Від «миротворця» Трампа до глобальної війни: Роман Безсмертний про справжні наміри Москви

Роман Петрович Безсмертний, український політик, дипломат, екс-представник України в ТКГ

Після повернення Дональда Трампа в Білий дім його заяви знову сколихнули світ. Його слова про "американські атомні субмарини, які вже там, де мають бути", викликали шквал реакцій і на Заході, і в Кремлі. Одні вбачають у цьому спробу стримування, інші — емоційний імпульс ексцентричного політика, а хтось — крок до нової великої угоди.

Про те, чи варто Україні боятися нової "Ялти", чи готова Москва до справжніх переговорів, яку роль у цьому відіграє Меланія Трамп — і чи можливий мир без нової глобальної війни, Коментарі.юа поговорили з Романом Безсмертним, дипломатом, колишнім представником України у ТКГ, політиком і людиною, яка добре знає закулісся міжнародних перемовин.

Романе Петровичу, дякую, що погодилися на цю розмову. Хотіла б поговорити з вами про міжнародну ситуацію, роль США, позицію Китаю та ті процеси, які можуть серйозно вплинути на Україну найближчим часом. Президент США Дональд Трамп заявив, що американські атомні субмарини вже "там, де мають бути". Наскільки це — серйозний стримуючий сигнал для Кремля, чи радше політична гра?

Я би сказав так, що ситуацію більшість фахівців розглядають в двох аспектах. Перший аспект — це власне той день, коли це було проголошено Дональдом Трампом. Він був дуже знервований і вів себе дуже нестримано, як кажуть ті, хто був поруч. В той день він декілька разів висловлювався дуже різко по відношенню до керівника Резервної федеральної системи, звільнив очільницю департаменту статистики, бо статистика йому страшенно не сподобалася, особливо в частині, що назріває ріст безробіття. Він вів себе дуже емоційно, різко, і частина вважає, що оце рішення є наслідком компонентів, які склалися. І як сказав колишній його радник Джон Болтон, аналізуючи ситуацію, що, скоріш за все, він прийняв рішення, не розуміючи навіть зміст. І частина схиляється до того, що це було імпульсивне рішення, яке є де в чому неадекватним з точки зору ситуації, яка складалася, бо якщо дійсно така напруга, то треба вести діалог, виходячи з уроків Карибської кризи і т.д. Це перша думка, в основі якої лежать роздуми Джона Болтона про здатність Трампа приймати рішення.

І друга позиція, суть якої поділяє в тому числі видання "Білд", "Телеграф", "Гардіан". Аналітики, фахівці, журналісти говорять про те, що не треба недооцінювати це рішення і цю ситуацію, яка склалася, що воно продиктовано розумінням і Трампа, і його оточенням, що ситуація дійсно складна і треба шукати якісь кроки, і це один з таких кроків. Хоча я би за відповідь на це питання ставив позицію Марка Рубіо, який аналізував висловлювання Медведєва. Марк Рубіо сказав, що Медведєв нерелевантний, і реагувати на такі речі навряд чи в принципі потрібно, бо не він приймає рішення, виходячи з ситуації. Виходячи з трьох моментів, які озвучені, і додаючи, що Дональд Трамп одразу ж, буквально за декілька годин дав доручення Стіву Віткоффу їхати до Москви після зустрічі з очільниками "Хамасу". Очевидно, основним змістом поїздки Віткоффа буде не питання переговорного процесу з Україною, а власне згладжування ситуації по тих командах щодо руху субмарин, які несуть ядерні заряди.

Тут є ще один технологічний момент, який знають ті, хто обертався у власних колах, що ці субмарини не знаходяться у статичному стані, вони не можуть перебувати у такому стані. Вони весь час знаходяться у динамічному стані, тому очікувати, що вони десь підпливуть і зависнуть, технологічно неможливо, інакше вони стануть зафіксованою ціллю, а їхнє основне призначення — знаходитися весь час у русі, щоб вони могли наносити несподіваний удар з невідомого місця.

Трамп часто у своїх останніх заявах згадує і робить акцент на масових жертвах серед українського населення від ударів Росії. Як ви ставитесь до його заяв, чи є в них щирість?
 
Одразу треба сказати, що я дуже скептично ставлюсь до подібних висловлювань Дональда Трампа, бо вважаю їх абсолютно нещирими. Його співчутливі висловлювання чи спроби виглядати чутливо по відношенню до людей і особливо дітей в Газі, до людей в Україні і т.д., він не щирий в цьому. Це моя думка. Я відчуваю це по тому, як він говорить. Хто цим переймається і хто дійсно серйозно сприймає — це Меланія Трамп, його дружина.

Фахівці кажуть, що особливо під час цієї каденції роль Меланії недооцінюється, і вона дійсно в цьому відношенні дуже співчутлива. Ну і в книзі, яка вийшла у жовтні минулого року, є фрагмент про те, що вона таки має певний сентимент по відношенню і до дітей. Це зрозуміло, бо вона мама, і вона може перейматися такими речами. Це від неї йде, скоріш за все, так вважає більшість журналістів, аналітиків, які аналізують ситуацію.

Як ви вважаєте, чи можливий ризик того, що під гаслами зупинити смерті можуть нав'язати Україні сценарій, який передбачає територіальні поступки?
 
Система, весь уряд, якщо брати уряд США, адміністрацію Трампа, вони переймаються цим, і ця система легко сприйняла позицію допомоги Україні, симпатії по відношенню до України, українців і т.д. Однак те, що каже Джон Міршаймер, відомий професор Чиказького університету, що позиція самого Трампа інша. Трамп би волів укласти угоду із Путіним. Однак більшість фахівців зупиняються на тому, я б тут цитував Енн Епплбом, яку ми добре знаємо, дружину Родослава Сикорського, міністра закордонних справ Польщі, колишню викладачку Києво-Могилянської академії, про те, що угоди ніякої з Москвою не буде не через те, що її не хоче укладати Трамп, її не буде через те, що її не хоче укладати московський фюрер. Тому що його курс взятий на війну, і він дивиться в тому числі на переговорний процес, на діалог з приводу цих угод як на інструмент війни, а не як на інструмент досягнення миру.

Тому тут зрозуміло, що навіть бажання Дональда Трампа не ведуть до прийняття рішення щодо припинення вогню чи миру, тут справа не в Трампі. Хоча зрозуміло, що Путін зацікавлений в тому, щоб використати Трампа, щоб досягнути в тому числі шляхом дипломатії своєї мети. Не миру, а своєї путінської, московської мети. І це треба розуміти. Як ми розуміємо прекрасно, що мета, досягнута Путіним, це в тому числі і політична катастрофа самого Дональда Трампа. Це і Трамп розуміє, і це розуміють навколо нього.

Всі події, які крутяться навколо переговорного процесу, навколо дій Дональда Трампа, вони, безумовно, зорієнтовані на річ, про яку Дональд Трамп мріє. Зверніть увагу, як періодично з'являється інформація про те, що Трампу треба вже сьогодні давати Нобелівську премію миру. З одного боку, ми бачимо фюрера, який грає в Дональда Трампа, а з іншого боку, ми бачимо Дональда Трампа, який мріє досягнути свою мету і отримати Нобелівську премію, ну а посередині в цій ситуації Україна, українці, Європа, європейці. Отака ситуація на даний час.

Що Ви можете сказати щодо можливої особистої зустрічі Володимира Зеленського та Путіна. Чи вважаєте це реалістичним?
 
Ні, не вважаю це реалістичним. Більше того, можу сказати, що і ці слова — це теж фрагмент інформаційної операції, бо зазвичай втомлені очі нинішніх читачів не дозволяють їм прочитати далі текст. А текст там звучить ось так, що ця зустріч можлива тільки після того, як попрацюють робочі групи. Мені довелося в житті в таких групах працювати і можу вам сказати, що біда нас усіх, що матеріали роботи цих груп не оприлюднюються. Тоді всім би стало зрозуміло, що це не просто тупик, а це ще один інструмент війни. В даному випадку проти України, проти США, проти Європи.

І той, хто коли-небудь в житті був в цьому процесі, він розуміє, що те, що вчора оголосив Песков з точки зору можливості, ймовірності, не заперечення того, що така зустріч можлива, але після того, коли попрацюють робочі групи, є справжнісенько таким інструментом ведення війни, як і все інше. Але це інформаційна чи інформаційно-психологічна бомба, яка вкидається.

Останнім часом у світових медіа з'являються розмови про нову конференцію на кшталт Ялтинської, про новий порядок, про нові сфери впливу. Що означає така риторика та які наслідки матиме у  разі проведення такої конференції?
 
Справа в тому, що ще декілька років назад, коли можна було говорити про те, що осі зла немає, що вона не сформована, то дійсно можна було говорити про зустріч трійки Трамп, Сі Цзіньпін, Путін і розмов стосовно долі світу. Сьогодні мені вже очевидно, що майбутнє світу, його наступний світовий порядок буде забезпечений лише за результатом наступної глобальної війни. Прихід Трампа і зближення, яке вже є, я вважаю, нерозривним між Пекіном і Москвою, це гарантія того, що світ пройде через континентальні війни і глобальну війну.

Сьогодні вже чітко викристалізовується, що існує два фронти війни між віссю зла і несформованою коаліцією свободи і демократії. Перший фронт — це європейський, тобто російсько-український. Другий фронт — це близькосхідний. І ми, людство маю на увазі, швидким темпом прямуємо до третього фронту — індо-тихоокеанського, ну а потім і африканського. Тут все видно, якщо моніторити ситуацію, в індо-тихоокеанському регіоні групуються вже явно два табори. В Африці точнісінько так. Є сателіти осі зла — це 5-6 центральноафриканських держав, які крутяться навколо рашистсько-китайського союзу, де господарюють фактично приватні російські армії і Китай. В індо-тихоокеанському регіоні вже чітко згруповані дві групи країн. Ну єдине, що в Африці ще не вистачає діжки з порохом. Вона вже є в індо-тихоокеанському регіоні — це тайвано-китайські відносини, в Африці цього поки ще немає.

Те, що ми десь з черговістю в один місяць в Азії, в індо-тихоокеанському регіоні маємо один вибух військового конфлікту, то Пакистан — Індія, то Камбоджа — Таїланд, оце вже говорить про те, що ситуація напружується, і вона рано чи пізно там вибухне. Я вже не торкаюсь інших моментів. Ну а Близький Схід і Європа вже знаходяться в стані війни. Ось вам малюнок. Як ми бачимо, на питання у цих ситуаціях, там йде згортання напруги чи зростання, не знайду я людину, яка могла б сказати, що там йде згортання, навіть якщо буду добре шукати. Тобто йде накручування напруги, а це означає, що рушницю повісили на сцені. А раз вона висить на сцені, значить, вона рано чи пізно вистрелить.

Романе Петровичу, Ви дипломат з досвідом мирних переговорів. Як ви вважаєте, що зараз має зробити Україна, щоб ми могли не тільки спостерігати, а й впливати на сценарій розвитку подій?
 
Перше — це постійно знаходитись в діалозі з Європою і лідерами європейських держав і координувати будь-які дії в цьому плані. Будь-які дії! Друге — тримати дуже тісний зв'язок з Вашингтоном і постійно координувати, обговорювати цю проблематику, інформувати взаємно один одного і пропонувати ідеї. Ідеї можуть бути, особливо в питаннях тактики. Те, що московський фюрер не піде ні на які серйозні мирні переговори, на пошук мирного вирішення, це зрозуміло, це треба знати, але тактика в цій ситуації може бути абсолютно різною. 

З досвіду можу сказати, що Україна не може працювати проти себе. Бо я це на власній практиці перевірив декілька разів, будучи у Мінську. Бо весь час приїжджають різного роду радники і говорять: ось ви зробіть оце, а вони робити назустріч не будуть. Все це треба викидати на смітник. Дуже жаль, і я думаю, що люди, які ведуть ці переговори, це знають, однак починаючи з 2014 року вже стільки пройдено, стільки наговорено, що я можу абсолютно чітко сказати: дипломатичний шлях треба вітати, над цим треба працювати, виробляти, змінювати тактику, але ми знаходимось в тій ситуації, яка може бути розв'язана тільки силою.

Будь-яка пауза, досягнута шляхом переговорів (будь-яка пауза, на цьому наголошую) буде лише передишкою перед ще більш кровопролитним протистоянням. І я одразу повертаюсь до попереднього питання, на якому я вже наголосив, що для мене вже очевидно, що новий світовий порядок буде встановлено після глобальної війни. Я не бачу поки що механізмів, які можуть привести до того, що цей новий світовий порядок встановиться шляхом діалогу, переговорного процесу.

Читайте Comments.ua в Google News