Солдат, а не володар лопати: актор Дмитро Архіпов – про волонтерство, «совок» в армії та сцени в ліжку в кіно

Актор Дмитро Архіпов, фото - особистий архів актора

Найкраща мотивація – лють

– Для вас, як і для більшості акторів і загалом публічних людей, війна почалася з волонтерства. Як ви до цього долучилися, чим займалися?

– Справа не в публічності, а в тому, що люди зрозуміли: потрібно щось робити, аби наблизити перемогу. 24 лютого мене розбудив дзвінок мого друга, журналіста "Еспресо TV" Іллі Березенка. Він сказав: "Почалося!" І ми відразу стали думати, чим можемо бути корисними. Перш за все знайшли точку, де видавали зброю теробороні. Але на той час зброї вже не було. Ми поїхали на блок-пост у нас за Броварами, щоб дізнатися в хлопців, чи їм нічого не треба – їжі, ліків, одягу. Вони кажуть: "Треба покопати бліндажі". Раз треба, то будемо копати! Цікаво, що поряд із нами копав професор, який викладав історію культури в університеті, де навчався мій друг!

Після того ми щодня шукали собі роботу. Туди-то ліки треба привезти – поїхали їх шукати. В соцмережі побачили інформацію: "Ми пошили балаклави – заберіть і роздайте хлопцям". Забрали й роздали. Попутно знайшли волонтерський центр і допомагали йому розвозити необхідні речі. Нашому приятелю, який в тероборону пішов в одязі рятувальника, знайшли форму. Жінці, яка зламала руку, відвезли бандаж на Святошино, хоч вона просила не їхали, бо "стріляють і небезпечно". Допоміг посадити маму, сестру й собаку своєї знайомої, яка мешкає в Німеччині, в автобус, що їхав на захід України. Вона так дякувала!.. Хоча насправді нічого такого я не зробив – трохи побув типу таксистом. Ми діставали ліки, дитяче харчування, їжу для мам з дітками, які весь час знаходилися в укритті. Коли друг пішов в тероборону, я почав розвозити на позиції їжу. Словом, чогось героїчного не робив, але намагався бути корисним.

– Ви пішли у військомат, коли для волонтерів вже стало менше роботи. Звучить це героїчно. Але по суті – страшно. Прийняли рішення швидко? Не було сумнівів – чи зможете, чи витримаєте, чи не злякаєтесь у відповідальний момент?

– Коли орки відійшли від Броварів, роботи справді стало значно менше. Подумав: може, ще на щось згоджуся? Людина я не військова, тож вагання були: чи зможу, чи витримаю. Та й зараз не знаю, чи не злякаюся у відповідальний момент. Але вирішив спробувати.

– Дехто йде на війну добровольцем, бо бачить певну романтику в тому, що потрапить в епіцентр подій, буде мочити москалів, як супермен. З яким настроєм ви йшли в ЗСУ?

– Я неконфліктна людина, але одним з мотиваторів для мене була лють – після того, як побачив, що відбувалося в Бучі, Ірпені, Гостомелі. Це була така хвиля темної ненависті, коли хотілося рвати ворога на шмаття. Але не можу сказати, що йшов на війну, як супермен. Чітко розумів: досвіду в мене немає – навіть автомат розбирати не вмію.

Страшно за друзів

– Не було розчарування чи страху: о, Боже, куди я потрапив?

– Звісно, розчарування було. Причому воно з’явилося ще у військоматі: складалося враження, що люди, які там працюють, роблять мені послугу. Пізніше зіткнувся і з армійщиною, і з "совком". Це трохи демотивує й розчаровує, мозок не хоче сприймати таку реальність. Але коли ти розумієш, яка в тебе мета, все інше відходить на другий план.

– Як проходила адаптація?

– Як людина, яка ходила в походи й жила в селі, не можу сказати, що було важко звикати до армійського побуту. Звісно, це некомфортно: 20 людей сплять в одному приміщенні, холодний душ, не така їжа, до якої звик. Однак я ж сам на це погодився! Трохи понервую – та й заспокоюсь. (Сміється)

– Чи важко творчій людині звикати жити за командою, до автомата?

– В армії ти не завжди можеш вибрати, з ким хочеш спілкуватися, а з ким – ні, і ось це складнувато. Щодо життя за командою – навіть зрадів, що нарешті з’явиться людина, яка казатиме, що робити, і я буду розуміти, навіщо це.

Коли в учбовій частині нам видали автомати, відчував велику відповідальність: я вже солдат, а не володар лопати! (сміється). Але зараз, коли в армії вже майже рік, сприймаю його приблизно так само, як телефон або ключі – це вже не щось надзвичайне.

– Який найстрашніший момент пережили за час служби?

– У бойових діях я ще не встиг побувати – після учбової частини потрапив у тилову частину під Миколаїв. Кілька разів нас обстрілювали, але це не той жах, через який проходять хлопці на передовій. Ну, прилетіло десь поряд… Гучно щось гепнуло… Всі поховалися в бліндажі. Тож особливого страху не відчував. Ось у Броварах, коли ворожі танки були на підході до міста, ставало страшно – за друзів, які стояли в обороні. Пам’ятаю, я тоді їм зателефонував: "Раптом що – евакуаційне Chevrolet Aveo до ваших послуг". Добре, що мої послуги не знадобилися…

Від збирача полуниці до актора

– Ви стали актором майже в 30 років. Чим займалися до цього? Хто ви за освітою?

– За освітою я фінансист. Але майже 11 років диплом лежить у шафі, і я жодного разу його не діставав. Де працював? Якось навіть пробував порахувати – вийшло близько 15 місць роботи: був менеджером з продажу, приймальником у сервісному центрі побутової техніки, івент-менеджером, майстром з монтажу домофонів, копірайтером, ведучим корпоративів, офіціантом у ресторані, збирав полуницю у Фінляндії, працював на будівництві… Ніде не затримувався надовго, і це, напевно, зараз мені як актору на користь.  

– Акторство – ваша давня мрія?

– Так. В дитинстві дивився фільми з Джекі Чаном, і мене дуже цікавили сцени після титрів – як знімався фільм. А ще подобалося, коли показували невдалі дублі, й за кадром усі сміялися. Я думав: яка ж там класна атмосфера! І от вирішив спробувати потрапити в кіно. Почав ходити на кастинги, але мене ніде не брали, бо не було досвіду. А потім брат якось запропонував оплатити акторські курси – ми обидва розуміли, що вони триватимуть не місяць-два, а отже, заробляти гроші в мене не дуже виходитиме, фінансова підтримка не завадить. Таким чином я потрапив до Ukrainian Film School, провчився там два роки, а потім ще півтора був помічником викладача. Ну, а далі почалася війна…

– У серіалі "Молода", що зараз виходить на Новому каналі, ви зіграли свою першу головну роль. Зіткнулися з якимось складнощами під час знімального процесу?

– За час навчання я знявся майже в 20 короткометражках, і частина ролей були головними. Однак розумів: якщо колись потраплю у великий комерційний проект, все буде інакше. В "Молодій", наприклад, у мене вперше були сцени в ліжку. Це дуже хвилююче. (Сміється) Та завдяки професійній команді й режисеру Мілі Погребиській усе пройшло легко. До того ж знімали ми ці сцени в самому кінці, коли всі вже перезнайомилися й не соромились одне одного.

Складнощі виникали через складний грим – ми його тестували годин сім, коли тренувалися робити татуювання. А ще в одній із серій мій герой-музикант грає на… пральній дошці наперстками. Уявіть: першій знімальний день, і я повинен "грати"! Звісно ж, не мав уявлення, як це робиться. Якось там відзнявся і забрав дошку додому – думаю, напевно ж ще будуть подібні сцени, потренуюся. Передивився відео на YouTube, навіть навчився чогось. І от у нас зйомка сцени в барі, я приношу дошку, дістаю наперстки… Режисер питає: "А що ти робиш? Сьогодні граєш на басу". Бліііін! (Сміється.) Я його в руках ніколи не тримав, хіба що трохи грав на звичайній гітарі. Але мені показали, що до чого, і вийшло начебто правдоподібно.

Просто нудить від спортзалу

– В одному з постів в Instagram у вас є фраза, що заради "Молодої" багато часу провели в спортзалі. Це було так важливо для вас – відповідати певним стандартам, чи побажання продюсерів?

– Приблизно через місяць після зйомок пілотної серії мені зателефонували і сказали, що серіал затвердили, готуємося заходити в знімальний процес, але потрібно підкачатися. В принципі, я й так був у формі – катався на велосипеді, разом із другом займався на спортивному майданчику: ми підтягувалися на турніку, віджималися, присідали… Мені це не лише для гарної статури було важливо, а й для здоров’я – є певні проблеми зі спиною. Однак розумів, що для сцен у ліжку маю виглядати ще краще. Тому пішов у зал, поговорив із тренером, він розписав для мене програму. Чесно кажучи, було дуже важко – через високу інтенсивність навантажень. Зранку прокинувся, сходив у зал, і після цього мені треба було ще трохи полежати вдома, бо сил немає, а футболку можна було просто викручувати. Кілька разів навіть знудило просто в залі… Але то таке… Прийшов до тями – і знову до роботи: за півроку пропустив два тренування, і й то тому, що виїжджав з міста.

– Що ще, крім спорту, входить у коло ваших інтересів?

– Лижі, ковзани, подорожі, книги. Якось у Вікіпедії випадково трапилася стаття про космос, і "залип" на цій темі. Виявилося, я нічого про цей світ не знав, а він такий цікавий!.. Не уявляв, що збираються цілі консиліуми, аби вирішити, як назвати долини чи якісь каньйони на Меркурії. І що вони придумали називати меркуріанську місцевість іменами відомих людей – музикантів, поетів, письменників. Я не знав, що на Венері випадають кислотні дощі, а ще на якійсь з планет – з діамантів… Читав щось подібне й засмучувався через те, що існує безліч людей, яким хочеться воювати і вбивати, хоча можна розвиватися й пізнавати безмежний космос! Та космос для мене – це віддушина. З друзями можу говорити на ці теми нескінченно! А поки служу, хіба що в нарядах можу милуватися зірками. Якось була кумедна історія: над нами пролітала міжнародна космічна станція, а хлопці побачили, що щось блищить у небі, й подумали, що то ворожий дрон – вже зібралися його збивати. На щастя, для космічної станції все обійшлося – з орбіти вона не зійшла. (Сміється) 

Ще фотографувати люблю. Колись мені подарували старенький фотоапарат "Зенит", і я його з собою скрізь брав – на випадок, якщо десь побачу цікавий кадр. Інколи плівка могла знаходитись у фотоапараті рік, тому коли йшов її проявляти, вже й не пам’ятав, що там на ній.

Трохи не такий, як інші

– "Не знаю, чи буду я актором після армії, але є надія, що так", – написали ви в Instagram. Звідки ці сумніви? Чи може пережите на війні круто змінити вашу професійну діяльність?

– Такі сумніви були й до війни – акторська професія дуже нестабільна, особливо коли ти актор-початківець. А зараз тим більше: не знаєш, куди тебе можуть послати, яким ти повернешся з армії, чи буде робота після війни. Ще один момент – вже більше року я не в професії, навички втрачаються… Треба працювати над пам’яттю, голосом, а на службі це рідко вдається. Хоча в нарядах інколи робив вправи для голосу – коли ніхто не чув. (Сміється)

– Зараз у всіх відбувається переоцінка цінностей. Як змінилися ваші пріоритети в житті?

– Навіть не знаю… Як і раніше, во не вживаю алкоголь, дуже люблю свою сім’ю, хвилююся за батьків. А от за гроші вже не так переймаюся, бо розумію, що жити можна і в менш комфортних умовах, ніж звик. Звісно, це круто – спати на ортопедичному матраці, приймати гарячий душ, але в скромніших обставинах теж можна жити. Ще можу собі дозволити бути не настільки привабливим, як зазвичай прагнув, щоб сподобатися глядачам і продюсерам.

– Ви згадали в соцмережі про те, що у вас була кататонія...

– Саме кататонії (нейропсихіатричний синдром, основними ознаками якого є замкнутість і нездатність рухатися. – Прим. авт.) в мене не було. Це слово почали асоціювати зі мною за тих часів, коли моїм нікнеймом в Instagram був "so_catatonic". А от ознаки депресії мав уже давно. В 2021 році мені поставили діагноз "затяжна рекурентна депресія". Якщо чесно, я навіть трохи зрадів, що тепер знаю, з чим маю справу, і зможу з цим боротися. Адже раніше мені всі зазвичай радили просто більше гуляти чи займатися спортом. Але депресії в такий спосіб не позбудешся. Контролювати її не можна, а от лікувати – так.

– Не пошкодували потім, що розповіли про свої проблеми широкому загалу?

– Ні. М’яко кажучи, мені байдуже. Ну, скаже хтось, що я якийсь не такий, як інші. То й що? Навчився на це "забивати".

 

Довідка: "Молода" – комедійний серіал, який на замовлення Нового каналу знімав Art Forms Production. У центрі сюжету – історія про жінку, яка хоче розпочати все з чистого аркуша, але їй заважає вік. Життя 40-річної Ольги було безхмарним, поки заради молодої коханки її не покинув чоловік. Все б нічого, але всі сімейні заощадження колишній спустив на азартні ігри, залишивши жінку по вуха в боргах. Життєві обставини змушують Ольгу повернутися на роботу, яку та давно покинула заради сім’ї. Вона намагається перезапустити свою кар’єру у видавничій справі. На кількох співбесідах їй відмовляють через вік. Усе міняє випадкова зустріч із 26-річним хлопцем Дімою, який приймає Ольгу за однолітку. Тоді героїня вирішує переписати біографію, змінивши вік. Головні ролі грають Ольга Жуковцова та Дмитро Архіпов. Також у серіалі знімаються: Юлія Шугар, Аліна Кошарна, Ірма Вітовська, В’ячеслав Довженко, Володимир Ліліцький, Валентин Томусяк, Даніель Салем.

Читайте Comments.ua в Google News