемо, що ми просто граємо кількістю, ми будемо такими, як вони. Ні. Ми маємо інші цінності. І ви пам'ятаєте інший вислів "Одна смерть – це трагедія, сотня смертей – статистика". Ми таку статистику собі дозволити не можемо. Ми — інші. Ми – європейці, вони – орки.

"У всіх одне завдання – зробити так, щоб ми перемогли"

Ми говорили про роботу депутатів. Чому немає об’єднання депутатів? Адже можна об'єднати зусилля і зробити більше, а так ми бачимо, що кожен депутат намагається діяти самостійно

— Спочатку цей процес не було запущено. З одного боку, всі фракції голосували за багато речей, які були спрямовані на підтримку української армії, економіки, обороноздатності та інші речі, які були потрібні від Верховної Ради. Рада завжди оперативно збиралася, завжди вистачало голосів, якщо це справді важливо.

Якщо ми говоримо про об'єднання зусиль, ви знаєте, у нашій команді багато чого відбувалося у злагодженому режимі, особливо ви згадували роботу колег, коли вони привозили гуманітарку з-за кордону. Це наші колеги, наприклад, у Чернівецькій області. Це і Козак Володимир та Божик Валерій. Вони навіть свій хаб зробили і потім допомагали і Харкову, і Полтаві, і Київській області, і на Миколаїв відправляли допомогу. Ми працювали ефективно.

Чи можна це зробити повністю на рівні ВР? Думаю що ні. Вважаю, що навіть і не потрібно було, оскільки дуже часто, перебуваючи на місці, тобі як депутату простіше вирішувати якісь питання, ніж діяти централізовано. Був й негативний досвід, коли спробували усе підкорити обласним державним адміністраціям. По-перше, почали говорити про корупцію, а по-друге, почали бачити неефективність використання цих ресурсів. Навіть були випадки, коли, наприклад, минув термін придатності продуктів та їх просто викидали. Також багато інших речей, скажімо так, бюрократична машина не давала можливості втілювати їх у життя.

Інша проблема полягає в тому, що багато фондів та багато міжнародних партнерів хотіли допомагати персоніфіковано. Вони приходили і казали: "Ми готові передати через вас гуманітарку, але вона має приїхати, наприклад, до Київської області". Тобто вони хотіли, щоб гуманітарка приїхала туди, де її побачать міжнародні друзі та партнери. Тому в цьому плані наша депутатська комунікація плюс можливість доставити, організувати цей процес була ефективною. Але насамперед це залежало від людей.

Разумков та Дмитрієва передають гуманітарну допомогу

Ось, наприклад, Оксана Дмитрієва організувала дуже велику допомогу з медичного забезпечення. Востаннє ми завезли медикаменти до Запоріжжя, та до Миколаєва. Гуманітарка не складується в Києві, а рушає туди, де її потребують. Тому це робота, яку ти можеш зробити та можеш побачити. Навіть не завжди на цьому потрібно піаритись. Ось коли прийде час, ти зможеш відкрити портфоліо і сказати, де ти був 24го лютого, що робив 25го, що ти зробив за перші два тижні. Вони справді були критичні. Потім дехто повернувся і почав розповідати, як треба жити, а дехто зовсім не повернувся. Я не хочу зараз переходити на особи. Настане час і ми про це поговоримо – хто де знаходився із силовиків. Ну не може силовий блок перебувати десь, коли президент у Києві, коли ВР працює, коли прем'єр тут.

Ви зараз говорите про конкретний силовий блок?

— Я про різні силові блоки. В нас їх багато. І до багатьох теж є питання – що вони робили, куди поділися. Можемо згадати про керівника Служби безпеки у Харкові. Я зараз не кажу, як він поводився ще до повномасштабної агресії. Але скандал був нещодавно, коли приїжджав президент (ред. Володимир Зеленський звільнив голову СБУ Харківської області ). Яка ситуація була із Херсоном? Де були всі силовики? Що вони робили? За це також треба відповідати.

Знаєте, щоб у нас у результаті не вийшло так, як у прислів'ї – "нагородити непричетних, покарати невинних". Кожен має нести отримати своє, якщо потрібно – покарання, якщо потрібно – визнання своїх дій після війни. Думаю, це буде дуже довга дискусія і багатьом вона не сподобається. А зараз головним завданням є захист батьківщини, повернення наших територій, збереження життя наших дітей, мам, дружин та військовослужбовців.

Ви кажете, що часто їздите Україною. Скажіть, як люди переживають війну? Що їм допомагає пережити всі ці страхіття?

— Ви знаєте, ми – дуже оптимістична нація. Я ніде не чув, що ми програємо війну. Усі впевнені, що ми переможемо.

Ви ставили питання про те, коли ми переможемо. Думаю, якщо ти адекватна людина, ти не зможеш відповісти на неї. Дуже багато чинників, яких залежить ця відповідь.

Допомога у різних куточках України — Разумков

Але Арестович знав, він давав відповідь (сміється, – ред.)

— Знаєте, "говорити — не ліс пиляти". Давайте подивимося. Я, на відміну від когось, намагаюся відповідати за свої слова. Два-три тижні минуло. ( Арестович передбачав завершення війни через 2-3 тижні , — ред.) На жаль, цього не сталося. Я дуже радів би, якби вийшло так, як він казав.

Кожен має відповідати за своє. Ти повинен робити те, що маєш, і буде те, що буде. А далі побачимо. Чітко відповісти, коли це завершиться, гадаю, не може ніхто, ні президент України, ні президент США, ні Путін. Кожен мав своє бачення ситуації та свої прагнення. Але сценарій для Росії точно пішов за їхнім планом.

Повертаючись до вашого питання, так, людям важко. Ми були в Миколаєві, вийшли на Соборну вулицю, пам'ятаю, що там завжди було багато молоді, багато людей, завжди працювали ресторани, кафе. Це такий, знаєте, напівкурортний режим, що зберігався протягом літа. А сьогодні це порожня вулиця, що вимерла. Ми зустріли людей, які стояли за гуманітаркою, гарячими обідами. Це люди похилого віку, мами з дітками. Але й вони позитивно налаштовані, жартують. І ти бачиш ці очі та розумієш, що вони знають, що ми все одно переможемо.

Тому сьогодні у всіх одне завдання зробити так, щоб ми перемогли. І підтримати.

"Наразі вже є ті, хто вже починає грати у політику"

Давайте трохи про політику. "Розумна політика": чого не вистачає для того, щоб, наприклад, зробити фракцію у парламенті

— Питання про фракцію ніколи не стояло. Це об'єднання тих людей, які не змінили принципів, з якими ми йшли у 2019 році. Питання не у фракції, а у спільній роботі. Сьогодні вона у нас командна і продовжує функціонувати. Так, у нас трохи змінився склад. Але все, що не відбувається, все відбувається на краще.

Ви знаєте ситуацію з Вороньком та Дмитруком. Вони собі вирішили піти з частиною проросійської групи Абрамовича-Столара. Причому останніх немає навіть у країні. Нам точно не по дорозі з тими, хто, можливо, очікував тут "руський мир", з тими, хто вважає, що можна відсидітися за кордоном. Повірте, українська армія вже сьогодні каже: "Ми потім подивимося, де хто був і поставимо ці питання". З хлопцями на фронті про це можна поговорити. В нас розумні люди. На відміну від орків, у нас – люди, які добре все пам'ятають і які мають зовсім інші моральні цінності. Я думаю, що будуть питання, чому під час війни депутати Воронько та Дмитрук приєдналися до російської історії.

"Розумна політика" одразу свою позицію окреслила. Усі підтримали виключення цих народних депутатів з об'єднання. Нам із ними не по дорозі.

Інші наші колеги трохи відійшли від політики. Це Михайло Крячко. Він більше зосередив свою увагу сьогодні на цифровізації держави, вирішив, що політична складова для нього відходить на другий план.

Є й ті, із ким не збігається бачення розвитку країни. Хтось обстоює ліберальніші принципи. Наприклад, щодо тієї самої приватизації. Це Дмитро Гурін. Ми продовжуємо співпрацювати як народні депутати та колеги по парламенту, але ідеологічно ми – різні.

Ще питання про "Розумну політику". Які у вас плани?

— Ми продовжуватимемо свою роботу. Сьогодні народні депутати працюють і на округах, і ті, хто не має округів, працюють по всій країні, в рамках своїх можливостей. Щойно дозволить ситуація, розвиватимемо політичну силу. Багато людей і сьогодні навіть звертаються та кажуть, що готові працювати. Просто об'єктивно, ми зараз усі поза політикою, ми зараз зосереджені на допомозі людям та на перемозі у війні.

Дмитро Разумков та Віктор Гольдський

Ми всі зайняли позицію, що до політики повернемось одразу після війни. Але дуже хотілося б, щоб цих принципів та цих обіцянок, які були дані один одному 24 лютого різними політичними силами, усі дотримувалися, бо є й ті, хто вже починає грати у політику.

Ви розумієте сьогодні головне зберегти державу. Боротьба за електорат, за голоси можлива лише там, де є цей електорат і там, де можна обиратись. А коли тут іде війна, а ти намагаєшся грати в політику, вона тебе наздожене, у поганому значенні цього слова. Ти не можеш зраджувати своїм принципам, не можеш зраджувати команду, не можеш бути флюгером, але доводити своє ти зможеш одразу після перемоги, як тільки розпочнеться велика політика, яка завжди була в Україні. Треба віддати належне, це саме те, що нас дуже відрізняє від Росії. Конституція – основний, базовий документ, на якому базується наша країна. У ньому чітко, не тільки на словах, а й у сприйнятті суспільства, є такі речі, як демократія, верховенство права, свобода слова. Це те, чого немає і, мабуть, ніколи не буде в РФ. Щонайменше, поки там таке керівництво. Хоча, якщо чесно, я в історію "добрих руських" не вірю. Після того, що сталося у передмісті Києва, після того, що сталося у ТЦ у Кременчуці, а також того, що відбувається у Харкові, Маріуполі та інших містах. Це робить не лише Путін, це роблять росіяни. Якщо людина підтримує це і схвалює це — вона не людина, це істота, орк, але не людина, тому що людина так не може. Людина відрізняється від тварини тим, що вона вміє співчувати. Одна річ, коли воюють дві армії. Ти можеш не любити армію супротивника, але не любити дітей, ненавидіти дітей, які загинули від твоїх ракет... хто ти після цього?

Повернемося до конфлікту із президентом. У конфлікті завжди є провина двох сторін. Чи відчуваєте ви зараз зі сплином часу якусь провину за собою? Якщо так, чи готові ви вибачитись?

— Я не думаю, що зараз слід говорити про провину. Кожен мав своє бачення того, що він робив у той момент. Я не відходив від тих принципів, із якими йшов на вибори у 2019 році. Тому вибачатися перед собою мені точно нема за що. Ви можете подивитися мою позицію з 2019 року, коли я ще не був спікером, потім став спікером і сьогодні, і вона буде однаковою. Така я людина. Іноді мені це шкодить, але мені точно не соромно перед собою.

Якщо ми говоримо про стосунки з президентом, то ми бачилися 24го лютого, ми потиснули один одному руки. Розумієте, з приводу критики сьогодні, навіть там, де вона можлива, я зараз не про президента, а загалом, щоразу зважуєш, треба це говорити чи ні, щоб не нашкодити країні. Щоб це потім не використала російська пропаганда. Щоб після цього не розповідали, що у нас усередині країни якісь чвари. Сьогодні всі мають працювати одним фронтом.

Чи дотримуються всі цих принципів? Ні. На жаль ні. Але до цього потрібно прагнути. Я така людина, що відповідаю за слова.

Пане Єрмак – хто він для президента і хто він для країни?

— Це потрібно запитати самого президента. Пан Єрмак – голова Офісу Президента України. Я думаю, що дуже наближена до нього людина.

Яка влада зосереджена в руках пана Єрмака?

— Скажімо так, я гадаю, що президент до нього прислухається.

Яким має бути державний устрій у країні? Наш народ асоціює владу насамперед із президентом. Але за Конституцією ми маємо парламентсько-президентську республіку. Чи може краще перейти до президентської республіки?

Ні. Це справді погана ідея. Ми зараз не маємо говорити про персоналії. Ми фактично з вами спостерігаємо президентську вертикаль влади у Росії. До чого вона привела? До тотальної корупції, до тотальної узурпації влади, до повного контролю над тим, що відбувається, до відсутності свободи слова та всіх інших речей.

Якщо ви подивіться на найбільш успішні у світі країни, всі вони — парламентські республіки. За винятком двох держав – США, там абсолютно своя система, але там сильний Конгрес, який впливає на прийняття рішень, що має серйозні механізми та запобіжники щодо президента. Навіть підготовка до імпічменту стала для них звичайним процесом. І Франція. Ми ж – демократи самі по собі, які звикли до Січі, гетьмана у нас легко змінювали. У нас мають бути баланси влади. Згадайте Януковича. Коли він спробував зібрати все під собою, до чого це призвело? До втрати частини території та того, що сьогодні він сидить у Ростові.

Просто треба читати історію. Я точно не прихильник монополізації влади в одних руках. У нас є гілки влади і кожна з них має допомагати іншій існувати, але в межах своїх повноважень. Перетягування ковдри призводить до революцій. Тому повторювати цю історію не варто ні сьогодні, ні у майбутньому.

Багато хто говорить взагалі про парламентську республіку. Прикладом є Німеччина – одна з найуспішніших держав у світі. В нас не сприймають царя. Так, під час війни багато повноважень зосереджено в руках президента, тому що він – верховний головнокомандувач. Багато повноважень сконцентровано в руках Кабміну. Однак, на жаль, я не бачу ефективного використання цих повноважень. Нехай вибачать колеги, але я Кабміну не бачу сьогодні. Є президент, є Офіс президента, і Кабмін десь там дуже поруч.

Ми повинні рухатися в ногу з часом і розвиватися як інші демократичні держави, а не повертатися до того, що є сьогодні в Росії. Там також є президент, немає Кабміну, всі ходять стрункою, свободи слова немає. Адже ми з вами не до цього йдемо. Не хотілося б, так? Тому я точно не прихильник президентської республіки. Вона ніколи не існувала в Україні і, на мою думку, ніколи не має існувати.

члени Розумна політика та її лідер Дмитро Разумков

Запитання до вас, як до політтехнолога президента. Зеленський давав обіцянку – один президентський строк. Якби зараз ви були радником президента чи його політтехнологом, як би ви радили вчинити: закінчити війну і на цій ноті піти, виконавши своє зобов'язання, чи, навпаки, йти на другий строк?

— Давайте я вам відповім не як політик та не як політтехнолог? Я відповім як громадянин, як людина. Я завжди є прихильником того, щоб дотримуватися слова. Якщо така обіцянка давалася, я вважаю, що вона має бути виконана.

Я поясню, як тоді з'явилася ідея про один строк. Як відбувалося раніше?! Першу половину строку політики займаються державою, іншу половину присвячують підготовці до другого терміну. А для того, щоб максимально використати свої можливості, потрібно не думати про майбутні вибори, а думати про те, що ти маєш зробити в рамках того, що ти обіцяв людям. Тому виникла ідея одного терміну, щоб не ділити його навпіл і не ділити його на реальну роботу та підготовку до майбутніх виборів. Це з одного боку. З іншого боку, я думаю, що військовий стан буде в країні доти, доки ми не переможемо, і до тих пір і президент, і парламент виконуватимуть свої функції. Тож вибори взагалі під питанням.

Питання щодо заборони деяких партій. Наразі розробляється механізм відповідальності депутатів, обраних від цих партій на місцях. Де вони становили більшість, або де неможливо буде зібрати кворум без їхньої участі, є пропозиція передати владу у військові адміністрації. Для таких депутатів також буде заборонено брати участь у будь-яких виборах. Але ці обмеження та ця відповідальність чомусь не стосуються депутатів ВР від заборонених партій. Тобто — дискримінація. Якщо ти депутат нижчого рівня, ти відповідаєш, а якщо ти депутат вищого рівня, то ніякої відповідальності ти не несеш?

— Мабуть, зараз я говоритиму непопулярну річ. Я дуже обережно ставився до люстрації. Я привселюдно про це говорив. Я прихильник персональної відповідальності. Якщо ви — зрадник, якщо за вами плаче 111 стаття КК, то вам не потрібно давати індульгенцію і розповідати, що партію заборонили і що ви більше балотуватися не можете, ви повинні відповідати за свої дії в рамках Кримінального кодексу. І давайте називати речі своїми іменами, така людина має сісти до в'язниці.

Історія про те, щоб заборонити комусь балотуватися, добре виглядає з погляду піару. Я її розумію та розумію тих політиків, які сьогодні її розганяють. Це сприймається у суспільстві позитивно. Але є проблема: ми будемо першою країною у світі, яка застосує механізм люстрації до виборних посад. Ми зараз говоримо не лише про парламент, а й про місцевих депутатів. Якщо ці люди саботують роботу, чи діють на користь РФ, чи, як у Миколаєві затримали депутата, який бажав створити МНР, роблять такі дії, у нас ВР прийняла таку кількість законів, у рамках яких вони мають нести відповідальність, що їм точно не до виборів. Якщо партію заборонено, я це приймаю. Суд вирішив, партія займала проросійську політику, вона не можуть брати участь у виборах. Але заборонити членам цієї партії кудись балотуватися... тут же не можна рівняти всіх під один гребінець. Тому я взагалі не певен, що це пройде через парламент.

Ось приклад, товариш Ковальов, партія "Слуга народу". Він зрадник. Мерзота, що сидить у Херсоні і пише пости про те, як любить Росію, яка розповідає, що Росія тут надовго. Отож він є членом партії "Слуга народу". Що завтра партію забороняти? Забороняти хлопців, які допомагають фронту? Чи забороняти хлопців, що воюють на фронті? Забороняти багатьох інших народних депутатів, які сьогодні допомагають розвивати відносини із європейськими країнами, США? Голосують за закони, які допомагають рухати країну у бік ЄС. Ні! Це так не працює.

А який вихід може бути, щоб зберегти інтереси держави та не порушити інтереси виборців?

– Це не інтереси виборців, це принцип демократії. Я поясню, чому я так говорю. До інтересів виборців це вже не має жодного стосунку. Наразі в Україні не залишилося так званого проросійського електорату. Причому це не лише публічна позиція, коли про це не варто говорити, а це справді так. Подивившись на "руський мир", людей, які його підтримуватимуть, я думаю, менше 2%. Теоретично може виявитися 2% людей, які не в своєму розумі та вважають, що це Путін поганий. Партій, які відстоюватимуть ідею "руськогомиру", не буде. Їх не буде з низки причин. Перша – у них не буде електорату, який буде готовий їх підтримувати. Навіть якщо ми говоримо про 2%, цього недостатньо ні для проходу до парламенту, ні до місцевих органів самоврядування. Друга – у нас сьогодні діє велика кількість законів про колаборантів та багато статей, у рамках яких люди нестимуть відповідальність, а партії запросто суд зможе закрити, якщо побачить у їхніх діях проросійські настрої чи діяльність на користь РФ. Тому перспектив для таких політиків я просто не бачу. Тому інтереси виборців ви тут не зачіпаєте.

Але ж вони змінять риторику і не акцентуватимуть увагу на "руському мирі", а, наприклад, на соціалізмі?

— Соціалізм та проросійські партії – це різні речі.

"Соціалістична партія" теж у нас була заборонена

— Правильно! Вона була заборонена не тому, що була соціалістичною, а тому, що використовувала наративи, які йшли в розріз з ідеологією української державності.

Також у нас заборонено партію "Соціалісти". Не тому, що вона так називалася, а тому що те, про що вони говорили, знаходилося на межі зі здоровим глуздом.

Цк дві різні речі – свобода слова, демократія, верховенство права, свобода вибору та робота на ворога. Тут чітко слід виокремлювати ці дві речі. Але події на користь ворога не пов'язані з партіями, вони пов'язані з людьми. Раніше я наводив приклад із партією "Слуга народу". Через Ковальова не можна ж партію закривати.

Українському суспільству не по дорозі з партіями чи політиками, які відстоюватимуть ідеъ Росії. 

Одним із ключових питань, яке будуть ставити українські виборці – а що ти робив під час війни і де ти був? Це і буде та люстрація. Якщо вони робили щось не на користь держави, а на користь ворога, то вже інші суди прийматимуть рішення.

Сім'я депутата Разумкова

Друга частина нашої розмови – неформальне інтерв'ю. Коротке запитання – коротка відповідь

Що найбільше шкодить державі – некомпетентність чи корупція?

— Це дві пов'язані між собою речі. І корупція та некомпетентність. Чесно, не визначу, що більше.

Що для вас ідеальна родина? Яка вона?

— Моя. Це сім'я, яку ти любиш, до якої ти повертаєшся. Це та, яка любить тебе і яка поряд з тобою у будь-які моменти твого життя – і в моменти твоїх успіхів, злетів, перемог та моменти розчарувань.

Якщо народиться дочка, як назвете?

– Анастасія. Але думаю, що поки ми не плануємо.

Як ви вибирали ім'я для синів? Це було ваше рішення чи із дружиною спільне?

— Спільне. Ми точно знали, що буде Сашко, а ось Олексій – ми думали Андрій чи Олексій і вирішили таки назвати сина Олексієм.

Ваша улюблена страва?

— Смажене м'ясо.

За який вчинок у вашому житті вам соромно?

— Такого глобального я нічого не зробив.

Щоб ви порадили своєму синові як батько?

— Щоб йому перед своїми дітьми ніколи не було соромно, і сподіваюся, що моїм дітям за мене за мої дії не буде соромно. Щоб вони могли спокійно дивитися людям у вічі.

Якби ви не були політиком чи політтехнологом, ким би ви були?

— Військовим. Я змалку хотів бути військовим. І це не тому, що зараз війна і так треба казати. Насправді, це так. Колись я жив із бабусею та дідусем, і коли мене возили на санчатах, і я бачив солдатів, я із санчат випадав. Років до 12 я був упевнений, що буду військовим, офіцером. А потім життя змінилося. Але якщо чесно я не думав, що будучи політиком, я буду так близько до війни.

Чи не шкодуєте, що ви не стали військовими?

– Ні. Я вважаю, що ти маєш йти тим шляхом, який у тебе є. Але якщо треба повоювати, то я готовий.

Дякую за бесіду, Дмитре!

— Дякую і вам!




Читайте Comments.ua в Google News

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
comments

Обговорення


comments

Новини партнерів

Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!