Російські пісні хочуть заборонити законом: Володимир В’ятрович про нову ініціативу і культурну зброю Кремля

Російські пісні хочуть заборонити законом: Володимир В’ятрович про нову ініціативу і культурну зброю Кремля

"Роздратування" — саме це відчуває В’ятрович, коли чує російську пісню на українській вулиці. В інтерв’ю порталу "Коментарі" він говорить про мовну зброю Кремля, звички дорослих і нове покоління, яке ще можна вберегти.

Війна точиться не лише на фронті — вона проникає у вуха, мову і звички. Поки російські ракети б’ють по містах, у багатьох куточках України звучить… російська попса. Що це: звичка, байдужість чи інформаційна атака? Про це — відверта розмова з істориком, народним депутатом ІХ скликання, ексголовою Українського інституту національної пам’яті і ініціатором декомунізації Володимиром В’ятровичем. Його позиція пряма: "російська музика — це частина війни, і ми повинні це визнати". Чому мовне питання знову стало гарячим, що насправді думає молодь і як не дати ворогу виграти культурний фронт?

Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська запропонувала законодавчо заборонити публічне виконання музики російською мовою. Як ви вважаєте, сьогодні публічно російськомовна музика — це просто розвага чи вже інформаційна зброя?

Я не думаю, що це просто розвага. Ми розуміємо, що це один з інструментів російського впливу, незалежно від того, чи розуміють це слухачі чи навіть виконавці. Тобто для Росії це інструмент впливу, і відповідно, вважаю, що музика впливає, і я думаю, що нам важливо думати про це, про важливість використання цього інструменту проти України. Тому я в цілому погоджуюсь, що потрібні якісь законодавчі рішення. І навіть у нас в комітеті з питань гуманітарної і інформаційної політики створена робоча група, яка, сподіваюсь, зможе напрацювати якийсь цікавий вихід з цієї ситуації.

А хто має бути відповідальним за виконання майбутнього закону? Як не перетворити таку ініціативу на формальність, без санкцій?

Ми власне це зараз будемо напрацьовувати, хто буде відповідальний. Думаю, якісь повноваження мали б бути якраз у уповноваженого. В принципі, уповноважений має можливості, інструменти впливу, санкцій, штрафів в межах тих компетенцій, які прописані в чинному законодавстві. Мені здається, що Офіс уповноваженого з питань захисту державної мови правильно виконує свої обов'язки і таким чином впливає на мовну ситуацію в Україні. Тому зараз треба думати про те, як надати йому додаткові повноваження.

Хотілось би торкнутися теми досвіду країн Балтії. Як там обмежена публічна російська присутність? І наскільки це було ефективно та прийнято в ЄС? Чи можемо ми щось в них запозичити?

Я, чесно кажучи, не вивчав цього питання. Я думаю, що там ситуація простіша все таки в силу культурних і історичних причин. По-перше, в культурних є значно більша мовна різниця між їхніми національними мовами і російською. І слава Богу для них історична різниця полягає в тому, що у них російський вплив був значно коротший, ніж в Україні. Тому українська ситуація значно важча, драматичніша, тому нашим завданням зараз є ліквідувати русифікацію як політику, яка тривала протягом сотень років. Ця політика була започаткована ще в Російській імперії, активно продовжувалась в Радянському Союзі і, на жаль, продовжувалась в Україні за підтримки Росії і за умов, коли українська влада не вважала за потрібне чинити цьому якийсь спротив. По суті, системна робота зі стримування російських русифікаційних впливів в Україні це зовсім нещодавня політика.

Ви були ключовим рушієм декомунізації за президента Петра Порошенка. Як би ви оцінили продовження цих процесів за часів президента Володимира Зеленського? Чи є спадкоємність?

Є спадкоємність. І я приємно вражений, що є спадкоємність, тому що я відчував велику загрозу, що цю політику в контексті продовження декомунізації буде зупинено, тому що ми дуже добре пам'ятаємо 2019 рік, коли власне виборча кампанія Володимира Зеленського і його команди проходила під такими гаслами: "какая разница", що це неважливо, що це те, що відволікає від важливих речей, що "не має значення, як названа вулиця, головне, щоб вона була заасфальтована" — це безпосередня цитата Володимира Зеленського з його новорічного привітання. Тому була загроза того, що буде певна зупинка чи навіть відкат назад, і були навіть спроби відкату, і в питаннях декомунізації реєструвались якісь законопроєкти, і в питаннях української мови як державної було кільканадцять напевно проєктів, які намагалися скасувати ті чи інші положення цього закону.

Нам вдалося відбити ці атаки, але ситуація докорінно змінилася ще 2022-го року, коли, я думаю, під впливом змін суспільних настроїв, тотальних змін суспільних настроїв, влада змінила свої орієнтири і підхопила цю політику, яка проводилась за часів Порошенка. І власне на моє здивування, що той парламент, до складу якого я був дуже скептичний, ухвалив закон про деколонізацію, яка, по суті, продовжує декомунізацію. Зараз в першому читанні ухвалений дуже важливий закон про засади державної політики і національної пам'яті. Сподіваюсь, що буде ухвалено його в цілому. Тобто, по суті, робота продовжується.

У Латвії та Естонії було кілька хвиль суспільних обговорень перед ухваленням подібних рішень. Наскільки важливий, на вашу думку, відкритий діалог перед введенням таких обмежень в Україні?

Звичайно, важливий, і ми так робимо. Ми розуміємо, що мовне питання є дуже чутливим, і, в принципі, всі якісь мовні ініціативи, законодавчі ініціативи, які стосуються мови, завжди обговорюються, жваво обговорюються. І більш того, я впевнений, що, можливо, якраз в обговореннях ми побачимо якісь інструменти, які ми як депутати не бачимо. Я пригадую, що коли ухвалювався закон про захист української мови як державної, то йому передувало кілька років дуже інтенсивних дискусій на громадському експертному рівні, і тільки тоді включилися політики, які оформили це у відповідні політичні рішення, в закони.

Скажіть будь ласка, що ви особисто відчуваєте та як реагуєте, коли на вулиці чуєте російську пісню?

Роздратування. Для мене це, на жаль, сигнал того, що Росія точно має вплив в Україні. Тобто я не вважаю, що якісь неймовірно важливі, неймовірно красиві зразки російської музики, прослуховування яких може бути виправдане саме через їхню якусь там естетичну довершеність. Я впевнений, що значно кращу музику можна знайти в будь-якій іншій мові, в будь-якій іншій країні, тому для мене немає жодного виправдання щодо того, щоб слухати російську музику, тим паче робити це публічно, особливо зважаючи на те, що для дуже багатьох людей, які тікали від російської влади, які опинилися під російською окупацією і які пройшли через війну і фронт, саме звучання російської мови є неймовірно драстичне. Це крім всього іншого є неповагою до них.

Чи згадуєте ви в перші дні повномасштабного вторгнення, яку роль тоді відігравала українська музика для вас, можливо, для ваших колег, для країни? Які маєте спогади?

Для мене завжди українська музика була як важливий український маркер. А якщо йдеться конкретно про перші дні повномасштабної війни, то для мене символом перших днів війни став Андрій Хливнюк і його "Червона калина". Дуже така проста, акапельна, але просто до глибини душі.

Читайте Comments.ua в Google News