Призери Олімпійських ігор Горуна та Білодід: У спорті заробляють не залізяку, а історію

Призери Олімпійських ігор Горуна та Білодід: У спорті заробляють не залізяку, а історію - фото: Коментарі

"Перемога в Олімпійський іграх — це однозначно максимальний результат, який може бути у спорті, пік кар’єри"

Віктор Гольдський:  — Привіт, сьогодні ми поговоримо про спорт, і у нас в гостях гордість нації, люди, які за будь-яких умов прославляють нашу країну на міжнародній арені. Це Дар’я Білодід і Станіслав Горуна. 

Станіслав Горуна: - Тренування у мене були завжди у вечірній час і я теж нікуди не ходив, бо це якраз той час, коли друзі можуть відпочити, а я завжди був у спортзалі, але протягом дня я був зайнятий на навчанні. Потім у мене була робота і попри це я завжди пробував якось "халтурку" знайти, щоб були додаткові доходи. Після олімпіади, коли ти досяг спортивних результатів, до яких так прагнув, про що мріяв, думав, тоді вже є наслідки: впізнаваність, визнання і тебе починають запрошувати в різні проєкти, інтерв’ю. 

Віктор Гольдський: — Перемогли на Олімпійських іграх, які плани на майбутнє? Чи це пік кар’єри чи потрібно далі? Тому що у кожного спортсмена, ось у Вірастюка інтерв’ю брали, то він каже, що шкодує тільки про одне, — що не здобув олімпійської медалі. Чи є Олімпійські ігри, чи перемога в Олімпійських іграх піком кар’єри? Коли спортсмен може сказати, що всього уже досяг і тепер хочу пожити для себе. 

Станіслав Горуна: - Це однозначно максимальний результат, який може бути у спорті, пік кар’єри незалежно від того, у якій формі ти перебуваєш і наскільки маєш бажання продовжувати далі. У мене все вже закінчилося. З двох різних позицій можемо це питання розглянути. Карате було вперше включено до програми Олімпійських ігор, мені вдалося пройти жорсткий відбір , поїхати туди і здобути медаль. Карате не є олімпійським видом спорту. Був тільки один олімпійський рік, і я звичайно щасливий, що наприкінці своєї кар’єри мав таку можливість і я її реалізував. Планую просто виступати і насолоджуватися без стресу, без гонки за балами, без такої конкуренції, тобто виходити на татамі і отримувати задоволення, про що всі і говорять. Займатися улюбленою справою, отримувати задоволення, а не лише напружуватися, нервуватися. 

Дар’я Білодід: — Я тебе дуже розумію. Щодо моїх планів, звичайно, я ще планую продовжувати, багато людей думали, що я привезу золоту медаль з Олімпійських ігор, але здобула "бронзу". Це дуже круто теж, я розумію це, але я ще молода і в мене є час досягнути саме моєї мрії і здобути золото. 

Віктор Гольдський:  — Що завадило у цьому році здобути "золото"? 

Дар’я Білодід:  — Було багато факторів, по-перше, це мій психологічний настрій, пов’язаний із багатьма факторами, з травмами, з вагою, тому що тримати вагу у 48 кілограмів із високим зростом — це дуже важко. Три роки я мало їла, завжди ходила в сауну, одягала теплий одяг і бігала, щоб зігнати вагу. Психологічно це було надзвичайно важко, але я знала, що 2020 рік і все це закінчиться, я перейду в наступну вагову категорію, але плани змінилися і мені на рік більше потрібно було тримати таку вагу. На цьому фоні пішли якісь травми, невдачі і було дуже важко повернути цю впевненість, яка була, наприклад, два роки тому, але я щаслива, що у мене є медаль. Так, вона не золота, але вона олімпійська і це круто. Зараз у мене все одно є мрія, я вже відпочила, відійшла від Олімпійських ігор і у принципі готова працювати далі, я ще молода і в мене є час і бажання йти далі. 

Віктор Гольдський:  — Якось розрив із молодим чоловіком вплинув на підготовку до Олімпійських Ігор?

Дар’я Білодід: - Взагалі ні. 

Віктор Гольдський:  — У цьому плані ви — не емоційна людина?

Дар’я Білодід: - Ні, я не емоційна і все життя у мене спорт був на першому місці, у пріоритеті. 

Віктор Гольдський: — Гаразд, давайте поговоримо про внутрішню "кухню" підготовки до Олімпіади. Є олімпійська ліцензія, як її отримати і що для цього потрібно зробити? 

Станіслав Горуна: - У кожному виді спорту різні процеси відбору, у нас в карате це 18 місяців і 22 турніри кваліфікаційних, плюс якщо забрати кілька місяців міжсезоння, тобто це десь на 14 місяців 22 турніри плюс тренувальні збори, ще якісь виїзди. Кожні два тижні кудись за кордон виїжджали протягом півтора року.

Віктор Гольдський:  — Чому не в Україні? 

Станіслав Горуна: — В Україні у нас лише деякі тренувальні збори проходили, а всі кваліфікаційні турніри визначала Федерація карате за кордоном і не десь там у Європі, а ми літали по всьому "глобусу" від Чилі до Японії, це було складно. Так само, як Даша згадала, були у нас вагові категорії і їх треба тримати. Коли я зганяв 6, 7, 8 і доходило до 9 кілограм — я у 75 кг категорії виступаю і 2-3 кілограми лише скидаю, — але всеодно це нормальне виснаження організму, яке розслаблює тебе і напружує, бо постійна відмова від якоїсь їжі, коли ти і так на втомі і постійно у процесі підготовки, це все складно. Ну, і 22 турніри ти змагаєшся з найкращими каратистами планети і постійно треба триматися на висоті, потрібно показувати хороший рівень, бо це все рейтингові бали, або ти просто не отримуєш ту ліцензію. 

Віктор Гольдський: — Але як я читав, поправте мене якщо я помиляюся, ви боретеся на цих турнірах за ліцензію для країни, а чи поїдете ви чи інший учасник, то це вже буде вирішувати комітет. 

Дар’я Білодід: — У різних видах спорту по-різному. У нас, наприклад, ні. Кожен сам за себе, у нас немає такого, що одна людина для країни чи кілька людей виграють ліцензію, а їде хтось інший. Наприклад, я виграла ліцензію і їду тільки я. 

Віктор Гольдський:  — Але у кожному виді спорту може бути тільки дві персональні ліцензії. 

Дар’я Білодід: - У ваговій категорії тільки одна, а вагових категорій 14: 7 у жінок і 7 — у чоловіків. 

Станіслав Горуна: - А у нас 3: 3 чоловічі і три — жіночі. 

Віктор Гольдський: — Гаразд, а давайте проговоримо таку ситуацію, наприклад, ви здобуваєте ліцензію, якщо вона іменна і персональна. Чи будете ви виступати під стягом Міжнародного олімпійського комітету, а не під стягом своєї країни? 

Станіслав Горуна: — А чому під іншим прапором виступати? 

Віктор Гольдський: — Ну, будь-які можуть бути мотиви: персональні, етичні, бажання, чи може спортсмен взагалі виступати під прапором Міжнародного олімпійського комітету, якщо це не випадок Росії, коли була дискваліфікація країна, а просто персонально. Наприклад, Дар’я каже "я — громадянка світу, я в Японії рекламую косметику, а в Україні — машини, тому я — громадянка будь-якої країни і буду виступати й пропагувати спорт, образ життя, а не країну. Чи можливо взагалі спортсмену виступати під стягом Міжнародного олімпійського комітету?

Станіслав Горуна: - Я думаю, що це не до нас питання, тому що у нас в принципі таких думок не було, ми навіть не знаємо про це. Є процедура, яку треба погоджувати, вона встановлена Міжнародним олімпійським комітетом і її треба наслідувати. Там є конкретні підстави, коли можна виступати під прапором Міжнародного олімпійського комітету. Можна біженство оформити, наприклад. 

Віктор Гольдський:  — Може бути інший варіант, наприклад, спортсмена готували батьки, вкладали у нього гроші. Не держава, а батьки. Тому сім’я вирішила, якщо їй держава не допомогла і вони самі фінансували дитину, то нехай вона виступає під стягом.

Станіслав Горуна: – Це знову ж таки не наша ситуація, тому що нам держава допомагає. 

Віктор Гольдський:  — Я ж не кажу, що це ваша персональна. 

Станіслав Горуна: — Це питання процедурне. Оскільки у нас не було таких намірів, ми в цю процедуру не заглиблювалися. 

Віктор Гольдський:  - Гаразд, тоді спортивна міграція, наскільки вона поширена у світі?

Станіслав Горуна:  — Це звичайна практика. Для держави просто спортивний результат потрібен насамперед для того, щоб заявити про себе на міжнародній арені. Це питання політичної площини, і держава замовляє таку послугу. Якщо населення певної держави не може належний результат за таку послугу, то держава купує спортсменів в інших країн. 

Віктор Гольдський:  – Гаразд, а можете, наприклад, на одних Олімпійських іграх від однієї країни бути, а іншого року — від іншої, на третіх, якщо так сталося у вашому житті, що ви брали участь у трьох олімпійських іграх — від третьої країни. 

Станіслав Горуна:  — Так, можна. Є певна процедура і це можна змінювати громадянство у певний тільки час, бо під час олімпійського циклу, коли почався олімпійський відбір, змінювати громадянство і виступати за іншу країну не можна, це треба робити завчасно. 

Дар’я Білодід:  — Це паралельні речі, тобто, ви не можете без зміни громадянства виступати за іншу країну. 

"Багато видів спорту в Україні тримаються на ентузіазмі" 

Віктор Гольдський:  — Приоритетні види спорту у нашій країні. Міністр спорту пан Гутцайт говорить, що є такі види спорту. Як вони визначаються?

Дар’я Білодід: - Мені здається, що не те, що пріоритетні, але найпопулярніші види спортув Україні: футбол і бокс. В принципі, менша кількість людей знає про дзюдо чи карате якусь інформацію чи інформацію про спортсменів, аніж про футболістів чи боксерів. Але після Олімпійських ігор, адже було багато каналів, була трансляція, тож чимало людей дізналися про наші види спорту. Дуже приємно, що люди пишуть, коли бачать на вулицях чи в якихось місцях, то вітаються і кажуть, що вони вперше дізналися про цей вид спорту і це було круто, це їм стало цікаво. Я думаю, що це така тема популяризації та трансляції взагалі спорту в Україні. Мені здається, що після цієї олімпіади кількість людей, яка зацікавилася спортом, значно зросла. Питання ж пріоритетності для міністерства залежить від того, який стан справ у конкретному виді спорту, тому що є топові спортсмени, які можуть конкурувати на міжнародному рівні, від них очікується результат і з огляду на це оцінюються їх перспективи на міжнародному рівні. 

Віктор Гольдський:  — Чи є майбутнє у тих дітей, які виявили бажання займатися не пріоритетними видами спорту. Чи у них не буде допомоги держави? 

Станіслав Горуна:  — Багато є видів спорту, які є некомерційними (бокс, теніс, покер), але влюди займаються такими видами спорту, тому що їм подобається. Складно у такому виді спорту бути професійним спортсменом, обмежувати себе в інших справах, відмовляти собі займатися якоюсь іншою діяльністю, яка б приносила доходи, а займатися спортом, тому що там можна заробити. 

Віктор Гольдський:  — У спорті можна заробити? 

Станіслав Горуна:  — Дивлячись у якому. Є види спорти самодостатні, яким навіть не портібна підтримка федерації чи держави. Наприклад, у футболі. Там клубна система, вони гарно зароблять і незалежні в принципі. 

Віктор Гольдський:  — Спортсменам в Україні легше бути при якійсь силовій структурі, бо вони використовують базу цієї структури для тренувань. Ви при яких структурах? 

Станіслав Горуна:  — Я навчаюся на навчальній базі літніх видів спорту Збройних сил України у Львові. 

Дар’я Білодід: — Я — у Службі безпеки України. 

Віктор Гольдський:  — Немає конкуренції між службами за спортсменів між країнами, наприклад? Наскільки я знаю, то генерали збираються чаю попити і говорять, що мій спортсмен заробив "золото", а твій — ні. 

Станіслав Горуна:  — Нас на такі зустрічі не запрошують. 

Віктор Гольдський:  — Гаразд, давайте тоді більше про себе, щоб країна дізналася своїх героїв. Розкажіть про себе, що ви за люди. 

Дар’я Білодід: — Ми — професійні спортсмени, ми — люди,  які згодні заради своєї мрії на все, ми не такі як усі, тому що дійсно багато чого у житті пропустили, якщо порівнювати зі звичайною людиною: підлітковий вік, спілкування, багато речей. Ми це зробили заради мрії, тому я можу сказати, що професійні спортсмени — особливі люди. У мене насправді дуже сильний і важкий характер, спортивний характер, тому що у мене є спортивна злість, у мене є сила волі та терпіння, без цього ніяк. У будь-якого спортсмена професійного, який чогось досяг, повинні бути такі речі як сила волі, бажання бути першим. Усі ці речі є у мене, тому у мене є медалі з Чемпіонату світу, Олімпійських ігор, завдяки характеру. 

Станіслав Горуна: — Я — спортсмен аматор, у мене теж складний характер, я імпульсивний, важкий, але не конфліктний. Коли я розумію, що йде справа до конфлікту, тоді я починаю його уникати. Але не завжди це вдається. Спорт виховує, тому що спортсменам завжди щось заважає, насамперед конкуренти, тому спортсмени — це люди, які не зважають на інших. У них є ціль, і вони до неї йдуть, що їм заважає, те вони обходять або ламають, якщо інші люди не підтримують, заважають чи не розуміють те, чим ти займаєшся. Ти це будеш ігнорувати або якось обходити. Саме це робить нас складними людьми, бо ми знаємо, чого хочемо, і до цього йдемо. 

Віктор Гольдський: — Спортсмени не задоволені розвитком спорту у країні? Чого не вистачає у країні, щоб показати більш круті результати? 

Станіслав Горуна: - Інфраструктури бракує усім, немає забезпечення повноцінного, але від кого воно мало би йти? У нас багато видів спорту тримаються на ентузіазмі. 

Дар'я Білодід: - Коли ми це питання обговорювали з міністром, то він сказав, що для того, щоб держава почала допомагати у розвитку спорту, потрібно, щоб федерація разом зі спортсменами почали показувати якісь результати, тобто держава потім підключається, але спочатку це роль федерації.

Віктор Гольдський: — Як ви оцінюєте роль федерації у ваших видах спорту? Наскільки федерація допомагає спортсменам? Перед інтерв’ю я відкрив перелік федерацій, хто є головою тієї чи іншої федерації і у деяких є люди, яким за 70 років, вони не мають стосунку до спорту. 

Станіслав Горуна: - У нас у карате є клубна система, до нас клуби поставляють спортсменів, а федерація займається популяризацією по Україні і розвитком як масового спорту, так і збірної. Проводяться чемпіонати України для попадання у збірну, і федерація опікується цими спортсменами: вони їздять за різні міжнародні змагання, де здобувають рейтингові бали і представляють Україну на чемпіонатах Європи та світу, іграх, така система працює. 

Віктор Гольдський: — Тобто, федерація працює з готовими спортсменами, які ладні показати результат? 

Станіслав Горуна: - Так, але федерація проводить певні заходи для того, щоб спортсмени мали комунікацію, спілкувалися між собою, працювали з різними тренерами, щоб були на українських змаганнях, тобто, щоб вони працювали й отримували досвід. Федерація займається організаційною частиною, щоб у спортсменів був інтерес, як вони можуть рости і розвиватися, до чого їм тягнутися, що вони будуть мати, що можуть отримати. Для цього збірна команди є хорошим інструментом, там є зарплата і ми на повному фінансуванні. Що стосується поїздок на міжнародні змагання та тренувальні збори, то ми відійшли від того моменту, що платимо за себе. Єдине, що федерація залежить від фінансування Міністерства молоді та спорту, це вже їх внутрішні моменти, через які постійно виникають непорозуміння.

Віктор Гольдський:  — Чим допомогла Федерація дзюдо України спортсменці Білодід? 

Дар’я Білодід: - Я хочу сказати, що у будь-якому випадку ти спочатку повинен чогось досягти, стати кимось, щоб федерація почала тобі допомагати. У нашому виді спорту так. Коли я вже досягла певної мети, федерація мене підтримувала, мотивувала після Олімпійських ігор, я знала, що можу отримати за свою медаль. Федерація — це круто, це підтримка, але якщо говорити про змагання, то у нас така система, що ми їздимо на змагання коштом міністерства. 

Віктор Гольдський: — У міністерства повинні бути скаути як, наприклад, у модельному агенстві, тобто, люди, які знаються на цьому виді спорту, їздять по країні. У цього хлопця є майбутнє, тому ми беремо його вже зараз, за свій кошт його готуємо і потім він показує результати. Якщо він не показує результатів, то це не проблема федерації, а скаута, який її знайшов. 

Станіслав Горуна: - Федерація займається розвитком, популяризацією свого виду спорту, але вона не може оплатити роботу усіх тренерів в Україні для того, щоб вони безоплатно надавали свої послуги дітям, федерація не може возити усіх на змагання, тому це справа виключно персональна тренерів, спортсменів і їхніх батьків. Якщо федерація буде шукати перспективних спортсменів, вкладати у них кошти, в їх поїздки, розвиток, що федерація отримує у випадку успіху? Заробітків ніяких немає як у карате. У футболі є реклама, трансляції, продаж товарів, а у карате цього всього немає. 

Віктор Гольдський:  — Як заробити у карате? 

Станіслав Горуна: - Складно, навіть попри те, що я — один із небагатьох, хто взагалі у карате може заробити, проводячи семінари, то це все одно не великі гроші, щоб сказати, що я заробляю багато. Якби я виступав на такому ж рівні, на якому я виступаю у карате, у боксі чи тенісі, то це були б зовсім інші суми. У мене є підтримка від Збройних сил, Укрзбройзабезпечення, де я на пів ставки на зарплаті, на змаганнях у нас призових немає. 

Дар’я Білодід: - У нас є, десь 5 років тому з’явилися, тому що раніше не було, тому що ти вкладаєш свої сили та здоров’я і нічого не отримуєш, це не правильно. Зараз це змінилося, і за кожен турнір чи змагання ти отримуєш певну суму. За чемпіонат світу, за чемпіонат Європи ні, за олімпійські ігри теж ні. Ти їдеш від країни і від Федерації дзюдо, ти отримуєш кошти за гран-прі, гранслеми, та чемпіонат світу. Якщо порівнювати з футболом, боксом чи тенісом, то це не ті гроші. Щодо моїх заробітків, то це контракти. Коли у мене з’явилося ім’я, я здобула медалі на чемпіонатах світу, Європи, то деякі компанії почали мені пропонувати співпрацю, наприклад, ставати амбасадором бренду. Я думаю, що це мій основний заробіток, все одно все завдяки спорту. 

Віктор Гольдський: — Що дала вам країна як подяку за перемогу в Олімпійських іграх, тому що там писали, що і земельні ділянки повинні дати, квартири, з кожного регіону ОДА мають премії дати. 

Станіслав Горуна: — Від держави лише призові нагороди в розмірі 50 тисяч доларів за третє, 80 за друге і 125 за перше місця. Це від держави. ОДА значно менші суми, але також подарували. Місцеве самоврядування вирішує самостійно, як подякувати спортсмену за його результат. У якихось містах це від 500 тисяч до 1 мільйона гривень, у нас у Львові наш мер квартири усім призерам Олімпіади подарував. 

Віктор Гольдський: — Деякі спортсмени виставляють свої олімпійські нагороди на продаж, як ви до цього ставитеся? 

Станіслав Горуна: - Тут питання намірів. Якщо це продаж для особистого збагачення, то я цього не дуже розумію, а якщо це як Жан Беленюк планує зробити (він збирає гроші і відправляє їх на благочинність), то це прекрасна ідея. 

Віктор Гольдський:  — Чи не йде це у розріз із мрією? Ви здобули перемогу, а потім її продасте. 

Дар’я Білодід: — Ти здобуваєш не залізяку, а історію, твоє ім’я вже в історії, з тобою завжди будуть медалі, тож ніхто про тебе не забуде, ти завжди будеш в історії. Якщо це благодійна справа, то чому ні. Наприклад, Жан зможе допомогти багатьом людям і зробити добру справу. 

Станіслав Горуна: — Сама медаль буде лежати вдома і від неї користі ніякої: ти сфотографувався, усім показав, всі потішилися і побачили, але результат за тобою. Те, що ти віддаси медаль, не забере твій результат. 

"Ти працюєш на межі своїх можливостей, щоб отримати результат і просунутися"

Віктор Гольдський:  — Давайте про життя після спорту, тому що як нам сказав Василь Вірастюк, спортсмен може піти на пенсію у будь-якому віці, коли він оголосив, що закінчує кар’єру, тому можна і у 20 років, і пізніше. Чи доцільно це робити? Якщо так, то коли? І що робити після того, як оголосив про завершення кар’єри? 

Станіслав Горуна: — Питання індивідуальне абсолютно, люди можуть займатися улюбленим видом спорту, поки вони відчувають, що можуть триматися на певному рівні. По-друге, якщо їм дозволяє організм. Якщо цього немає (травми, стан здоров’я) або якщо ти розумієш, що відстаєш у конкуренції, то припиняєш цю діяльність. 

Віктор Гольдський:  — Вже думали чим займатися? 

Станіслав Горуна: – Я однією ногою в кількох різних напрямах стою і, чесно кажучи, вагаюся, куди далі рухатися. Загалом спорт — це професія, бо ти на це витрачаєш багато років та енергії, це те, в чому ти розбираєшся, вільно орієнтуєшся і це певне коло людей, де ти маєш певну репутацію, тому логічно, що ти продовжуєш там розвиватися як функціонер, тренер або організатор, якийсь міжнародний коуч, який продає свої знання. Так багато спортсменів роблять. Щодо мене, то мені складно розвиватися в одній сфері, тим більше, я не розумію, як займатися карате все своє життя, бо я в цьому орієнтуюся і мені перестає це бути цікавим. Звичайно, мене тягне трішки у бізнес, політику, трішки в медійний бік. Я поки що вагаюся, куди мені далі рухатися, хоча я ще маю бажання залишатися у спорті. 

Дар’я Білодід: — Щодо мене, то я поки продовжую професійний спорт, я буду робити все, щоб була золота медаль, але я не можу на 100% про це говорити, тому що це здоров’я насамперед. Я не знаю, як буде почувати себе мій організм через три роки, тому що все життя я віддала спорту. Це буде залежати від мого стану психологічного, фізичного, від мого здоров’я та в принципі від мого бажання. Я розумію, що спорт не назавжди і настане час, коли потрібно буде  сказати собі, що це кінець і треба починати себе шукати в іншій справі. Я думаю, я зрозумію, коли настане цей час. Я думаю, що зі спортом буде важко попрощатися, бо ти все життя жив саме так: тренування, збори, змагання і в якийсь момент тобі треба це все залишити. Це нормально ти повинен знати, чим ти хочеш займатися надалі, у тебе повинна бути освіта. У мене дві освіти: одна — спортивна, інша — журналістика. Необов’язково, якщо ти — спортсмен, то працювати у спортивній сфері. Ти можеш змінити її, ти можеш закінчити університет, курси, ще щось, піти працювати в іншій сфері, вчитися все життя і розуміти, з чим ти хочеш  зв’язати своє життя надалі. 

Віктор Гольдський:  — Коли ж дискотека? 

Дар’я Білодід: - Дискотека — це взагалі не найболючіше питання, що може бути. Для мене у пріоритеті навчання і цілі, а не дискотека. 

Віктор Гольдський:  — Кому важче у спорті: жінкам чи чоловікам? 

Станіслав Горуна: - Однаково важко. Ти працюєш на межі своїх можливостей, щоб отримати результат і просунутися, тому важко. Навіть якщо кажуть, що жінкам легше, бо конкуренція у чоловіків більша і рівень змагань значно вищий, то не можна порівнювати, тому що жінки змагаються з жінками, вони на одному рівні. 

Віктор Гольдський:  — З Жаном ось, вона по секрету сказала, що піддалася йому. Був скандал із Могучих. Питання не у скандалі а у наслідках, чи мала країна вас готувати до таких ситуацій, чи є у вас методичка, що як відповідати, кому відповідати, чи кожен приймає рішення самостійно?

Станіслав Горуна: — Нас збирали і перед Олімпіадою провели інструктаж, що можна робити, а що ні, що рекомендується, а що — ні.

Дар’я Білодід: — Не говорили про це. 

Віктор Гольдський: — А після скандалу?

Дар’я Білодід: — Ні. 

Віктор Гольдський:  — Жан сказав, що він знає, що російських спортсменів готували.

Станіслав Горуна: - Великий акцент роблять на пропаганді, маніпуляціях, тому вони весь ресурс використовують для своїх політичних цілей. Для наших людей і організацій, яких ми представляємо, важливіший більше спортивний результат, тому є відмінність між нами, тому їм у наказовому порядку розказували, хто і що має говорити, де стояти, з ким фотографуватися. У нас демократичніше.

Віктор Гольдський: — Розкажіть про ваш проєкт "Танці з зірками", на якому ви там місці, чи є у вас там жага до перемоги? 

Станіслав Горуна: — Взагалі я планував туди поїхати і виступити до трьох ефірів максимум, але люди голосують і "тягнуть" мене далі. Це зовсім інший досвід і не у плані танців, а щодо спілкування з людьми з іншої сфери. Багато нового, у плані тренувань і репетицій дуже складно, тому що зовсім інша координація і кожен тиждень ти звик, що ти вчиш, а кожного тижня це новий танець. Ти починаєш все спочатку і почуваєшся якимось рахітом, бо у тебе ніжка йде не туди, стегно не туди крутиться, плечі не так рухаються, як мають, то у тебе рука бездиханно бовтається, поки ти робиш спроби танцювати. Це важко. Перші два-три дні мене просто "бомбить", розриває усього зсередини. Всю цю агресію та злість у спорті можрна перемогти швидше, а там ти не можеш ту злість перенаправити у танець. У мене і так з того нічого не виходить, а тут ще й серджуся і багато енергії витрачаю, яку нема куди подіти. Я просто не розумію, що зі мною відбувається, досвід унікальний. Можна порівняти з курсами по управлінню гнівом, тільки я самотужки його проходжу. 

Віктор Гольдський: — Як спортсмену бути щасливим у сім’ї? Чи повинна друга половинка теж бути у спорті чи навпаки має бути протилежний вид занять, щоб не пересікалися інтереси? 

Дар’я Білодід: — Нема такого, що повинно бути, у кожного по-різному. Комусь подобається бути у відносинах зі спортсменами, а іншим спорт вже так набрид що хочеться змінити цю атмосферу, щоб була інша людина, з іншої сфери, з іншими інтересами. Плюс до того, що твій хлопець або чоловік — спортсмен, він розуміє, що таке спорт, чому я все віддаю для перемоги на Олімпійських іграх. Тому що звичайна людина може мене не зрозуміти, сказати, що я якась дивна. Спортсмен, я думаю, на 99% точно зрозуміє, підтримає, якщо він дійсно та людина, яка має бути з тобою, яка живе, як і ти, розуміє, для чого це все потрібно. Це плюс. 

Віктор Гольдський:  — Найулюбленіша страва? 

Дар’я Білодід: - Після Олімпійських ігор я зрозуміла, що моя найулюбленіша страва — це картопля-фрі. Я майже ніколи її не їла, бо завжди тримала вагу, а зараз я спробувала. Я кока-колу дуже любила. Коли я три роки тримала вагу, для мене кока-кола — це було щось неймовірне, бо коли ти зганяєш вагу, у тебе не вистачає рідини, вітамінів, а кока-кола солоденька. І смачно, і після тренування тобі її дуже хочеться, але дуже рідко я могла її собі дозволити. Якщо дозволяла, то максимум 10 мілілітрів, але зараз їм правильну їжу нормальними порціями, мені не хочеться цього. Зараз найсмачніше — це фреш, чай, але не кока-кола. 

Віктор Гольдський:  — Найулюбленіша справа, якою ви займаєтеся, коли не займаєтеся спортом? 

Станіслав Горуна: - Робота. Танці або сноубординг. 

Дар’я Білодід: - Для мене це подорожі, дуже люблю подорожувати різними країнами і містами, робити фото на пам’ять. Це таке моє хобі. Після Олімпійських ігор я спробувала йогу, стрейчинг, танці та бокс, до цього я була далека від цих сфер, а зараз періодично намагаюся змінити тренувальний процес і спробувати такі види, мені це дуже подобається. Коли ти пробуєш не тільки свій вид спорту, бо дзюдо я знаю повністю, кожен день ти робиш одне і теж, а коли ти пробуєш щось інше, навіть якщо це не спорт, а інша сфера, то це дуже цікаво. Я ходжу на різні тренування та отримую неймовірне задоволення від цього. 

Віктор Гольдський: — Ще одне питання про соціальні мережі. Як багато часу проводите там і навіщо? 

Станіслав Горуна: — У мене це дуже ситуативно. Слава Богу, мене дружина виручає з цим і вона займається соцмережами і контентом, я лише це все переглядаю і критикую. "Залипаю" в інстаграмі дуже багато моментами. 

Віктор Гольдський: — А були такі випадки, коли ви бачите, що виставили фото, а мало лайків, і видалили його. Тобто, чи не залежні ви від лайків? 

Станіслав Горуна: — Мені байдуже на кількість лайків, кількість коментарів, я ніколи не дивлюся статистику і так далі. Я далекий від цього, тому цим займається моя дружина. 

Дар’я Білодід: - Я сама веду інстаграм, це моє хобі, мені подобається. Я ніколи не видаляла фото, якщо у мене мало лайків чи коментарів, але я за цим слідкую все одно. Коли багато лайків, це приємно, що людям сподобалася фотографія. Нещодавно почала вести активніше саме сторіс-формат, наприклад, спілкуватися з аудиторією більше. Багато людей мені пишуть, що хочуть дізнатися про мою систему тренувань, як тримати себе у формі, про те, як я харчуюся, тому я хочу бути ближче і поділитися з людьми — спортсменами і не спортсменами — якимись секретами, бо це може стати мотивацією для людей. 

Віктор Гольдський: — Може, додаток тоді свій розробити? 

Дар’я Білодід: - Буде видно.

Раніше на порталі "Коментарі" було опубліковано інтерв'ю з олімпійським чемпіоном і народним депутатом Жаном Беленюком.