«Я була схожа на аватара – очі аж до вух перемістилися», – актриса Анна Саліванчук відверто про пластичну операцію і проблеми в сім'ї

Актриса Анна Саліванчук, фото - із особистого архіву актриси

Актриса Анна Саліванчук не боїться з’явитися перед глядачами негарною, відверто розповідає про затемнення в голові, негаразди в сім’ї, візити до сімейного психолога і чому не стала зрадницею.

Ніс мене не зламає

– Аню, наше минуле інтерв’ю півтора роки тому було про те, як ви пережили видалення грижі на хребті, як поверталися до життя після втрати зору і чутливості в руці. І ось нова проблема… Немов зурочив хтось.

– Багато хто мені каже, що зурочили, що треба сходити до церкви. Тато робить зауваження, що виставляю своє життя напоказ, тому зі мною таке й трапляється. Але я в таке не вірю. Проблем вистачає у кожної людини. Але якщо вона не публічна, ми про ці проблеми не знаємо. За публічними ж людьми слідкують і думають: о, це з нею сталося не просто так! Мені ближче думка про те, що це знак долі, що для чогось мені потрібно було спіткнутися на східцях, впасти і зламати носа. Ніколи такого не було, і тут на рівному місці… Бігла до школи забирати сина. Якраз в той день було чотири сирени, неспокійно, послизнулася на льоду і от маю…

– Може, далася взнаки втома…

– Насправді втому й знесилення я відчувала влітку і на початку осені. Потім вдалося взяти себе в руки. Тому було дуже прикро, що саме зараз, коли в мене такий активний темп життя – почала худнути, займатися спортом, з’явилися якісь зйомки, нові вистави в театрі, – я раптом ламаю ніс! Коли поверталася з лікарні, де мені сказали про перелом і струс мозку, навіть подумувала заїхати з горя в Макдональдс і наїстися того, що протирічить моєму правильному харчуванню. Але вчасно сказала собі: ні, цей ніс мене не зламає! (Сміється) Вдома з’їла свою телятину на пару й продовжую худнути далі. Щоправда, на найближчий тиждень від занять спортом доведеться відмовитися, але здаватися я не збираюся. 

– Страшно було перед операцією? Болюча процедура?

– Не болюча – скоріше, неприємна. Мені пощастило, бо був місцевий наркоз, а не загальний – після операції на хребті загальний я не люблю. Ну й страшно, звісно. Деякі лікарі говорили, що зараз операція не потрібна. А деякі казали, що якщо терміново не вирішу проблему, через три місяці ніс може викривитися. І що сьогодні потрібне невелике операційне втручання, а потім це вже буде повноцінна ринопластика. Я її робити не хотіла – в мене від природи гарний ніс, тому погодилася на операцію.

– Здається, під загальним наркозом морально все це пережити простіше – спиш і не нервуєш. А під місцевим все чуєш…

– І навіть бачиш! (Сміється) Бо все відбувається буквально під носом! Але мені все добре обезболили. Хоча відчувала, як лікар вправляв носа. Каже: "Дивись, я зараз заберу інструмент – і на переніссі ямка, засуну назад – ямки немає. Відчуваєш?". Помацала – звісно, відчуваю.

– Одразу наважилися в дзеркало подивитися?

– Так. І почала плакати. В перший день через набряк я була схожа на аватара: дуууже широке перенісся, очі від нього кудись аж до вух перемістилися. Страшно на себе дивитися! А через день прямий ефір на 1+1! Мені телефонують з каналу: "То що, ти не прийдеш?" – "Чого? Думаєте, боюся показати себе негарну? Ні! Актори теж люди, в них теж бувають проблеми". Потім на ефірі ведучий Олександр Рабчун розповів свою історію – два місяці тому в нього була така сама проблема, тільки ніс перебив під час гри у футбол. І він тоді відмовився від прямого ефіру. Усі почали з нього жартувати: "От бачиш, ти мужик, а на ефір не прийшов. А Аня не засоромилася на всю країну показати свого переламаного носа". (Сміється)

Кручу педалі у спортзалі

– Як зараз себе почуваєте?

– Більш-менш нормально. Як каже мій лікар: "Я думав, що ти будеш постійно скаржитися, що в тебе все болить – бо ти ж жінка, актриса. А тобі  коли не зателефонуй, щоб дізнатися про самопочуття, відповідь завжди одна: "Все добре!"

– Окрім зламаного носа у вас ще виявили затемнення в голові. З цією проблемою розібралися?

– На щастя, МРТ показало, що все нормально. То просто затемнення від струсу мозку, воно пройде.

– Після операції не виникло бажання ще якось підправити зовнішність?

– Ні! Слава богу, від природи в мене хороші дані. Хіба що трохи схуднути треба, але пластична хірургія тут ні до чого.

– Як працюєте над схудненням? Бігаєте чи зал відвідуєте?

– Вже не бігаю, бо влітку добігалася до стресового перелому коліна. Два тижні на милицях була! І знаєте, що смішно? Я не падала, не підвертала ногу. Просто бігла, але коліно пошкодилося під впливом ваги власного тіла. Приходжу додому, а воно болить. Думаю, нічого страшного, перестане. Не перестало. Зробила МРТ – стресовий перелом. Тому тепер в спортзалі кручу педалі на велосипеді і займаюся фітнесом.

– Вдома не кажуть: "Ти просто тридцять три нещастя!"

– Кажуть і рідні, і знайомі: "В тебе як не одне, так інше". Але це життя, так буває.

– Як родина піднімала настрій після операції?

– Діти завжди називають мене красунею, який би в мене не був ніс чи синці під очима.  А чоловік подарував квіти. Це ж був якраз День Святого Валентина! Святкової вечері не влаштовували, бо я ж на правильному харчуванні. Хіба що бокал вина випила, щоб розслабитися.

Не хочу виживати – хочу допомагати іншим

– З початку повномасштабного вторгнення ви не виїжджали закордон. Жінка, яка з двома малими дітьми під час війни залишилася в столиці, – це смілива мама чи безвідповідальна?

– Мені здається, ці обидва слова в даній ситуації не дуже доречні. Можливо, сміливою я була перші 11 днів з початку війни, коли сиділа вдома на 23 поверсі і навіть не спускалася в укриття. Бо вірила, що все буде добре, що війна закінчиться за 2-3 дні, а не за 2-3 тижні, як казав Арестович. Тільки коли побачила у вікно, як в бік телевежі летить ракета (а ми живемо неподалік), вперше пішла з дітьми до сховища. Там нікого, крім мене, з дітьми не було. От тоді я подумала, що це, мабуть, трохи безвідповідально. І поїхала в Стрий до бабусі, де було спокійніше, ніж у Києві.

А про тих жінок, які залишилися в Україні, можу сказати одне: вони справжні українки! Нікого не засуджую! Кожна людина робить свій вибір. Але особисто я виїхати закордон не змогла б, вважала б себе зрадницею. Впевнена, що тут з моїми дітьми все буде гаразд, і вірю, що думки матеріальні. В Києві їм краще. Старший, Гліб, ходить до школи, під час тривоги спускається в укриття, спілкується з друзями. Дворічний Нікіта вдома під контролем. Я теж корисніша тут: займаюся волонтерством – допомагаю дітям з дитячих будинків. А закордоном потрібно було б думати тільки про те, як виживати самій.  

– Під час масованих атак теж не спускаєтесь у сховище?

– Ні, ховаємося з дітьми за двома стінами. 

Брехати про стосунки не збираюся

– Ви досить відверті зі ЗМІ. В одному з недавніх інтерв’ю сказали, що ваш чоловік як вампір – знає, як вкусити, щоб зробити боляче, тому жити з ним складно. Як Олександр відреагував на ці слова? Не було розборок?

– Я і йому ще раніше це говорила, тому нічого нового він не почув. У будь-якій парі таке може бути: одна людина висмоктує енергію з іншої. Щоправда, чоловік таки образився, бо я сказала це публічно. А я відповіла: "Ти ж знаєш, що я брехати не буду. Якщо в мене спитають про наші стосунки, скажу, як є". Не секрет, що під час війни у дуже багатьох сімей виникли проблеми. Люди морально виснажені, роботи набагато менше – є час на те, що чіплятися одне до одного і виясняти стосунки. А коли тобі погано, на кого ти будеш виливати негатив, як не на близьку людину? У нас теж є проблеми. Ми з ними, дякувати богові, потроху справляємось, йдемо до своєї особистої перемоги.

Взагалі я з підозрою ставлюсь, коли люди кажуть: "Ой, у нас все добре!" Як, наприклад, Даша Квіткова і Нікіта Добринін – все було чудово, а потім за один день – раз! – і розбіглися. Ну як таке може бути? Хто в це "добре" повірить, якщо ще вчора вони викладали в соцмережі спільне фото, на якому обіймаються, і мріяли про другу дитину, а сьогодні розлучаються?

– Це не заради того, щоб вирішити проблеми з чоловіком, у минулому році стали студенткою факультету сімейної психології?

– Завжди цікавилася психологією, читала спеціальну літературу, дивилася психологічні фільми. Однак щоб серйозно зануритися в тему, не було часу. Війна цей час дала, і я вирішили закрити свій гештальт. Але щоб "лікувати" чужі сім’ї, потрібно самому бути здоровим. І я  почала ходити до психолога. Коштує це дуже дорого, насправді дешевше отримати відповідну освіту. (Сміється)

– Як до цього ставиться чоловік? До речі, ходити на сімейну терапію йому не пропонували?

– Усі чоловіки вважають, що сімейна терапія – це дурниці. Але Олександр двічі таки сходив зі мною – до різних спеціалістів. На цьому все й закінчилося. Обидва психологи відмовилися з ним працювати, бо чоловік в мене дуже розумний і швидко ставив їх на місце.

Після того, як я закінчила перший семестр навчання, можу точно сказати: не кожна людина здатна бути пацієнтом психолога.  Якщо вона не готова відкриватися, вирішувати свою проблема, ніхто їй не допоможе. Коли ми прийшли на першу консультацію, Олександр сказав: "Я знаю свої проблеми: така, така і така. Вирішить її". Але ж психолог не вирішує за когось! Він допомагає зрозуміти корінь проблеми, і ти потім з цим працюєш. Це не зламаний ніс: вправив – і здоровий! Ні! Це велика кропітка робота над самим собою. А Олександру хотілося все "порішать" за один раз. Як правило, всі наші проблеми родом з дитинства. Їх треба витягувати аж звідти, розібратися, чому так сталося. Я, наприклад, нещодавно знайшла причину однієї проблеми, яка тягнеться з 16 років! Тепер працюю над нею, щоб у майбутньому вона не псувала мені життя.

Вишуканою смакотою побалую себе, коли схудну

– Хто студентці допомагає з дітьми? Як і раніше – мама?

– Так. Вона живе в одному будинку зі мною, тільки на 10 поверхів нижче. Особливо зараз потрібна її підтримка – поки в мене струс мозку, лікарі радять більше лежати.

– Раніше ви часто записували сторіс зі своїми кулінарними шедеврами. Зараз немає на це натхнення?

– Саме сьогодні мала знімати черговий рецепт, але знову відклала. Чому в сторіс мало новинок? По-перше, взимку я на місяць виїжджала в Карпати, тому не готувала і не прибирала взагалі. Це було чудово! По-друге, я ж на здоровому харчуванні! Що мені показувати підписникам – як їм варені яйця з вареною індичкою? А дратувати себе якоюсь вишуканою смакотою тальки заради рецепта, щоб потім зірватися, не хочу. От дійду до своєї мети, схудну, як запланувала, і тоді відновлю зйомки.  Ось сьогодні, наприклад, хотіла зробити локшину з цукіні. Але вирішила посидіти на більш жорсткій дієті, бо за два дні будуть зйомки – хочу, щоб усі дивилися не на мій поламаний ніс, а на струнку талію.

– Останній сезон серіалу "Одного разу під Полтавою" – вашого найдовшого проекту – вже на екрані каналу ТЕТ. Що далі? Є плани, пропозиції?

– Вчора була на пробах до повного метру і тримаю кулаку, щоб затвердили саме мене – в березні початок зйомок. Були ще одні проби в кіно, але поки не знаю результату. За декілька днів починаються репетиції нової антрепризної вистави – будемо з нею їздити по Україні. Ще одну виставу готуємо в Театрі на Подолі. Ну, і зйомки телепрограм на декількох телеканалах. Тож робота потроху з’являється. Вона зараз більше для душі – майже не оплачується. Але це однак тішит

Читайте Comments.ua в Google News