Тарас Тополя і Андрій Хливнюк стали героями україно-німецького документального фільму «Мистецтво на війні»

Андрій Хливнюк, фото - канал СТБ

Фільм "Мистецтво на війні" розповідає про український культурний фронт – музикантів, скульпторів, художників, завдяки яким українська ідентичність так потужно заявила про себе на весь світ. "Коментарі" дізналися, як знімався цей проєкт.

 Найкращі – про найкращих

– Я бачу, що у світі нас більше чують, про нас більше хочуть говорити, – зізналася Перша леді України Олена Зеленська в ексклюзивному інтерв’ю для фільму.

 Цим ми значною мірою маємо завдячувати українським діячам мистецтва, які прославляють нашу крану далеко за її межами. Дехто з них вносить свій вклад в перемогу і на передовій. Саме про таких героїв у повному сенсі цього слова було вирішено зняти фільм.

 – Життя щодня випробовує нас, підкидає історії, які ранять, викликають сльози болю чи щастя, нагадують про те, якою страшною ціною нам дається свобода, – говорить  генеральна продюсерка серіального виробництва телеканалу СТБ Катерина Шевелюк. – Але вони  також згуртовують українців і мотивують не зупинятися на нашому шляху до перемоги. Тому разом із відновленням власного кіно-серіального виробництва, яке ми розпочали восени минулого року, СТБ активно посилює партнерство з українськими креативними командами, зокрема з Об’єднанням Українських продюсерів (ОУП) та SPACE Production.

 Фільм "Мистецтво на війні" знято на замовлення франко-німецького телеканалу ARTE.

– Коли ми розпочали розробку проєкту, мріяли знімати фільм для європейського телеканалу, – пояснює засновниця та генпродюсер SPACE Production Дар'я Легоні-Фіалко. – Бо говорити про мистецтво на війні для українського глядача – важливо, але ми всі жили з цим перші місяці війни 24/7, ми це бачили, нас це надихало. І нам дуже хотілося, щоби це все побачили й глядачі інших країн. Якщо вже знімати для широкої європейської аудиторії, то телеканал АРТЕ – найкращий майданчик. А якщо знімаємо для Німеччини, то треба робити це із крутим продюсером. І тут ми з Катею Ласкарі згадали про німецького продюсера Леопольда Хеша (лауреат міжнародної премії "Еммі" та засновник продюсерської компанії Broadview TV. – Прим. авт.), який був продюсером фільму про братів Кличків – ми дивилися його у 2011 році на Одеському кінофестивалі. Нас вразило те, з якою любов’ю у стрічці німці говорять про українців. Тому пішли із пропозицією саме до Леопольда. Він погодився, і ми почали разом працювати над проєктом. Що приємно вразило – ARTE нас не цензурував. Не казав, яких героїв брати, не просив залучити німецьких експертів, додавати російську думку, не прописував стоп-тем чи щось подібне. Нам дали повну свободу.

 Команду фільму підбирали дуже ретельно. Головний режисер проєкту Філіп Колхьофер – відомий німецький публіцист, який часто працює в гарячих точках. Його остання книга про пандемію стала бестселером у Європі.

Для оператора-постановника Олексія Ламаха "Мистецтво на війні" – перший документальний фільм за всю його творчу біографію. Починав свою кінокар'єру з телебачення – найвідомішим проектом для нього стала телепрограма "Галопом по Європам". Пізніше він прийшов у кіно. Має премію "Телетріумф" за операторську роботу у серіалі "Доставити за будь-яку ціну". Працював над створенням фільмів "Віддана", серіалів "Кріпосна", "Контакт", "Прощаюся востаннє", "Майор і магія", "Особиста справа", "Разом назавжди" тощо. Саме завдяки цьому "Мистецтво на війні" вийшло з високохудожньою картинкою. Незважаючи на всі складнощі з постійним вимкненням світла та тривогами, Олексій знаходив спосіб все дуже гарно відзняти. Він виставляв кадри і знімав не за канонами документалок – використовував у процесі роботи багато нюансів, більш характерних для художніх фільмів.

 Журналіст проєкту – Дарина Анастасьєва, журналістка, медіаменеджерка, співзасновниця журналу Craft Magazine.

 Виконавча продюсерка – Олена Лисняк. Вона, до речі, була і виконавчим продюсером серіалу "Водна поліція", який скоро також також виходить на СТБ.

 До чого тут Бенксі?

Серед героїв фільму – лідер "Бумбоксу" Андрій Хливнюк, який наразі перебуває на передовій, лідер гурту "Антитіла" Тарас Тополя, скульптор Михайло Рева, мистецтвознавиця Ольга Балашова, музикант Мойсей Бондаренко і художник-воїн з позивним "Пікассо" Володимир Безрукий, відомий своїми картинами, виконаними на уламках дощок та дверей.

 – Андрія Хливнюка ми знімали на фронті, на концерті у Польщі та у Києві між його поїздками, – розповідає Олена Лисняк. – Загалом робота над фільмом тривала 15 днів, п’ять із яких ми провели з Андрієм. Оператор Стас Гуренко разом з ним був на лінії фронту, знімав, як влаштований побут військових, як вони тренуються запускати дрони тощо. Інші десять днів поспіль ми працювали у чотирьох містах України: розпочали з Ужгорода, потім Львів, Київ та Одеса. За цей час чотири ночі провели у поїзді та одну у мікроавтобусі. Було досить складно, але продуктивно.

 Тараса Тополю продюсери зловили в Києві.

– Він саме повернувся з передової, – каже  засновниця та генпродюсерка SPACE Production Катерина Ласкарі. – Надав нам багато кадрів із фронту, бо усе знімає та показує, зокрема, для іноземної аудиторії.

 Цікавий герой фільму – Володимир Безрукий (позивний "Пікассо"), який живе та воює у Бахмуті і при цьому продовжує малювати. Щоб зробити з ним сюжет, в екстремальну поїздку на передову вирушила тільки одна людина – оператор Юрій Пупірін. Весь відзнятий матеріал він потім передав до Києва. Це неймовірні кадри про те, як художник пише картину в одній із найгарячіших точок України.

 Ще один учасник проєкту – Єва Сулік, мистецтвознавиця та історик із Варшави. До неї спеціально літав режисер фільму. Єва –тпрофесійний історик, вона впевнена у перемозі України і кожному наративу авторів фільму, кожній їхній точці зору знаходить історичне підтвердження.

 А от участь у фільмі музиканта Мойсея Бондаренка взагалі не планувалася – до "Мистецтва на війні" він долучився випадково.

– У Філіпа Колхьофера є така особливість: він може заблукати в будь-якому місці, навіть якщо потрібно пройти три кроки від машини до будинку, – розповідає Олена Лисняк. – Але саме його вміння загубитися подарувало нашому фільму приголомшливого героя. Справа в тому, що Філіп дуже хотів зняти роботи Бенксі на Майдані Незалежності. Однак погоджувати зйомки в центрі Києва треба кілька тижнів, у нас не було цього часу. Тому я запропонувала йому піти погуляти містом і зняти роботи Бенкса на айфон. Звичайно ж, він заблукав, замерз і пішов відігріватися в бар. За кілька годин телефонує: "Слухай, я тут у барі познайомився з таким класним музикантом! Ми маємо його зняти!" То був скрипаль Мойсей Бондаренко. Графік у нас дуже щільний – наступного дня мали їхати на зйомки до Одеси. Але виявилося, що якимось дивом, як завжди буває в таких ситуаціях, Мойсей теж збирається до Одеси – у свою частину, тому ми змогли організувати все таким чином, щоб зняти вранці його, а вдень – запланований сюжет з Михайлом Ревою. Знайшли чудову локацію для Мойсея, на фоні моря. Він став дуже важливою персоною в фільмі, а його фото – основним на постері.

 Спілкування з героями фільму стали незабутніми моментами для всіх, хто долучився до зйомки.

 – Мене вразив дух Тараса Тополі та Андрія Хливнюка, – зізнається Олена Лисняк. – Те, як хлопці сприймають нашу спільну боротьбу, свою боротьбу як на передовій, так і на культурному фронті. Така спокійна гідність українця... Вони – приклад того, що всі готові стояти до останнього. Неймовірно, як ці музиканти поєднують свою службу з виїздами до Європи та США, де дають концерти і збирають донати для ЗСУ. Обидва зізнавалися, що під час перших поїздок їм було складно звикнути до того, що десь немає повітряних тривог, комендантської години тощо. Але навчилися швидко перебудовуватися зі свого концертного життя на військове.

 А от режисера вразив художник Андрій Єрмоленко. Під час зйомок Єрмоленко намалював картину, і Філіп її купив. Гроші пішли на допомогу ЗСУ. Потім була ціла історія, як перевезти картину з України до Німеччини, але зрештою все вдалося.

 Як знімати фільм без світла

Знімальний кінопроцес під час війни – дуже непроста історія.

– Ми боялися, що не все встигнемо, адже в наших реаліях неможливо що-небудь планувати, – згадує виконавча продюсерка "Мистецтва на війні". – Тому знімальна група завжди була в зарядженому стані, готова виїхати на зйомку будь-якої миті, як тільки підтвердиться хтось із героїв. Наприклад, з Першою леді зйомки організували за три дні: у неділю був перший Zoom із її командою, а у четвер ми вже знімали.

Зйомки фільму відбувалися на початку грудня, коли був практично повний блекаут. Під час знімального процесу теж вимикалося світло, і це все теж увійшло до фільму. Але команда продовжувала працювати й без світла. Як? Доводилося вигадувати складні схеми, щоб встигати зарядити акумулятори. Їх могли залишити десь, де електроенергія є, і потім хтось підвозив їх на зйомку. Окремі складнощі були із перегоном матеріалу. Це величезний обсяг відео, який потрібно було переслати до Німеччини, тому що монтаж проводився командою німецьких партнерів.

 Напевно, найскладніше за таких умов було Філіпу Колхьоферу. У Києві його поселили в арендованій квартирі. І одразу ж провели експрес-навчання – як виживати під час блекауту: розповіли, де знаходяться бомбосховища, де метро (згодом йому довелося кілька годин просидіти там під час тривоги). Перші дні, якщо вночі звучала сирена, з ним обов’язково був на зв'язку хтось із знімальної групи, щоб підтримати. Це ми вже звикли до тривог, а йому, звичайно, все було в новинку. Ще його навчили, що пральну машинку краще ставити на короткий режим, тоді більше шансів, що вона встигне випрати до вимкнення світла, а якщо є ще й окремо віджим, він теж має бути коротким. Філіп швидко адаптувався в українських реаліях. Аби не прогавити момент, коли з’явить електроенергія і можна буде сходити в душ чи запустити пральну машину, залишав на ніч увімкненим світло.

 – Я не сприймав "Мистецтва на війні" як фільм про мистецтво, але завжди – як про фільм про геополітику, про спротив російській агресії, – ділиться режисер Філіп Колхьофер. – А оскільки російська агресивна війна є також і культурною війною, зрештою, йдеться про викорінення української ідентичності. Тож оборонна боротьба автоматично має бути також культурною. Це завжди інша лінія фронту. Кожен народ визначає себе через свою культурну спадщину. Тож це не фільм про мистецтво. Це військовий фільм про неймовірно потужну зброю – культуру.

 За кілька днів у цьому зможуть переконатися і українські глядачі.

Тільки факти

"Мистецтво на війні" – перший документальний фільм виробництва української компанії SPACE Production, яка до цього спеціалізувалася на створенні серіалів. Це компанія повного циклу виробництва телевізійного контенту, а також креативний продюсерський центр, що генерує контент для України та всього світу. Знімає комедії, детективи, спортивні драми, мелодрами та ін. Докудрама "Сліпа" та детектив "Слід" виробництва SPACE Production займають лідируючі позиції серед проектів телеканалу СТБ. У 2020 та 2021 роках стала лідером за кількістю годин контенту, вироблених для українського телебачення. У квітні 2022 року відкрила свою європейську штаб-квартиру у Парижі.

 ОУП (Об'єднання українських продюсерів) було створено у березні 2022 року сімома українськими теле- та кінопродюсерами з метою фільмування війни в Україні. У 2022 році завершило роботу над чотирма документальними фільмами – "Маріуполь. Невтрачена надія", "Дев'ять життів", "Головний вокзал. Берлін" та "Втрачений дім" – і продало права на їх показ більш ніж у 20 країн світу. Також знято першу ігрову стрічку під час війни "Лишайся онлайн". На річницю повномасштабної агресії Росії проти України ОУП представило стрічку "Зупинити Голіафа". У 2023 році завершено документальні фільми "Як вижити, коли тобе вбивають", "Лють дозволяє мені дихати", "Мистецтво на війні", "Блекаут. Різдво".

 

Читайте Comments.ua в Google News