Ексклюзив Співачка ALYOSHA: Я стала сильнішою, тому що зрозуміла – або я прогнуся, або буду відбиватися

ALYOSHA. Фото: із архіву А. Тополі

Популярність прийшла до ALYOSHA (справжнє ім'я – Олена Тополя, до заміжжя – Кучер) ще до міжнародного музичного конкурсу Євробачення-2010, на якому вона представляла Україну. Були перемоги на різних конкурсах і фестивалях, була приголомшлива пісня "Сніг", яка полюбилася мільйонам слухачів.

І все ж саме Євробачення багато в чому відкрило ALYOSHA. Не тільки тому, що це легендарний музичний конкурс, але й тому, що шлях до нього був для Олени точно не усипаний пелюстками троянд. Краще сказати – шипами. Складний національний відбір, проблема з піснею "To Be Free", яка, як з'ясувалося, не відповідає правилами Європейського мовного союзу. Термінове створення самою ALYOSHA нової пісні – "Sweet People". Поїздка в Осло на пісенну битву. І 10-е місце там...

Всі ці складнощі лише загартували виконавицю. Підтвердження тому – нагороди, які вона стала отримувати після Євробачення. "Золотий грамофон" (Україна) за пісню "Ти сенс життя" (дует з Владом Дарвіном), аналогічна премія за пісню "А я прийшла додому", премія "YUNA" – перемога в номінації "Дует року" (з Владом Дарвіном). Були також премії "Кришталевий мікрофон" (за "Sweet People" і "Ти сенс життя"), премії "Пісня Року" (Україна) за пісні "Точка на карті" і "Беззбройна", премія "Viva! Найкрасивіші" (перемога в номінації "Мама року"), премії "Музична Платформа" і "M1 Music Awards" – за пісню "Калина".

І, звичайно, була любов до творчості, глядачів, коханого чоловіка, дітей... Про це і не тільки ми і поговорили з ALYOSHA.

"Незважаючи на моє "пацанське" дитинство, вже тоді я відчувала в собі творчий потенціал"

– Дівчинка із Запоріжжя, дочка міліціонера (працівника ДАІ) і робочої авіазаводу, зуміла стати зіркою українського шоу-бізнесу, виступати на міжнародних майданчиках. Які поради Ви дали б сучасним дівчатам, які мріють про те ж?

– Не буду оригінальною, якщо скажу: "чарівної таблетки не існує". Досягти успіху може кожен, головне – "горіти" своєю справою. І, звісно ж, щоденна праця. Цей симбіоз рано чи пізно принесе свої плоди, і ви досягнете успіху!

– Коли і чому почали писати, усвідомили себе артисткою?

– Незважаючи на моє "пацанське" дитинство, вже тоді я відчувала в собі творчий потенціал. У підлітковому віці, років з 13-ти, почала ходити на хор. Тоді навіть могла не завжди потрапляти в ноти... Але моє бажання стати кращою версією себе перемогло. Мені почали давати сольні партії у хорі, я захищала честь своєї школи на міських вокальних конкурсах. Це був мій трамплін.

Приблизно в той же час почала писати вірші. Натхненням були перші симпатії до однолітків. Замість шкільних конспектів я писала вірші. Замість того, щоб робити домашку з математики – теж писала вірші.

Ще пригадую кумедний випадок. Будучи настільки захопленою особистою творчістю, забула вивчити вірш Михайла Стельмаха. А коли мене викликали до дошки, не розгубившись, продекламувала свій авторський вірш, представивши його як твір Стельмаха. Отримала "відмінно" (сміється).

– Ваші перші гучні перемоги пов'язані з анексованою у даний момент територією. У 2006 році Ви стали кращою на міжнародному конкурсі "Ялта 2006", у 2008-му – володарем першої премії на Міжнародному фестивалі "Пісні моря" (2008) в Севастополі. Коли останній раз були в Криму?

– Останній візит до Криму у мене також був пов'язаний з роботою. У 2011 або в 2013 році. Ми з Владом Дарвіном були лауреатами премії "Золотий грамофон". З тих пір територію анексованого півострова я не відвідувала.

– Назвіть свої три найбільш пам'ятні виступи: де, як і чому?

– Безумовно, це участь у перших моїх серйозних міжнародних музичних конкурсах.

Як ви згадали вище, мій перший з них відбувся в Ялті в 2006 році. Ця перемога стала для мене важливою подією, адже я співала не тільки перед великою аудиторією – мене оцінювали метри, яких раніше я бачила тільки з екранів телевізора.

Через два роки, в тому ж Криму, взяла участь в конкурсі "Пісні моря". І знову здобула перемогу. Зізнаюся, тоді не була технічно бездоганна у вокалі, але була емоційна. Пісня "Сніг", яку я виконувала вперше "вживу", переповнювала почуття. Я буквально проживала кожну сходинку. В кінці виконання очі наповнилися сльозами і навіть доспівати толком не змогла. Але моя щирість зворушила глядачів і журі. Завдяки цій чесності я отримала ще одне перше місце.

Наступним кроком, у 2010-му, було "Євробачення". Перемога в Національному відборі в прямому сенсі стала поворотним моментом: почався адреналіновий період. І тільки по поверненню з самого конкурсу з Осло мене попустило. Напевно, ви пам'ятаєте звинувачення в плагіаті, заміну пісні у вкрай стислі терміни. Але це дало мені відмінну загартованість. Поставивши на другий план свою сентиментальну натуру, я стала сильнішою, тому що зрозуміла — або я прогнуся, або буду відбиватися. І я вибрала друге.

"Раніше про поповнення родини я намагалася повідомляти чоловіку оригінальним способом. А на цей раз сказала прямо: "Чекаємо на третього"

– Олена, не всі читачі знають історію Вашого сценічного імені. Чому ALYOSHA? Як Вас називають друзі, знайомі? Чоловік?

– Як вже зазначала, дитинство у мене було пацанське. Я практично щодня проводила в компанії зі своїми старшими братами та їхніми друзями. Особливо під час літніх канікул, коли батьки з ранку до вечора були на роботі. Саме в той період мене і почали називати по-хлопчачому – "Олекса", "Ле". Так і народився мій сценічний псевдонім АЛЬОША. Зараз, звичайно, мої друзі, моя команда, найчастіше звертаються до мене по імені. А від Тараса часто можна почути на мою адресу ласкаве "кицюнька" (посміхається).

– Літом 2013 року Ви вийшли заміж за фронтмена гурту "Антитіла" Тараса Тополю. Як ви зустрілися? Коли зрозуміли, що це – любов? Хто першим в ній зізнався?

– Вперше з Тарасом ми зустрілися на базі одного відомого продюсерського центру в 2009 році. Я як раз підписувала з ними контракт, а Тарас з групою "Антитіла" вже був артистом лейблу. Тоді ми з ним обмежилися банальним "привіт-привіт".

Якийсь час наші дороги не перетиналися. А в 2010 ми разом брали участь у великому open air концерті в карпатському місті Славське. Після успішного концерту у нас було застілля – тоді-то я і звернула увагу на Тараса як на чоловіка. Він замість традиційного застільного тосту почав читати вірш Шевченка. Тоді він підкорив мене своєю ерудицією, думками та поглядами на життя. Та й почуття гумору у нього відмінне. Промайнула думка: "попала".

Взявши паузу і розібравшись у собі, вже по приїзді в Київ, зателефонувала Тарасу і сказала: "Треба зустрітися". Ми зустрілися, довгий час спілкувалися – по-дружньому. А через якийсь час я не витримала і сказала, що відчуваю до нього почуття. Він відповів взаємністю. До чого привела наша взаємна симпатія – знає вся країна.

– Нещодавно стало відомо, що у вашій родині очікується поповнення. Після двох хлопчиків (семирічного Романа і чотирилітнього Марка) – буде дівчинка. Як повідомили Тарасу про прийдешнє поповнення?

– Раніше про поповнення родини я намагалася повідомляти оригінальним способом. Наприклад, коли виношувала Романа – залишила для Тараса міні-конвертик (в який загортають новонароджених) з позитивним тестом на вагітність. Він не відразу зрозумів натяк. Усвідомивши, що подібні штучки не працюють, на цей раз сказала прямо: "Чекаємо на третього". Його реакція була позитивною: обняв, поцілував... Так ми і почали готуватися до статусу багатодітної сім'ї. І синам говоримо – будете на правах старших. Вони з нетерпінням чекають появи сестрички, готуються допомагати нам доглядати за нею, виховувати.

– Легше чи важче проходить третя вагітність? Як це відбивається на Вашому фізичному і емоційному стані?

– З точки зору фізіології – животик найбільший з усіх трьох вагітностей. А ось мій повсякденний раціон не змінився. Тараса вночі не відправляю за екзотичними фруктами (посміхається). Іноді, звичайно, гормони можуть взяти гору наді мною, але вчасно беру себе в руки.

– Ви самі росли в сім'ї, де були два старших брати. Так, виходить, буде і у Вашої донечки. Як уживалися з Русланом (старшим на 5 років) і Олександром (старшим на півтора роки)? Хто кого ображав-захищав?

– З Русланом, старшим братом, у нас завжди були гармонійні стосунки. А ось з Сашею, середнім, складніше доводилося. Згадую випадок з дитинства, коли він знайшов цукерки, заховані батьками, з'їв їх всі, а "відповідальність" за те, що сталося, повісив на мене. "Це Альона", – сказав він батькам. Отримала я тоді знатно, але не по заслугах.

А примирив нас один нещасний випадок. Саша невдало впав з дерева і зламав обидві руки. Приїхавши відвідати його в лікарні, коли руки Саші були загіпсовані, я, пожалівши його, почала годувати виноградом. З тих пір наші з ним стосунки стали теплішими.

– Як часто спілкуєтеся з братами, з батьками? Наскільки у вас близькі стосунки?

– Мої найближчі друзі – це моя сім'я. І це правильно, вважаю. Ми чесні один з одним, у нас немає секретів. Зараз з братами у нас тісні стосунки. Саша з сім'єю живе в Києві, Руслан – у Запоріжжі. Але я мрію, щоб наша велика родина в повному складі переїхала сюди. До речі, близько року тому в столицю перебралися мої батьки. Сподіваюся, незабаром завершимо ремонт у їхній квартирі.

– Чи співаєте своїм дітям? Як вони це сприймають?

– І Роман, і Марко – дуже творчі. Ми любимо разом співати, танцювати, малювати. З плином часу, коли Роман підріс, його інтереси змінилися: він любить науку, захоплюється хімією. А також займається спортом. Марко – протилежність брата. Він дуже емоційний, творчий, любить танцювати, енергії – хоч відбавляй. Думала, що під час карантину він рознесе квартиру. Мріяла, щоб швидше відкрилася його спортивна студія з кудо (вид бойових мистецтв – ред.). Як би там не було – ми з Тарасом підтримаємо будь-яке починання наших дітей. Головне, щоб вони були щасливі.

"Карантин ми прийняли якоюсь мірою з вдячністю, з'явилася можливість побути з родиною в повному складі"

– Одні артисти під час концертів просто співають, інші – ще й багато спілкуються з залом. Що Вам ближче?

– Зізнаюся, що люблю поспілкуватися з публікою на концертах. Напевно, глядачеві важливо не тільки почути твої пісні, які йому і так знайомі. Він хоче дізнатися про тебе і як про особистість: про що ти думаєш, чим живеш... Завжди одержувала віддачу від цих бесід.

– Хто під час гастролей сидить з дітьми? Як вони сприймають тривалі відлучки тата й мами?

– Природно, діти сумують за нами, а ми сумуємо за ними. Ми з Тарасом хочемо, щоб діти відчували нашу любов, турботу, і знали, що ми завжди поруч. У мене не було дефіциту батьківської любові в дитинстві, і я намагаюся, щоб мої діти теж його не відчували. Коли і я, і Тарас на гастролях, на допомогу приходять наші батьки. Від послуг нянь ми свідомо відмовилися.

– Коли Ви останній раз повноцінно відпочивали? І який відпочинок для Вас ідеальний?

– Звичайно, хочеться безтурботно поніжитися під променями теплого сонця, пізнати культуру іншого народу. Навіть коли запізнюєшся в аеропорт, судомно перевіряючи, чи нічого не забула, це все – приємні дрібниці закордонного відпочинку. Але, як відомо, "головне – не де, а з ким". І я з цією приказкою згодна. Якраз під час нашого з вами спілкування я перебуваю з родиною на одній з баз відпочинку під Києвом. Вбираю запах соснового лісу, слухаю прибій Дніпра і, звичайно ж, радісний сміх синів.

– Наскільки карантин вдарив по планам Олени і Тараса? Чим займалися під час вимушеної ізоляції?

– У лютому цього року і в мене, і у Тараса стартували всеукраїнські тури. Хто б міг подумати, що вже через місяць нам доведеться поставити їх на паузу?! Звичайно, ми, як і будь-які артисти, болісно прийняли цю ситуацію. Але будучи свідомими громадянами, прислухалися до рекомендацій влади, насамперед через турботу про наших слухачів.

Незважаючи на це, сам карантин ми прийняли якоюсь мірою з вдячністю. Протягом декількох місяців побути з дітьми і родиною в повному складі у нас з Тарасом, гастролюючих артистів, часу було вкрай мало. А тут – така можливість. У перші дні ізоляції я прибрала всю квартиру, навіть найбільш важкодоступні місця. Щодня експериментувала на кухні, а на допомогу приходили сини. До літніх канікул кожен будній день починався з онлайн уроків з Романом: і письмом займалися, і математику з англійською вчили.

А як тільки мені до рук потрапляли фарби і альбом для малювання – мене було не відірвати. Мало хто знає, але моє дитяче хобі – це малювання. Іноді навіть ескізи концертних нарядів можу намалювати.

Після того, як потепліло, почали виїжджати з сім'єю за місто. Найчастіше, напевно, бували на Київському морі.

– Незважаючи на цілком зрозумілу паузу в гастролях, Ви ж не припиняєте творити? Коли можна очікувати нових композицій? Продовження всеукраїнського туру?

– У липні відбудеться реліз мого нового треку "Не вона" – він був записаний як раз під час карантину. Дуже легка і літня пісня. А що стосується концертів – тут питання часу. Тур "2020", який перервався через карантин, повноцінно продовжити восени, на жаль, не зможу. Всі мої увага і час будуть присвячені новонародженій дочці. Але ми вже анонсували частину концертів на осінь поточного року. А за актуальним концертним графіком можна стежити на моїх сторінках в соцмережах.

Раніше ALYOSHA розповіла виданню "Коментарі", що для неї означає бути артистом, і як вона сприймає музику.

Читайте Comments.ua в Google News