Дружина міністра оборони Юлія Зорій зізналася, чи замислюється про всиновлення

Юлія Зорій, дружина міністра оборони Резнікова фото - телеканал ICTV

Вона могла б вирушити у безпечне приємне місце за межами країни ще до початку війни. Або 24 лютого. Чи після цього. Але обрала інший варіант: на короткий час переїхала в інше місце, аби бути недалеко від чоловіка, міністра оборони України Олексія Резнікова, і допомагати тим, хто не може впоратися зі своїми проблемами.

Рятуючи інших, рятуюсь сама

– Юлю, ще рік тому ваш день зазвичай починався о 4.00. О котрій просинаєтесь зараз, коли "Ранок у великому місті" на паузі?

– Значно пізніше – близько 9 ранку, бо об 11 вже починаються психологічні консультації. І завершується мій трудовий день близько шостої вечора. Раніше я не консультувала так активно – паралельно з роботою на каналі ICTV в мене було кілька клієнтів. Але на другий день повномасштабної війни почала працювати на гарячій лінії психологічної підтримки, поступово з’являлися нові клієнти. Останні кілька місяців співпрацюю з Фондом Олени Пінчук, який зініціював проект з відновлення ментального здоров’я жінок, що постраждали від війни. А ще працюю на онлайн-платформі Mental help. Тож вся моя зайнятість сьогодні пов’язана з наданням психологічної допомоги.

– Виходить, у вас подвійне навантаження на психіку: своїх переживань вистачає, ще й в проблеми інших людей доводиться занурюватись. Як себе тримаєте в руках?

– Я проходжу супервізії зі своїм психологом, який слідкує за тим, щоб не вигорала як спеціаліст. Звісно, дуже втомлююся – і морально, і фізично. Але зрозуміла для себе, що рятуючи інших, рятуюсь і сама, допомагаючи людям, допомагаю собі. Коли бачиш результат своєї роботи (хоч невеличкий!), це дуже надихає. Ти розумієш: все, що робиш, не даремно. Одне компенсує інше.

Як не дивно, люди звертаються не тільки з проблемами, пов’язаними з нинішньою ситуацією. Багато запитів про погіршення стосунків. Причому часто це турбує і чоловіків також. Немало моментів пов’язано з посттравматичними стресовими розладами. Це дуже складна проблема. Влітку я навіть їздила до Ізраїлю – в Центр посттравми, де нам пояснювали, як працювати з ПТСР. Жінок ми теж готуємо до цих викликів: коли повернуться з війни чоловіки, в них виникатимуть труднощі в комунікації. Тож йдемо на випередження.

До речі, побутує думка, що зараз звертатися до психолога не на часі – і так вистачає життєвих викликів. Це неправильно! Якщо ми допоможемо людям впоратися з психологічними проблемами, в майбутньому вони будуть розуміти, що з ними відбувається і що з цим робити.

Потанцюю потім

– Власний стрес на початку війни швидко вдалося перебороти?

– День 24 лютого пам’ятаю слабо, і в той же час дуже добре – мабуть, працює якийсь захисний механізм, який намагається стерти з пам’яті те, що не дозволяє відчувати себе комфортно. Я весь день була приголомшена, не їла й не пила, чекала, коли мені скажуть: "Все окей. Все закінчилося. Рухаємось далі!" Потім зрозуміла: якщо в такому стані буду залипати перед телевізором, зроблю собі ще гірше. Так можна збожеволіти! Потрібно чимось себе навантажити -- будь-яка фізична активність відволікає від думок. Врятували мене психологічні консультації.

– Що вас ще відволікало?

– Скільки себе пам’ятаю, мріяла попрацювати на озвучці. Але нічого не робила для того, щоб здійснити свою мрію. Нарешті знайшла школу дубляжу, щоб освоїти це мистецтво. І тут почалася війна… Згодом школа відновила свою роботу, і я подумала: чому б не піти туди зараз? В результаті отримала роль у дитячому анімаційно-ігровому фільмі "Мій домашній крокодил" і море задоволення. І, що дуже важливо, мені не було соромно за свою роботу!

До речі, завжди кажу своїм клієнтам про те, що зараз як ніколи дуже важливо здобувати нові знання і робити для себе щось приємне. В жодному разі не потрібно засуджувати себе за те, що хтось зараз у дуже скрутній ситуації, а ти себе балуєш. Війна закінчиться, ми переможемо, нам ще відбудовувати себе і країну, тобі потрібно собою займатися. Це суперважливо!

– Які приємності з минулого життя собі дозволяєте?

– Зустрічі з подружками – камерні, вдома. Я рідко кудись виходжу – зараз це не приносить мені особливого задоволення. Спробувала відновити заняття танцями, але якось не пішло. Ну, ні – так ні. Спробую наступного разу.

Довелося затягнути пасок

– У січні 2022-го ви раділи, що після новорічних свят не набрали зайвих кілограмів. Цього року, певно, взагалі в мінусі?

– Гарне запитання, але похвалитися мені нічим. (Сміється) До війни я активно займалася собою, дуже добре схудла. Після 24 лютого схудла ще більше, і це вже стало проблемою – не вистачало дірочок на пасках, весь одяг був завеликим. Коли трохи оговталася, сказала собі, що потрібно їсти, аби були сили. Але оскільки поїсти я люблю і це для мене швидкий спосіб підняти собі настрій, сьогодні я вже в тій вазі, з якої зазвичай починаю худнути. (Сміється) Проблема ще й у тому, що спортом майже не займаюся. Це погано, але я собі дозволяю не тренуватися. Зараз хай буде так. Зміниться настрій, з’явиться мотивація – піду в спортзал.

– Раніше ви часто подорожували. Сняться поїздки?

– Ні. Але у нас з чоловіком є ритуал, який нас заспокоює: ми мріємо, що подорожі повернуться в наше життя, і дуже детально проговорюємо поїздки. До дрібниць – куди вирушимо, як будемо добиратися, що цікавого там побачимо, що замовимо поїсти. Це додає нам сил і віри в те, що все у нас буде добре. 

– Ви з подругами практикували дівишники за кордоном. Могли і б зараз собі дозволити трохи відпочити десь біля моря – в тиші і теплі. Чи в вас просинається дружина міністра, яка не хоче, щоб потім хтось дорікнув за це чоловікові?

– В Італії в мене живе сестра, я гостювала в неї влітку. Чи можу поїхати на відпочинок з подругами? Так! Олексій не проти, навіть радий цьому буде. Але я не хочу нікуди їхати. Мій свідомий вибір – в такі непрості часи залишися поряд з чоловіком. Тому я не поїхала за кордон. На початку війни трохи пожила в іншому місті, щоб Олексій міг спокійно працювати, не відволікаючись на мене, а згодом повернулася додому.

"Фантастичний" чоловік

– Статус дружини міністра диктує якісь обмеження в поведінці? Наприклад, не дратувати підписників постами про нову сукню, яка коштує, як пів авто…

– Якщо хтось захоче до мене причепитися, його роздратує навіть філіжанка кави, яку запощу в Instagram. Ні вимог до мене, ні обмежень немає. Надто дорогих речей – сумок, взуття – теж. Я можу собі це дозволити, але не бачу такої необхідності. Моя найдорожча сукня – та, яку вдягала на реєстрацію шлюбу. Коштувала вона трохи більше 700 євро, і замовляла її, до речі, в українського дизайнера. Але є до себе власні вимоги і обмеження, яким слідую.

– Щоб створити для чоловіка вдома затишну атмосферу, аби він міг відпочити, розслабитись і набратися сил, власними проблемами його не навантажуєте?

– Я не виливаю на нього свої проблеми, намагаюся сама з ними впоратися. Якщо потрібна допомога чи підтримка – завжди про це кажу. І обов’язково їх отримаю! Через це ще більше захоплююся своїм чоловіком. Розумію, що, враховуючи посаду, його голова завжди забита серйозними думками. Але вдома він завжди залишається чоловіком, який любить, який чує, який може пожартувати, розсмішити і завжди цікавиться, як пройшов мій день. Так було завжди і так лишилося зараз. Це круто! Дуже ним пишаюся.

– Якісь додаткові побутові проблеми лягли на ваші плечі?

– Певно, це звучить ідеалістично, але нічого не змінилося. Ми ніколи не ділили обов’язки. Кожен вирішує ті питання, які може. Якщо Олексій готує вечерю (а робить він це дуже розмашисто), тоді я прибираю кухню. Всю! (Сміється.) Якщо може прибрати її сам, не заважаю. Я забула викинути сміття і воно трапилося йому на очі – він викине.

– Як відволікається Олексій від роботи у вільний час?

– Ой, у нього так мало вільного часу, що встигає хіба що фільм чи серіал трохи подивитися. Останній раз це був нашумівший "Венздей" -- ми дивилися його разом. А взагалі він полюбляє фантастику. Книги, до речі, теж вибирає в цьому жанрі. Ще вдосконалює свою англійську і за можливості готує. Нещодавно готував грибну юшку за карпатським рецептом – вона дуууже смачна в ньго виходить!

– Чоловіки полюбляють зависнути в комп’ютерних іграх…

– Ні, це його зовсім не цікавить.

– А як Олексій відреагував, коли дізнався, що став героєм мемів NAFO? Не багатьом членам уряду вдалося отримати таке визнання.

– Посміявся і сказав, що це дуже прикольно. Нагадаю, навіть на свою аватарку в Twitter поставив NAFO! Хоча він дуже стримана людина, не носиться зі своїми досягненнями.

Живу у перманентному страху

– У довоєнних інтерв’ю ви розповідали, що навіть о 4 ранку, коли встаєте на ефір, каву вам робить чоловік. Коли робив останнього разу?

– Вчора. Правда, в обід. Це був вихідний день, Олексій зранку з’їздив на работу, а коли повернувся, вирішив мене побалувати.

Якщо чесно, я дивуюся стресостійкості свого чоловіка. В нього така колосальна відповідальність, стільки складних ситуацій, в яких треба приймати рішення! Але вдома він може перемкнутися на буденні речі і просто смажити рибу.

– Даєте йому поради, як психолог? Скажімо, перед перемовинами "читаєте" членів ворожої делегації і підказуєте, які у них слабкі сторони?

– Ніколи! Він не потребує моїх підказок, сам усьому дає раду. Жартую, що не я його підтримую, як психолог, а навпаки. Єдине, що перед важливими зустрічами моніторю, як Олексій тримається. Коли бачу, що дуже засмучений, обережно питаю: "Ти втомився? Чи чимось стурбований? Якщо хочеш, можемо про це поговорити".

– Новий рік вдалось зустріти разом?

– Так. Але якось по-особливому не свякували. Було малесеньке коло людей, і десь о 00.15 ми розійшлися спати.

– Коли вам було ну дуже страшно за чоловіка?

– У перший день війни… Коли в березні їздив на перемовини у Біловезьку Пущу… А ще -- коли дізналася, начебто на Олексія готувався замах. Коли з’явилася ця новина, в мене саме була консультація з клієнтом. Телефон я вимкнула, потім увімкнула – і посипалися повідомлення від друзів: "Як ти? Ти це бачила? Ти в курсі?" Зрозуміла, що трапилося щось надзвичайне, швиденько почала моніторити новини. Серце відразу опустилося кудись у п’яти… Спробувала зателефонувати Олексію, але він був не на зв’язку. Я тоді пережила дуже сильний стрес. Заспокоїлась тільки після того, як почула голос чоловіка. Але це перманентний страх, з яким я вчусь співіснувати.

Зачиняю вікна, щоб не чути сирену

– Чоловік не завжди поряд. Ви здатні себе захистити? Може, проходили якісь курси самооборони?

– Тільки курси першої медичної допомоги. А от з курсами самообороною класна ідея! Варто спробувати.

– До речі, ви під час повітряної тривоги в сховище спускаєтесь?

– У переважній більшості випадків намагають не нехтувати правилами безпеки. Але якщо в цей момент працюю, а перенести консультацію проблематично, тоді зачиняю вікна, щоб не було чути сирену, і закінчую роботу.

– Ці консультації – ваш внесок у перемогу. Зізнайтеся, а на ЗСУ донатите?

– Як донатила від початку березня, так і продовжую. Все це так довго триває, що навіть не задумуюся. Щоправда, роблю це здебільшого адресно – конкретній людині чи групі на конкретні потреби, заздалегідь перевіривши всю інформацію. У когось згоріло житло, комусь терміново потрібні кошти на лікування – трохи тим, трохи цим.

– Війна залишила багатьох дітей сиротами, і дехто з зірок вже замислюється про всиновлення – на це натякав Юра Горбунов, Тимур Мірошниченко. У вас таких думок не виникало?

– Ми, швидше, працюємо в іншому напрямку – над своїми дітьми. Але як складеться далі – хто знає…

Читайте Comments.ua в Google News