Наталка Денисенко: Посилала слідом за російським кораблем і посилатиму!

Актриса Наталка Денисенко, фото - з особистого архіву зірки

Ексклюзивно для "Коментарів" актриса розповіла, як заробляє під час війни, чому потрібно бути егоїсткою, що допомогло їй не зійти з розуму і для чого їй 30 баночок червоної ікри

 Далі буде краще

– Наталко, звернула увагу на те, що ви закрили свій профіль в Instagram. З чим це пов’язано?

– Мій акаунт вже шостий раз блокують через атаку ботів! Це мені за те, що лаяла москалів, писала, що вони вбивають українців, – словом, гнала на них.

– Минулий рік був непростим для акторів – в Україні практично нічого не знімалося. Але ви, схоже, без роботи не сиділи.

– Так, весною ми дознімали "Кріпосну". Восени долучилася до акторського складу комедійного серіалу "Скажені сусіди" – це другий сезон, в першому мого персонажу не було. Дуже позитивна роль дісталася! (Сміється) А ще в мене є власний проєкт "Наталка-читалка", де я читаю вірші, озвучка (моїм голосом говорить, наприклад, Мавка в анімаційному фільмі "Мавка. Лісова пісня"), зйомки для різних брендів. У багатьох колег взагалі зараз роботи немає, у мене ж, дякувати богу, трохи інша ситуація. Сподіваюся, далі буде ще краще.

– Осінь у нас була неспокійна. Траплялось, коли в розпалі знімального процесу починалась повітряна тривога?

– Звісно. Якщо були в місті, йшли до укриття, якщо за містом – продовжували зйомки. Але якщо чесно, ми так занурювалися в процес, що ні на що не зважали.

Робота дуже відволікає від переживань. Коли почалася війна, жили з синочком у п’ятизірковому готелі в Яремче. Я розуміла: ми у відносній безпеці, є дах над головою, їжа – в нас все класно! Тим не менше, була сильна депресія, бо мене позбавили  звичного життя, а чоловік пішов добровольцем до лав ЗСУ. Не розуміла, чи буде робота, що взагалі нас надалі чекає. За пару місяців трохи оговталася, звикла до ситуації і вирішила, що треба щось робити. Почала займатися волонтерством і наближати перемогу. Згодом з’явилися пропозиції щодо співпраці, і мене попустило.

 Спілкуюся з чоловіком хоча б раз на добу

– Рішення вступили до ЗСУ Андрій приняв 24 лютого чи мова про це йшла раніше?

– Він мені казав: "Раптом що – буду допомагати нашим військовим". Але я не сприймала це всерйоз, не вірила, що справді візьме до рук зброю – ну, хіба волонтером піде. Тому слухала і просто кивала головою. Навіть коли в перший день війни повідомив, що йде записуватися добровольцем, нічого не говорила. Це ж мій Андрій, він не буде сидіти, склавши руки! Потім, коли його відправили на навчання, спробувала відмовити. Але він вже все вирішив.

– Часто бачитесь?

– Андрій приїжджав з відрядження влітку і в грудні. Я знала, що його відпустять, але не знала, коли. Саме була вдома, коли хтось подзвонив у двері. Відкриваю, а там він! Дуже зраділа! Не кажучи вже про малого.

– Яким було найтриваліше мовчання чоловіка – скільки часу не виходив на зв’язок?  

– У нас була домовленість: якщо протягом доби я не зможу з ним зідзвонитися чи списатися, приїду шукати. (Сміється) Тому спілкуємося щодня. Були, правда, випадки, коли попереджав, що декілька днів його не буде на зв’язку, але я в такому разі просила залишати номер когось з його побратимів.

 Самостійна й незалежна

– Чоловік захищає батьківщину, батьки в Чернігові під обстрілами. У вас на руках дитина, і розраховувати на чиюсь допомогу не доводиться. Як ви це витримали? Не було нервового зриву?

-- В такій ситуації, як я, опинилися мільйони жінок. В декого були ще гірші обставини. Звичайно, нервувала, плакала. Але вирішувала всі питання. До того ж, Андрій не залишив мене напризволяще. Він дистанційно організував нам з сином безпечну поїздку на Західну Україну, домовився з кумом, щоб той допомагав, якщо в цьому буде необхідність. Хоча, чесно кажучи, я й сама можу дати собі раду. В мене є подруги, які кажуть: "Якби мій чоловік захотів піти до ЗСУ, я б його не пустила, бо без нього не справлюсь". А я завжди була самостійною і незалежною: і грошей можу заробити, і з проблемами розібратися. Хоча Андрій в мене справжній чоловік. Я могла  взагалі сидіти вдома і нічого не робити – він всім забезпечить сім’ю. Однак в мене не такий характер.

 Єдине, що в перші місяці війни виявилось надто складним, – постійно бути з сином. Відчула себе, наче мама в декреті. Але навіть в декреті не було такого, щоб я тижнями годувала дитину, гуляла з нею, займалася побутом і не мала ані хвилини на себе. Мене підстраховував  Андрій, допомагала мама і няня. А тут все сама! Ось це було некомфортно. Зате синочку добре – радів, що мама постійно поряд.

 Через півтора місяці я не витримала – взяла сина і пішла разом з ним на манікюр. Пам’ятаю, тоді навіть фото з салону краси в соцмережі вирішила не видкладати, бо люди скажуть, що це не на часі – в країні війна, а в мене в голові догляд за руками. Я так не вважаю. Потім говорили про це з подружкою і прийшли до висновку, що в нас є два шляхи: або жити далі, або помирати. Я вибираю перший. А отже, мені потрібні позитивні емоції. Тож нехай дитина почекаю мене в салоні, нехай трохи побавиться – зрештою, нехай робить, що хоче, а мені потрібно зробити манікюр! Може, когось від моїх слів покоробить, але себе я ставлю на перше місце. Мені потрібно полежати? Отже, буду лежати. А син в цей час може погратися. Якщо в мене не буде сили, однак не зможу його розважати.

 Коли ми повернулася до Києва, стало легше. Щоправда, залишилися без няні – вона поїхала до Канади, але на допомогу прийшла моя мама.

Жінка-істеричка

– Інколи досить просто поплакати, щоб не загрузнути в депресії. Але якщо 24/7 поряд дитина, навіть це розкіш, бо не хочеться її лякати.

– А я плачу! І не лякаю сина. Поясняю, що в мене проблеми, або що я втомилася, і він собі спокійно грається, не звертаючи на мене увагу. Я взагалі жінка-істеричка. І егоїстка. Якщо не можу тримати в собі емоції, не буду. Вийду на балкон і покричу. Чи поб’ю рукою по подушці.

– Андрійко не намагається вас наслідувати?

– Ні. Хоча він теж емоційний хлопчик. Домовитися з ним важко – буде добиватися свого, поки не отримає.

– У двох Андріїв були якісь суто чоловічі забави, від яких син не хоче відмовлятися, і тепер мама вимушена замінити тата? 

– Були, але я йому пояснюю, що так, як тато, не можу – ні колисати в ковдрі, ні підкидати вгору. От машинками погратися – залюбки!

– Нещодавно ви переїхали в приватний заміський будинок, який арендували до весни. Не страшно там жити? Здається, в Києві безпечніше.

– Не страшно, бо буваємо там нечасто. Ми ж не переїхали туди! Арендуємо будинок для підстраховки – якщо в столиці почнуться тривалі вимкнення світла, за містом можна увімкнути генератор.

 На мені зганяють зло

– Для свого благодійного поетичного проєкту "Наталка-читалка" ви вибираєте такі зворушливі вірші, що пробирає до глибини душі. Глядачі не плачуть?

– Буває, плачуть, інколи сміються. На це й розраховую – так драматургічно вибудовую вечір, щоб у людей була реакція.

– Ви завжди тримаєте листки з поезією перед очима, але декламуєте здебільшого напам’ять.

– Майже все напам’ять! Листочки – то на крайній випадок, якщо раптом слово чи рядок забула. До речі, в кінці читань я комусь дарую ті листки, списані від руки.

– На цьому проєкті ви збираєте кошти для ЗСУ. Підраховувати розмір свого вкладу в перемогу?

– Ні. Але він вираховується сотнями тисяч гривень. В цілому, десь 400-500 тисяч.

– Тим не менше останнім часом вас регулярно критикують – дорікають за відпочинок в Турції, за відео з танцями, яке виклали в соцмережі, за те, що "надто спокійно живете", поки чоловік боронить батьківщину. І навіть звинувачують Андрій в тому, що в ЗСУ пішов заради грошей. Вважаєте, ці нападки зумовлені особистим ставленням до вас?

– У людей стрес, їм потрібно на комусь зганяти зло. І вони вибирають для цього публічну персону – я не одна така. Так само і я зганяю зло на російських акторах, які ні слова не сказали на захист нашої країни.

– В одному із своїх коментарів в Instagram ви пообіцяли блокувати і посилати тих, хто буде поливати брудом вас і Андрія. Когось вже заблокували?

– Постійно блокую! Я не та людина, котра буде вислуховувати від незнайомців, що вона не така. Можу й послати прямим текстом – слідом за російським кораблем.

– У вашому близькому оточенні багато людей, в яких розчарувалися за цей рік?

– В моєму, здається немає. Є одні друзі чоловіка, з якими намагаюся менше спілкуватися (з одним навіть посварилася), бо вони досі слухаються російську музику й дивляться російські фільми. Нібито патріоти, але не можуть перебороти в собі старі звички. Я такого не розумію. Сьогодні це вкрай гостре питання! Ще й дітям показують російські мультики! Хоча в них малі діти, їх нескладно перевчити.

Свого Андрійка я, до слова, перевчила на українську за два місяці! Зізнаюся, й сама на неї перейшла тільки на початку війни. Добре нею володіла, однак у побуті не спілкувалася. Після 24 лютого все змінилося. А син продовжував говорити російською. Коли приїхали в Яремче, всі дивувалися, як так вийшло, що ми з дитиною розмовляємо на різних мовах. І я почала перекладати все, що каже Андрійко. Він мені: "Мама, пошли гулять". Я виправляю: "Мамо, пішли гуляти". Синочок повторював. І вже за пару місяців про російську геть забув. Тим більше, що чує її дуже рідко – скажімо, російські мультики дивитися йому заборонено. Якось спитав, чому. Довелося пояснювати, що за наші перегляди на YouTube москалі отримують гроші, купляють на них ракети і потім запускають по нам. Все сказала чесно! Бо в нас же навіть не всі дорослі розуміють, чому не треба дивитися інтерв’ю Дудя чи якісь серіали, зняті в сусідній країни. Мовляв, а шо тут такого! А те, що кожен наш перегляд – це плюс якась копієчка для них…

 Не вкрала, а заробила

– Ви відверто розповідаєте про своє життя. Не приховуєте, скажімо, що відпочинок у турецькому готелі коштував вам 7 тис. грн за добу. Більшість вітчизняних зірок тримає таке в секреті.

– А чого мені це приховувати? Я що, вкрала ті гроші? Ні, заробила. І мій чоловік заробив. У нас є квартира, машина, є за що зараз жити. Не за ті гроші, які отримує Андрій в ЗСУ, як дехто вважає! Я працювала і працюю, заробляю своїм талантом, оскільки є однією з найбільш затребуваних українських актрис. Є, можливо, й талановитіші за мене, але не такі затребувані. Так що, я не можу ці гроші витратити? Інколи чую: "Краще б віддала на ЗСУ!" Не краще! Я можу і армії допомагати, і відпочивати – так буде справедливо. Поважаю наших воїнів, які нас захищають, але себе й свою дитину поважаю в першу чергу.

 У мене така філософія: навіть під час війти потрібно знаходити хоча б маленькі приводи для щастя і радості. Хочу – вдягаю український костюм, не хочу – не вдягаю. Хочу – лечу відпочивати за кордон, не хочу – не лечу. Я ж не Микола Тищенко, мені можна. (Сміється) І в салони краси дозволяю собі ходити, і нові речі купляю. Все, як до війни, тільки не купляю надто дорогих речей. Раніше як було? Заробила дуже швидко на рекламі чи якомусь проекті велику суму (наприклад, 3 тис. доларів), і могла їх легко витратити на сумку якогось супердорогого бренду. Парочка таких покупок до війни була… А чому ні? На продукти, на садочок гроші є, можу собі дозволити сумку. Зараз, звичайно, такого не роблю. Це тупізм.

І взагалі, я зрозуміла, що речі – це просто речі. Коли втікали з сином на Західну Україну, в мене була валіза, в якій три спортивні костюми, косметичка і одяг для сина. Навіть улюблений парфюм не взяла! Навіщо? Я ж була впевнена, що на два тижні їду. Війна, які там парфюми!? А потім дуже шкодувала… Сиділа й думала: ну чого було не взяти? От би зараз хоч понюхала духи – може б, легше на душі стало… (Сміється)

– Чоловікові передачі передаєте?

-- На Новий рік відправляла – і йому, і підрозділу, для якого купляла дорогі тепловізори: 30 банок червоної ікри, шоколад, всілякі ковбаси… Щоб у хлопців теж було свято.

Читайте Comments.ua в Google News