Міський голова Дніпра Борис Філатов: Дніпряни ніколи не пробачають зради

Борис Філатов - фото з особистого архіву Б. Філатова

З 1 по 14 листопада на рейтинговій платформі видання "Коментарі" відбувалося голосування за найкращого мера 2021 року. Всього в онлайн-голосуванні взяли участь понад 21 тис. користувачів Facebook. Зрештою перемогу здобув міський голова Дніпра Борис Філатов, за якого проголосувало понад 40% учасників. 

- Борисе Альбертовичу, ви перемогли у рейтингу мерів. У чому запорука успіху? На вашу думку, чому люди за вас проголосували?

Це питання варто розділити на два основні складники. Перший – у Дніпрі за шість років мого перебування на посаді міського голови сталися колосальні зміни. Їх може не бачити хіба що сліпий. На відміну від інших політиків, у мене немає звички кивати на попередників, але місто дійсно дісталося нам у жахливому стані. Це і зруйнована інфраструктура, й низка інших системних проблем, які ігнорувалися десятиліттями. Такі як житлові масиви, що зводилися без дощової каналізації, розбиті внутрішньоквартальні дороги або відсутність водогону у Таромському. Тому це було фактично перезавантаження всіх сфер міського господарства – від ЖКГ до нових громадських просторів. Від оновлення транспорту до новацій у створенні єдиного медичного, соціального та освітнього просторів. І люди це бачать.

По-друге, у такому різному та складному місті як Дніпро, місті, яке політично було розколоте навпіл, мені вдалося досягти консенсусу. При цьому не зіштовхнувши земляків лобами одне з одним. Тут всі живуть у мирі, спокої та взаєморозумінні. Мабуть, найбільшим своїм здобутком на посаді мера я вважаю те, що мені вдалося змінити ставлення людей до рідного міста. Дніпро живе новим життям. Воно дихає на повні груди. Як я кажу, тут є місце і спортивним змаганням світового рівня, і фестивалям, і карнавалам із вуличними танцями. На зміну злобі поступово приходить довіра, якої можна було досягти лише реальними справами та відстоюванням справедливості для кожного. 

- Що плануєте змінити у Дніпрі? Що необхідно для того, аби місто стало найпривабливішим для проживання в Україні?

Напевно, що нам не вистачило б часу інтерв’ю, щоб детально розповісти про всі наші плани. У відповіді на попереднє питання вже прозвучало, що ми працюємо над змінами у всіх галузях міського господарства. І будемо продовжувати цю системну роботу і надалі. Як мер я виступаю гарантом будь-якої ініціативи, яка буде корисна людям і допоможе Дніпру стати кращим містом в Україні. Це "зашито" у нашій філософії нашого міста.

На жаль, є певні питання, що не належать до компетенції місцевого самоврядування. Проте їх можна вирішити на рівні держави. Тобто, ми говоримо про великі інфраструктурні проєкти. Насамперед це – Дніпровський аеропорт. Адже ми досі єдине, мабуть, у світі місто-мільйонник, яке не має сучасних та ефективних повітряних воріт. Тому я вдячний центральній владі, президентові Володимиру Зеленському за те, що вирішенню цих питань приділяється чимало уваги. Нам вдалося зрушити з мертвої точки ситуацію з летовищем. Зрушилося питання об’їзної дороги. В рамках "Великого будівництва" Дніпро також не обділений увагою. І об’єднання наших зусиль буде лише на благо міста та територіальної громади. 

При цьому, якщо казати про Дніпро загалом, то варто зазначити, що він має надпотужний потенціал. Ми – місто молоді. Місто підприємців і фінансистів. Місто професіоналів і високоякісних фахівців у різних галузях – від машинобудування та науки до харчового виробництва. Багатством Дніпра завжди були насамперед люди. Ми пишаємося нашими земляками, які завжди надавали перевагу ефективній роботі, а не порожнім балачкам. І цей людський потенціал ми успішно реалізуємо спільно з усіма мешканцями міста.

- Як оцінюєте розвиток України за нинішньої влади?

Як лідер територіальної громади, я буду виваженим у своїх оцінках. Будь-які мої висловлювання, зокрема й критичні, можуть виявитися зовсім не корисними для цілого міста, яке я представляю. У інших своїх інтерв’ю я казав (і не відступатиму від декларованих раніше принципів), що є речі, за які я відповідаю, а є такі, що не належать до моєї компетенції. І тому я не повинен давати їм жодної оцінки. У мене є особиста думка стосовно ситуації в країні. Як внутрішньополітичної, так і зовнішньоекономічної. І також щодо питання врегулювання ситуації на Донбасі. Та як лідер місцевого самоврядування я відповідаю виключно за ввірену мені територію. До цього я був одним із найпослідовніших критиків центральної влади, яка згортала реформу децентралізації і наступала на права місцевого самоуправління. Та після поразки партії влади на місцевих виборах вони переглянули свої дії. Їм вистачило мудрості припинити далі з'ясовувати стосунки з місцевими елітами. Ми нарешті почали вибудовувати нормальний конструктивний діалог. І я не можу цього не вітати, адже так всі лише виграють.

Я ніколи не покладу камінь у простягнуту руку. Коли за регіональну політику відповідав пан Трофімов, я навіть не знав, як він виглядає. Потім президент змінив його на пана Тимошенка. Я вважаю, що це був правильний вибір, і не тому, що він — виходець із Дніпропетровського регіону. А тому, що він вибудовує нормальну комунікацію. Коли держава йде назустріч територіальні громаді, коли вона інвестує у розвиток інфраструктурних проєктів і допомагає місту розвиватися – такі кроки варті лише позитивної оцінки

- Як так сталося, що ви перетворилися на ворога Коломойського?

Для початку варто одразу зрозуміти, що я ніколи не був йому другом. Ані його співробітником, ані членом його команди – як би завзято мені це не приписували в існуючих медіа-міфах. Ми дійсно працювали разом – і не лише у Дніпропетровській облдержадміністрації, а й у бізнесі. Та навіть у Вікіпедії можна прочитати, що я як корпоративний адвокат обслуговував всі великі фінансово-промислові групи в країні. Тобто, Коломойський і група "Приват" були далеко не єдиними моїми клієнтами. Тож зараховувати мене до лав "його людей" – це завжди спекулятивна постановка питання. 

Моє перетворення на його ворога мало дві причини. Перша (те, про що я вже неодноразово казав) – усе, до чого ця людина доторкнулася у рідному місті, перетворилося на тлін і прах. Починаючи з аеропорту, закінчуючи баскетбольною ареною, і ще достатньо великою кількістю кейсів, на яких не варто зупинятися. Коли я обійняв посаду міського голови, то мав певну ілюзію. Я сподівався, що події 2013-2014 років змінили ментальність цієї людини, котрий все життя думав лише про власні гроші. Утім, цього, на жаль, не сталося. Зрозуміло, що, як міський голова, я повинен стояти на захисті прав людей, котрі вручили мені мандат довіри. Тож коли ця людина монополізувала  аеропорт, закрила небо і почала продавати квитки на авіаперевезення до Києва за ціною квитків у Нью-Йорк, очевидно, що не міг мовчати з цього приводу. Далі вже найшла коса на камінь. Ігор Валерійович зайняв активну позицію стосовно того, щоб разом зі своїми підручними "звільнити" мене з мого крісла під час першої каденції мера. Так само у другій каденції – під час передвиборчої кампанії на мене знову лилися безкінечні потоки бруду з вуст підконтрольних йому медіа. Тим не менш, попри всі його зусилля, мій приголомшливий результат на виборах – 80% – довів, що ніякі його спроби дискредитувати мене – вони не працюють. Бо ж люди завжди судять по справах. Якщо мене містяни люблять, то Ігоря Валерійовича – ні. 

- Якби вибори президента були у найближчу неділю, на вашу думку, за кого б та чому проголосували дніпряни? 

Відповім чітко та зрозуміло. Вони б віддали голоси за Зеленського. Чому? Тому що нині президент приділяє Дніпру чималу увагу. І я кажу так не тому, що Зеленський мені подобається чи не подобається. Давайте говорити об’єктивно: люди завжди голосують, так би мовити за своїх. Для Зеленського Дніпропетровщина є малою батьківщиною. А люди завжди відчувають симпатію до земляків. При цьому, якщо Володимир Олександрович побачить це інтерв’ю, хотілося б, аби він розумів – кредит довіри, який дають українці, він має певний ліміт. Тож, якщо він хоче, щоб мешканці його малої батьківщини продовжували його підтримувати, йому потрібно дивитися в її бік і надавати всіляку підтримку. Це не просто моя суб’єктивна думка, а й цілком об’єктивний підхід. 

Я завжди казав, що дніпряни ніколи не пробачають зради. Їх зрадив і забув Коломойський. У нас є одна приказка про те, що в історії Російській імперії будо три періоди – Допетровський, Петровський і Дніпропетровський. Ми давали у владу генеральних секретарів, президентів, прем’єр-міністрів, левова частка олігархів – вони всі звідси. Проте всі, хто поїхав з Дніпра, вони забули про рідне місто. І люди повернули їм цей борг своєю нелюбов’ю. Я говорив це особисто Юлії Володимирівні: вона свого часу втратила шанс перемогти Януковича. І лише тому, що вона поїхала з Дніпропетровська та забула про рідне місто. Люди не пробачили їй цього. Тому, якщо Зеленський забуде про рідну область, її мешканці так само не пробачать йому цього. Нині ж вони його підтримують. 

- Які у вас стосунки з Офісом президента? 

У нас цілком нормальні, конструктивні та стабільні відносини. Ми добре ладнаємо з Андрієм Борисовичем Єрмаком, знову ж таки — з Кирилом Владленовичем Тимошенком. Коли на місцевих виборах я підтвердив мандат довіри з високим результатом, ставлення до мене змінилося. Чи стали вони мене любити? Не знаю. Та з іншого боку, я не потребую їх любові. Мене цікавить виключно робота, а не розмови на дозвіллі, чаювання чи пліткування. Робота ж зараз налагоджена. 

- Коли дізналися, що ініціатором спору із президентом щодо добудови мосту був Богдан, що відчули?

Гірке розчарування. Я знав про це ще від самого початку. Богдан передавав мені "привіти" ще до виборів. Мовляв, коли ми потрапимо у владу, ми тебе "дістанемо". Тому я розумів, що історія зі спором – вона цілком проінспірована саме ним. Та я все ж сподівався, що йому вистачить розуму не визнавати це публічно в інтерв’ю ВВС. Але сталося не так. Я не бачу сенсу зараз обговорювати Богдана. Його вже не існує. Час розставив усе по місцях. Хоча я міг би багато говорити про цю людину, але навіщо? Про зрадників, людей, які встромили тобі в спину ножа, хоча раніше були досить близькими друзями, важко щось казати. Єдине, що я можу сказати: при зустрічі я не подам йому руки. А життя всім розпорядилося: я – мер, який почуває себе добре, маючи рівні відносини з керівництвом держави та Офісом президента. А де зараз Богдан?

- Чому розійшлися з Вілкулом?

Я з ним і не сходився. У нас із ним були різні періоди відносин. При цьому певний час я вважав, що він може бути мені товаришем. Та, на жаль, коли він став губернатором, а надто – вже віцепрем’єр-міністром, у нього на голові виросла корона. А мені таке не подобається. Далі по життю, а особливо під час Революції Гідності, він завдав мені чимало горя. Та знову ж таки – давайте зрозуміємо, де він зараз і чим закінчилася його "блискавична" кар’єра. Тому я не бачу сенсу це обговорювати. Було та загуло. 

- Якби ви були президентом, які б перші п'ять справ зробили. Чи можна вирішити проблему Донбасу й Криму та яким чином?

Я не хочу відповідати на це питання, адже вже сказав, що не коментую того, що лежить поза площиною моїх повноважень і ввіреною мені територіальною громадою. З іншого боку, я ніколи не відповідаю на питання на кшталт "5 справ, які б ви зробили" або "10 туристичних особливостей Дніпра", "5 ваших перемог і 5 поразок". Життя – воно не чорно-біле. Його не втиснути у Прокрустове ложе механістичного підходу до дійсності. 

- "Муніципальна варта" – це ваша особиста армія: то на журналістів нападуть, то кіоски трощать...

Крім так званих "нападів на журналістів" і "трощення кіосків", вони також знімають кошенят із дерев, переводять стареньких через дорогу та витирають дітям шмарклі. Та якщо серйозно, це не моя "особиста армія". Це єдина в умовах паралічу правової системи можливість бодай якось впливати на дотримання громадського порядку, і тим самим займатися благоустроєм міста. Не секрет, що фактично за кожним кіоском або наливайкою обов’язково стоїть чи-то поліцейський, чи-то прокурор, чи депутат, чи колишній чиновник. Тому, коли доходить до принципових питань щодо наведення ладу в місті, на жаль, поліція часто відвертається. У неї, скажімо так, відсихають руки та сліпнуть очі. Тому "Муніципальна варта", яка вигадана зовсім не мною, існує і в інших територіальних громадах. І це, як я вже пояснював вашим колегам із програми "Схеми: корупція в деталях", це відповідь місцевого самоврядування і так званий симулякр, який ми намагатимемося впроваджувати для того, аби хоч якось впливати на становище.

Якщо хочете почути мою думку, то в рамках програми партії "Пропозиція" – я завжди говорив про це з першого дня створення партії, та й до цього говорив: у всьому світі поліція громадського порядку підпорядкована місцевому самоврядуванню. Нам не потрібне слідство чи оперативна робота. Ми просто хочемо, аби за п’яними хуліганами і незаконними будівництвами слідкували місцеві ради. А не поліція, яка підпорядковується Києву, і не хоче нічого робити. Я казав про це ще на відомому форумі у Петра Олексійовича Порошенка. Та всі мені казали, що це не годиться, адже це фактор дестабілізації країни та потенційного сепаратизму. Але ця проблема вже перезріла. Її потрібно вирішувати в рамках законодавчого поля, і з цього приводу у мене є чіткі пропозиції. Втім, на жаль, нас ніхто не чує. Тому без сумніву, організації, подібні до "Муніципальної варти", існуватимуть у територіальних громадах і надалі. Як колишній адвокат скажу, що право –  воно не терпить вакууму та порожнечі. Якщо воно не буде врегульовано державою законодавчо, такі симулякри будуть створюватися. 

- Корбан – це член сім’ї? Чи є родинні стосунки між вами або вашими дітьми? Чому ви частину майна, судячи із декларації, розподілили між своєю родиною та родиною Корбанів?

Не розумію, у якій декларації ви побачили, що ми розподілили своє майно між родинами. Покажіть мені це, будь ласка. Я вважаю, що це – маніпулятивний підхід. З того часу, як я пішов на державну службу (не тільки мером, а й за часів роботи в облдержадміністрації) я вийшов з усіх бізнесів. І в декларації точно не написано, що я щось розділив з родиною Корбана. Що стосується родинних стосунків між нами чи нашими дітьми – їх також немає. Так само і він сам – не член моєї родини. Але він, мабуть, один із найближчих до мене людей. Ми ніколи не приховували наших взаємовідносин. Ця людина багато допомагає мені у моїй непростій роботі. Він не просто близький друг, а ще й політичний соратник. Тому, коли виникають певні спекуляції, я завжди кажу, що ми з ним стояли зокрема й біля витоків партії "УКРОП". Ми стояли біля витоків партії "Пропозиція". Ми ніколи не приховували цього. Тож, коли починають говорити, що він – таємний кардинал, це неправда. Про яку таємність можна говорити, якщо про нашу дружбу, що триває більше 25 років, знають всі у Дніпрі. Корбан очолює також Громадську раду. Тому велике прохання – не уподібнюватися колегам з однієї поважної організації розслідувачів, яка два місяці сиділа в кущах, слідкуючи за Корбаном. Хоча вони могли просто прийти до офісу і упродовж двох днів побачити, чим він там займається у кабінеті. І найцікавіше, що мій кабінет і кабінет Корбана розташовані через стінку один від одного. А ще вони внесені до електронної декларації, де ви можете це побачити.   

- У вас є квиток на суборбітальний політ у космос. Чому купили квиток тільки для себе?

Якщо ви маєте на увазі Корбана, то він у космос не летітиме, адже боїться висоти. Взагалі це моє особисте бажання. Мою дружину суборбітальний політ у космос теж не цікавить. Вона надає перевагу походам у гори. Крім того, це досить дорого. І придбання власним коштом суборбітального польоту ще для когось відчутно вдарило б по моїй кишені.  

- Ваші хобі, чим займаєтеся у вільний час?

Про це я теж неодноразово казав, і це також є у моїй електронній декларації. Уже довгі роки я є одним із найбільших колекціонерів японського мистецтва. Я його дуже люблю. Раніше у вільний час навіть їздив до Японії, де читав лекції – як би дивно це не звучало. 

- Фінансова допомога дочці у 2020 році склала понад 8 млн грн – на що ця сума була витрачена?

Якщо вас цікавить сума, то це сума дивідендів, які я отримав від одного великого машинобудівного підприємства, акціонером якого я є близько 20 років. І знову ж таки, це не секрет, про це також написано у Вікіпедії, я став офіційним доларовим мільйонерам за результатами 2005 року – у 2006-му. Тоді, коли ніхто не хотів нічого декларувати і де не було обов’язковим, я задекларував своє майно. І з того моменту, тобто вже 17 років, я є офіційним доларовим мільйонером. Тож мені нема чого соромитися. Вісім мільйонів – це дивіденди, що були отримані цілком законно. Я перерахував їх своїй дочці. А на що вона їх витрачатиме – це вже нехай вирішує на власний розсуд. Мені часто говорять про дочку, та чомусь усі забувають, що їй майже 30 років, і вона – доросла, самостійна людина, яка  давно живе своїм життям, має власні інтереси та власну роботу. Тому дуже дивно, коли питають: "Чому доньку не внесли до декларації?"

- Ну й про коронавірус. На вашу думку, чи виправданий такий жорсткий карантин, який губить економіку країни?

Питання риторичне. Скажіть, а ви самі вірите у те, що у нас в країні жорсткий карантин? Він може жорсткий на словах, та його мало хто дотримується. Як у нас у країні заведено: суворість законів компенсується необов’язковістю їх виконання. Тож навіщо обговорювати те, чого не існує насправді? Якщо хочете почути мою думку як мера, то я – людина, яка вірить у науку. І я вважаю, що всі повинні вакцинуватися, дотримуватися соціальної дистанції. Що заходи, пов’язані з особистою гігієною, усе те, що радять лікарі, потрібно виконувати неухильно. Нині ми живемо не лише в інформаційну епоху, а й в епоху постправди. У нас всі знають, як будувати міста, як лікувати, навчати. Та попри те, що усі все знають, смертність зростає щодня. Адже таке халатне ставлення потім виходить боком.  

Раніше на порталі "Коментарі" було опубліковано інтерв'ю з очільником Рівненської ОДА Віталієм Ковалем.